№11(22)(2013)

БОРИС ЄВГЕНОВИЧ ПАТОН

Народився 27 листопада 1918 року в Києві.
У 1941-му закінчив Київський індустріальний інститут (нині – Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»). Видатний український вчений у галузі зварювання, металургії та технології металів, матеріалознавства, організатор науки, державний і громадський діяч, академік Національної академії наук України, Академії наук СРСР, Російської академії наук, професор, заслужений діяч науки і техніки УРСР, лауреат Ленінської премії і державних премій СРСР та України, двічі Герой Соціалістичної Праці СРСР, Герой України, учасник Великої Вітчизняної війни, ліквідатор аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

Б.Є. Патон 60 років очолює всесвітньо визнаний науково-технічний центр – Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона НАН України, а з 1962 р. є беззмінним президентом Академії наук УРСР – сьогодні Національної академії наук України, а також вже два десятиріччя – президентом Міжнародної асоціації академій наук, яка об‘єднує національні академії наук, а також низку провідних наукових центрів країн СНД, Грузії та В’єтнаму.

З того часу, як 27 лютого 1962 року обійняв високу посаду президента Академії, Борис Євгенович понад 50 років усі свої сили, глибокі знання і колосальний досвід віддавав і віддає зростанню науки України, підвищенню її національного і міжнародного авторитету. Найважливішим напрямом організаторської діяльності Б.Є. Патона на чолі НАН України став розвиток цілеспрямованих фундаментальних досліджень і створення на їх основі новітніх технологій для широкого промислового застосування. Під його керівництвом Національна академія наук України стала одним з найбільших наукових центрів у Східній Європі і широко відомою в усьому світі.

Яскравим віддзеркаленням піввікової титанічної роботи Б.Є. Патона як керманича Академії наук є десятки відкриттів та інших високих досягнень академічних вчених, сотні прогресивних технологій, винаходів, численні ліцензії та контракти, укладені з вітчизняними і зарубіжними партнерами. Багато наукових і технологічних новацій, розроблених в Академії під керівництвом Б.Є. Патона, знайшли та продовжують знаходити широке практичне використання в Україні, а також у країнах близького і далекого зарубіжжя.
Поряд з виконанням високих президентських обов’язків академік Б.Є. Патон очолює знаменитий Інститут електрозварювання ім. Є.О. Патона, де протягом шести десятиліть розроблено передові технології нероз’ємного з’єднання й обробки металів і неметалів у різних умовах і середовищах – в атмосфері, під водою і в космосі. За два останні десятиріччя під керівництвом Бориса Євгеновича Патона був створений і дістав практичного використання принципово новий метод з’єднання живих тканин шляхом високочастотного електрозварювання. Цей спосіб і відповідне обладнання вже широко використовуються в багатьох клініках України та зарубіжжя.

Світова наукова громадськість надзвичайно високо оцінила неосяжні й багатогранні здобутки президента НАН України. Б.Є. Патон – почесний президент Міжнародної інженерної академії, член Академії Європи, почесний член Римського клубу, Міжнародної академії технологічних наук, Міжнародної академії наук, освіти та мистецтв, Міжнародної астронавтичної академії. Він є іноземним членом академій наук і науково-технічних товариств багатьох країн.

У часи Радянського Союзу лише 16 вчених були удостоєні звання «Заслужений винахідник СРСР», і Ви стали першим, хто його отримав, очоливши цей короткий і почесний список. Ви є автором близько 700 винаходів. Якими з них пишаєтеся найбільше?
– Є об'єктивні критерії, за якими світова громадськість оцінює науково-технічні досягнення, а за великим рахунком – і внесок у розвиток цивілізації окремих винахідників, колективів і держав, причому в більшості країн реєструються лише ті технічні рішення, що мають світову новизну. І якщо фірми, підприємці бачать значну вигоду від використання винаходів, вони мають купити ліцензію. Зрозуміло, що кожним винаходом, визнаним саме таким чином, слід пишатися, причому не тільки окремим творцям чи колективам, а й країні загалом.

  Над проблемами зварювального виробництва працювали в багатьох країнах, але завдяки Євгену Оскаровичу Патону і його організаторським здібностям в Інституті електрозварювання винайдено багато піонерських рішень.
– Нам вдалось розвинути і застосувати зварювання на землі, під водою і навіть у космосі. Ми створили апарат «Вулкан», на якому в 1969 році вперше у світі були випробувані наші технології на космічному кораблі «Союз 6». Це відкрило шлях космічним технологіям ремонту та будівництва космічних станцій. У тому ж 1969 році на ремонті підводного трубопроводу в Дніпропетровську були успішно випробувані технології підводного зварювання та різання «мокрим способом».
Одним з найважливіших винаходів, якими пишається інститут, є, без сумніву, електрошлакове зварювання (ЕШЗ). Цей принципово новий вид зварювання може бути занесений в книгу технічних рекордів, оскільки він виконує з'єднання металів практично необмеженої товщини за один прохід. У багатьох країнах були отримані патенти, низка фірм купили ліцензії. У 1958 році цей винахід було відзначено Гран-прі на Всесвітній виставці в Брюсселі, а наші фахівці впроваджували ЕШЗ в Японії, Китаї, ФРН та інших країнах.
Пов'язаний з ЕШЗ процес електрошлакового переплаву став основою для нової галузі промисловості – спецелектрометалургії. Він відкрив можливості суттєвого покращення властивостей сталей і спеціальних сплавів, якісного виготовлення відповідальних конструкцій атомної енергетики, потужних пресів, статорів і роторів турбін, кораблів нового покоління тощо.
Тепер технології зварювання ми спробували застосувати у медичних цілях, і цей експеримент виявився дуже успішним.

  Борисе Євгеновичу, у зварювальних справах для Вас не існує меж! Вам вдалося здійснити щось фантастичне – зварювання живих тканин. Звідки у фахівця-техніка виникла настільки геніальна ідея в галузі хірургії? Хто допомагав втілити її в життя?
– У своїй роботі ми постійно намагаємося розширити межі звичного. Дещо, так би мовити, пофантазувати. Десь на початку 90-х років під час розмови з медиками прозвучала думка, що непогано було б спробувати з'єднувати між собою живі тканини на зразок того, як з'єднують між собою метали. Вирішили спробувати. Так і виникла ідея. Був організований творчий колектив за участю співробітників нашого інституту, Інституту хірургії і трансплантології ім. О.О. Шалімова НАМН України, Центрального госпіталю СБУ та інших медичних установ. Були проведені сотні експериментів, спочатку на видалених органах і на тваринах. Одразу з'явилися ентузіасти нової ідеї, що й дало змогу успішно впровадити її в практичну хірургію.
Створене в нашому інституті обладнання для електрозварювання живих тканин працює більш ніж у 50 клініках України. Успішно виконано вже понад 100 тисяч хірургічних операцій різного профілю. Завдяки цій технології виконуються безкровні операції, у тканинах не залишаються ні сторонні тіла, ні нитки, ні кліпси, а з'єднання тканин відбувається дуже надійно. Новий метод застосовується також в клініках Росії та Білорусі.

  На жаль, після розпаду Радянського Союзу наукові напрями, пов'язані з космосом, у нас суттєво скоротилися. Чи продовжується робота над технологіями космічного зварювання?
– Безумовно, продовжується, хоча й не у таких великих масштабах, як раніше. У 80-х роках нами була створена апаратура УРІ (універсальний електрон­но-променевий ручний інструмент), за допомогою якої космонавти С. Савицька і В. Джанібеков уперше у відкритому космосі провели зварювання, паяння і різання зразків, а також нанесення покриттів на зразки. Зараз у нашому інституті виконуються роботи зі створення нового покоління інструменту для ручного та автоматичного зварювання у відкритому космосі для монтажних та ремонтно-відновлювальних робіт на борту орбітальних станцій. Їх можна буде застосовувати при освоєнні Місяця, при польоті на Марс. Також розробляються різні технології ремонту корпусів космічних апаратів у випадку їх пошкодження метеоритами чи космічним сміттям.
Додам до цього, що ще у 80-ті роки на орбітальних космічних станціях «Салют» і «Мир» були випробувані наші технології створення великогабаритних космічних конструкцій – сонячних батарей, ферм, оболонкових конструкцій, що трансформуються. У майбутньому вони, ми в цьому впевнені, будуть широко використовуватися для будівництва в космосі. Тому роботи зі створення конструкцій, об’єм яких трансформується, в інституті ведуться й сьогодні, зокрема, в межах спільної російсько-української програми космічних експериментів на борту МКС.

  З 1962 року Ви є беззмінним президентом Академії наук УРСР – сьогодні Національної академії наук України. Як еволюціонувала академія за 51 рік Вашого керівництва? Що змінилось в її роботі з часів проголошення незалежності України?
– За цей час Академія пройшла великий шлях, на якому зазнала певних еволюційних змін. Ми постійно шукали нові, більш досконалі форми організації наукових досліджень, впровадження завершених розробок у практику. Починаючи з 60-х років вдалося розвинути потужну дослідно-виробничу і конструкторську базу, сформувати інженерні центри та науково-технічні комплекси. Завдяки цьому було встановлено тісні зв'язки науки з виробництвом. А це дуже важлива справа.
На жаль, за роки незалежності України дослідно-виробнича база була фактично зруйнована. Ринкові відносини потребували нових підходів до впровадження розробок. Наша Академія виступила ініціатором, а окремі провідні академічні інститути стали засновниками перших в Україні технологічних парків, покликаних забезпечити виробниче впровадження нових технологій і наукоємної продукції. Спочатку вони показували дуже хороші результати. Однак після відміни пільгових стимулів фактично перестали виконувати свої основні завдання.
Відтак, на сьогодні проблема створення в державі сучасної інноваційної інфраструктури, яка б забезпечувала зв’язки науки і виробництва, стоїть дуже гостро. Для її вирішення необхідними є постійна підтримка з боку держави, створення відповідної правової бази.
Зрозуміло, що за останні 50 років зазнали змін і напрями наукового пошуку. Це зумовлено потребами розвитку як самої науки, так і всього суспільства. Відбулося становлення нових наукових напрямів, серед яких – інтелектуальні інформаційні технології, генна інженерія, увесь спектр досліджень, пов’язаних з розвитком нанотехнологій, зокрема біонанотехнологій, відновлювальної енергетики та низки інших. Важливо й те, що з набуттям Україною незалежності були започатковані нові або відновлені згорнуті свого часу напрями соціогуманітарних досліджень. Це конче потрібно для розбудови суверенної держави. Серед таких напрямів – політологія, демографія, соціологія, історія України тощо.

  Розкрийте феномен Академії: як їй вдається в умовах постійного безгрошів’я не просто існувати, але й продукувати фундаментальні результати світового рівня, пропонувати унікальні технології, за якими стають у чергу іноземці?
– Без перебільшення можна сказати, що найціннішим багатством нашої Академії є її талановиті науковці. Саме завдяки їм Академія попри всі труднощі продовжує ефективно працювати, створювати конкурентоздатні розробки, які не поступаються світовим аналогам, а то й перевершують їх. Це ще раз переконує, що вчені у своїй більшості є оптимістами та трудоголіками. Для них на першому місці стоїть науковий пошук, прагнення нових знань і відкриттів.
Академія має багате історичне минуле, потужні наукові школи, які очолювали видатні вчені та які формувалися й підтримувалися в Академії протягом всього її існування. Ці школи створюють її науковий та науково-технічний потенціал і сьогодні. Саме збереження кращих академічних традицій в організації науки дає змогу протистояти тим негараздам, які повсякчас постають перед Академією та її вченими. Разом з тим ми постійно проводили і проводимо роботу з удосконалення діяльності Академії в нових соціально-економічних умовах, або, як Ви висловилися, в умовах безгрошів’я. Зокрема, широко застосовуємо програмно-цільові та конкурсні засади організації досліджень. Активного розвитку і, головне, нових форм набули наші міжнародні зв’язки. Це – і спільні проекти, і участь у міжнародних наукових програмах, і виконання іноземних замовлень на наукову продукцію. Значні зусилля докладаються й до налагодження тісної співпраці з великими виробничими компаніями України, як державними, так і приватними.

  Інститут електрозварювання, майже 80 років очолюваний Патонами, завжди був Меккою для зварників, матеріалознавців з усього світу і відрізнявся швидким переходом від наукових ідей до практичних результатів. Держава не дозволяла залежуватися цікавим винаходам і допомагала реалізовувати їх у короткі терміни. До того ж вчені йшли за своїми творіннями на заводи і «на своїх плечах поєднували науку з практикою». А як ідуть справи в інституті зараз? Держава дає можливість розвиватися, технічно втілювати наукові проекти? Скільки часу проходить від появи наукової ідеї до її практичної реалізації?
– Створюючи Інститут електрозварювання, Євген Оскарович сформулював основний принцип його діяльності: дослідження не повинні закінчуватись у стінах лабораторій і обмежуватися лише звітами. Вони мають бути реалізовані в металі і впроваджені в заводських умовах для вирішення актуальних проблем промисловості й будівництва, забезпечуючи при цьому технічну, технологічну і економічну ефективність. Цього принципу ми неухильно дотримувались протягом всієї вісімдесятилітньої історії інституту.
Стосовно державної підтримки інновацій – звісно, є чималі проблеми. Неприпустимо, щоб за наявних можливостей української науки приріст ВВП за рахунок впровадження нових технологій складав менше 1 %. Про стан справ з технопарками вже йшлося.
Що потрібно сьогодні? У першу чергу – запровадження на державному рівні прямого стимулювання інноваційної діяльності. Бізнес має бути зацікавлений впроваджувати науково-технічні розробки. Потрібне також повноцінне фінансування наукової сфери, хоча б на рівні, передбаченому законом, – 1,7 % ВВП, що, до речі, ніколи не виконувалося в нашій державі. Зрозуміло, Академія докладає зусиль для збільшення позабюджетних надходжень, активно налагоджує зв’язки з вітчизняними підприємствами, великими науково-виробничими структурами. Але це не може замінити повноцінного ринку науково-технічної продукції, якого в Україні досі немає.
Щодо справ в інституті зараз, можна сказати, що окремі наші розробки в технічному плані не мають конкурентів на світовому ринку. Контактне стикове зварювання залізничних рейок широко використовується в США, Китаї, Росії, Англії, Бразилії та в багатьох інших країнах. При цьому 90 % світового парку рейкозварювальних машин мають марку Інституту електрозварювання та Каховського заводу електрозварювального обладнання. Є й багато інших розробок.
Головне – вітчизняна наука має що запропонувати для підвищення технічного рівня виробництва, його модернізації.

  Чому зараз, коли інтерес до відкриттів та інновацій у світі зростає, українці неохоче йдуть у науку, зокрема у зварювальну справу? Наша наука неперспективна?
– Наша наука не менш перспективна, ніж будь-яка інша. Про це свідчать її досягнення, які ми маємо, незважаючи на всі проблеми. Разом з тим суттєве зниження престижності наукової праці дійсно має місце і зумовлене цілим комплексом причин. Серед голов­них – як би банально це не звучало – низький рівень оплати праці наукових працівників, навіть порівняно, скажімо, з Російською академією наук. Далі. Для переважної більшості наших науковців шлях у науку починається з аспірантури, а стипендія аспіранта академічного інституту – близько двох тисяч гривень. Чи може молода людина в умовах Києва або іншого великого міста України на такі кошти нормально існувати, наймати житло й утримувати сім’ю? І це ще не все, бо створювати на сучасному рівні нові фундаментальні знання та прикладні розробки неможливо без новітнього наукового обладнання, засобів обчислювальної техніки, широкого доступу до світових інформаційних ресурсів і багато чого іншого.
Ось коли за кожною з цих складових і загалом наша наука зможе піднятися до рівня забезпечення, який існує в світі, природним шляхом зміцниться й її престиж, вона одержить належне суспільне визнання.

  Немає майбутнього в науки без якісної освіти. Як вважаєте, де в нашій освіті утворилася прогалина? Українська економіка вже відчула «відтік мізків», занепад технічних спеціалізацій, закриття технікумів і зникнення фахівців середньої ланки. Це незворотній процес?»
– Вітчизняні наука і освіта не раз переживали важкі часи. Але завжди після періоду певного спаду відбувалося відродження і вихід на якісно нові рубежі. У мене немає сумніву, що це станеться і цього разу, і про «незворотність» говорити не слід. Інакше, для чого усі ми живемо і працюємо?
Інша річ, що кардинальне поліпшення стану справ у освітній сфері не може відбутися саме собою і потребує узгоджених дій органів державної влади усіх рівнів, наукової та освітянської спільноти.
Обсяги і рівень підготовки висококваліфікованих кадрів визначаються попитом на них. На жаль, вітчизняна промисловість, що знаходиться у приватній власності, поки що не виявляє належної зацікавленості у розвитку наукомістких галузей і технологій, які і є головними «споживачами» інженерно-технічних кадрів сучасного (особливо підкреслюю – сучасного) рівня кваліфікації.
Що стосується науки і тих галузей промисловості, які залишилися у власності держави, наприклад, ракетно-космічної, то вони, відчуваючи гостру потребу у таких кадрах, не в змозі її задовольнити через недостатні фінансові можливості.

  Коли Радянський Союз розвалився, Ви намагалися зберегти наукові зв'язки і продовжити творчу співпрацю з академіями і вченими країн СНД. Почасти Вам вдалося зробити в науці те, до чого тільки прагнуть в економіці наші політики (прихильники інтеграції в Митний союз), – створити єдиний простір. У яких галузях науки міжнародне співробітництво проявляється найбільш яскраво? Розкажіть про найцікавіші проекти?
– Нам вдалося запропонувати зручну форму об’єднання наукової спільноти. Міжнародна асоціація академій наук (МААН) згуртувала не тільки академії наук колишніх республік СРСР, вона була й залишається відкритою і для інших академій, наукових центрів. Сьогодні під егідою МААН успішно реалізуються міжнародні наукові програми – «Астрономія в Приельбруссі. 2010–2014 рр.», «Чорне, Азовське та Каспійське моря як імітаційна модель океану» та інші.
У подальшому ідея утворення спільного наукового простору розповсюдилася по всій Європі і стала основним двигуном для так званих рамкових програм Європейського Союзу.
Галузі, які найбільш яскраво демонструють переваги використання спільного наукового простору, – скоріше ті, які потребують добре розвиненої наукової інфраструктури. Я маю на увазі можливість працювати на першокласному обладнанні, застосовувати комунікаційні мережі, у тому числі грід-технології, обробляти результати досліджень за допомогою новітніх методик. А все перераховане стосується, у першу чергу, експериментальних досліджень. Яскравим прикладом є участь українських учених у проектах ЦЕРН – Європейського центру ядерних досліджень.

  З приводу ймовірності підписання Президентом України Угоди про асоціацію з ЄС в країні вже почалася паніка. Ви, як незалежний спостерігач за політичними баталіями, який з геополітичних векторів інтеграції вважаєте більш адекватним і перспективним для України (для української науки): «східний» чи «європейський»? Підписання договору позначиться на науковому співробітництві між Україною і пострадянськими країнами?
– Вважаю, що стосовно науки, міжнародного наукового співробітництва таке питання взагалі позбавлене сенсу, некоректне щодо підходів. Неможливим є розділення «східного» та «західного» напрямів для наукової співпраці. Активна участь вчених нашої Академії в IIASA ( Міжнародний інститут прикладного системного аналізу, що розташований в Австрії) розгорнулася ще за часів існування так званої «залізної завіси», а співпраця з ЦЕРН – задовго до нещодавнього набуття Україною статусу асоційованого члена цього центру.
Зрозуміло, що наші традиційні контакти, зв’язки з ученими країн СНД, і в першу чергу з Росією, Російською академією наук, плідно розвиваються. Ми маємо спільні програми, конкурси наукових проектів, спільно проводимо конференції та семінари з актуальних проблем. І ніякі політичні чинники не впливають і не мають впливати на це співробітництво, як, на жаль, це трапляється в інших сферах.

  Вам властиве дуже тонке наукове чуття, Ви передбачаєте перспективні напрями науково-технічної творчості. На Вашу думку, які з них варто розвивати в Україні, щоб у майбутньому опинитися на крок попереду у світовій науці?
– Наука сьогодні розвивається настільки динамічно, що передбачити її перспективні напрями не так просто. Але є деякі проблеми, які завжди залишатимуться дуже важливими для людства. Одна з таких – продовольча. На сьогодні, за даними ООН, близько 1 млрд людей на Землі недоїдають. Разом з тим нестримне зростання населення, зменшення посівних площ, глобальні зміни клімату та нераціональне використання природних ресурсів тільки поглиблюють продовольчу кризу. Як наслідок, зростають світові ціни на харчові продукти першої необхідності, зокрема на хліб.
Україна має близько 30 млн гектарів орних земель, що є величезним природним потенціалом для розвит­ку високопродуктивного сільського господарства. І цей розвиток неможливий без сучасного наукового забезпечення. У нашій Академії впродовж багатьох років проводяться дуже актуальні роботи в галузі генетичних основ селекції рослин. Врожайність створених вченими сортів уже сьогодні перевищує показник 120 ц/га. І цей напрям, без сумніву, варто розвивати й надалі.
Враховуючи світові тенденції, я б виділив ще декілька багатообіцяючих напрямів сучасного науково-технологічного розвитку, а саме: інформаційно-комунікаційні технології, нанотехнології, технології альтернативної та нетрадиційної енергетики, ядерну енергетику та радіаційні технології, фізику плазми та високих енергій, молекулярні та клітинні біотехнології.

  Борисе Євгеновичу, в Україні мало не кожен вважає Вас феноменальною людиною. І не тільки тому, що Ви видатний вчений, винахідник, керівник, а й тому, що у Вас завжди очі горять, енергія б'є через край, та, володіючи безліччю нагород і звань, Ви залишаєтеся відкритою і добродушною людиною. У чому секрет Вашої бадьорості й творчого довголіття?
– Я вже не раз говорив раніше і глибоко переконаний у цьому зараз, що головне – це працювати і отримувати задоволення від своєї роботи. І взагалі, від свого життя. По натурі я оптиміст, завжди вірю в краще. Усе життя я багато працюю. Для мене дуже важливо відчувати, що моя робота потрібна людям, є корисною для суспільства.
Друге – це заняття спортом. У свій час я протягом тривалого часу катався на водних лижах, грав у великий теніс. Згодом почав регулярно плавати в басейні. Спорт, безумовно, допомагає в роботі, дає змогу витримувати великі навантаження. Тому всім завжди радив і раджу!