№5-6(40-41)(2015)

Багатьом суб’єктам підприємницької діяльності притаманна соціальна спрямованість, однак вона часто проявляється у прихованому вигляді. Ще Адам Сміт зазначав, що підприємець при реалізації власних економічних інтересів досягає суспільних результатів, які він і не планував отримати.

Водночас кожен суб’єкт господарювання використовує особливі способи виробництва та побудови соціально-виробничих відносин, зокрема ставлення до персоналу, дотримання екологічних норм, готовність до вирішення соціальних та інфраструктурних проблем на рівні суспільства чи громади. Отже, і суспільство ставиться до товаровиробника, його діяльності та продукції, що він виробляє і пропонує на ринку, відповідно до того, яким чином та на якому рівні він може вирішити завдання, що становлять інтерес для певних соціальних груп, центральної та місцевої влади. Зокрема, населення «голосує» за певні продукти та послуги своїм споживчим попитом. У зарубіжних країнах приблизно 80–90 % споживачів обирають продукти соціально відповідального суб’єкта господарювання, а споживачі готові платити на 10 % більше, але за соціально привабливий товар.

Стандарти і преференції

Що ж таке соціальна відповідальність бізнесу? Насамперед це – принципи, механізми та дії суб’єкта господарювання, що передбачають побудову такої моделі взаємовідносин із суспільством, органами влади, населенням, іншими суб’єктами господарювання, коли досягається узгодження та/або задоволення соціальних, економічних, фінансових, етичних інтересів усіх сторін при частковій або повній компенсації ринкових неспроможностей і обмежень.

В умовах глобалізації та інтеграції жодна країна, яка належить або прагне належати до категорії розвинутих, не може оминути вирішення проблеми посилення соціальної відповідальності бізнесу. Водночас її розв’язання має базуватися на впровадженні певних стандартів соціальної відповідальності бізнесу. Це необхідно для реалізації можливості порівняння результатів, що досягнуто різними країнами та суб’єктами господарювання, а також ефекту від їхніх зусиль. В основу розроблення стандартів має бути покладена діяльність із формування принципів, правил і механізмів забезпечення суспільної довіри, партнерства та соціального розвитку.

Успішне втілення підходу до впровадження соціальної відповідальності бізнесу можливе лише за умови наявності перспективного планування та стратегічного управління як у системі державного управління, так і в діяльності суб’єктів господарювання. Суб’єкти бізнесу, які дотримуються соціальних стандартів і беруть активну участь у забезпеченні життєдіяльності суспільства та вирішенні його проблем, мають бути впевнені в отриманні певних преференцій на довгостроковій основі як на центральному рівні, так і на рівні регіону чи місцевому рівні.

Які ж саме преференції можуть отримати представники бізнесу? Це, насамперед, першочергове отримання цільових кредитів; доступ до інвестицій; вибір зручних для ведення бізнесу територій; можливість відбору кваліфікованих кадрів; пільгові умови рекламування продукції; пільгове оподаткування; полегшений доступ до ринків збуту; стимулювання місцевими органами влади придбання товарів, що виготовлені соціально відповідальним підприємцем тощо. Якщо для бізнесу будуть створені такі умови, то можна сподіватися, що відносини між суспільством і бізнесом матимуть довгостроковий та плідний характер.

Обмеження щодо стандартів

Проте існує низка обмежень щодо впровадження нових, соціально орієнтованих стандартів ведення бізнесу. Зокрема, кожен підприємець має певні мас­штаби діяльності та територію, на якій вона запроваджується, отже, і своє коло обов’язків перед суспільством. Великі підприємства, транснаціональні компанії мають значно більший потенціал ведення соціально орієнтованого бізнесу, ніж малі та середні підприємства, зважаючи на економію від масштабу, більший обсяг прибутку, який вони генерують, охоп­лення більшої території та можливості отримання вигоди від диверсифікації.
Інколи власник може перебувати поза межами територіального утворення, де ведеться підприємницька діяльність. У такій ситуації соціальні інтереси роботодавця не відповідають інтересам громади, де розташоване виробництво, що стає причиною ухилення роботодавців від соціальних обов’язків, спрямованих на захист регіональних інтересів. Мінливе політичне середовище також створює постійні виклики та загрози, оскільки націленість на довгострокові відносини влади і бізнесу порушується частими змінами центральної та місцевої влади.

Сприйняття важливості підвищення соціальної відповідальності бізнесу пов’язане зі зростаючим дефіцитом ресурсів державного та місцевих бюджетів. Особливо важливою є реалізація цього принципу великими корпораціями, які мають значний вплив на соціально-економічний розвиток певної території. У цьому плані такі корпорації можуть виступати державними агентами, що отримали повноваження на реалізацію певних делегованих їм державою завдань. Але найбільш значима соціальна роль бізнесу полягає в сприянні розвитку місцевої громади, оскільки саме в межах району, села та селища нагромаджуються численні проблеми, пов’язані з браком коштів. Саме тому на певній території потрібно реалізовувати мережу соціальних послуг, які мають надаватися бізнесом на умовах створення взаємовигідного партнерства із соціумом та мати довгостроковий характер.

Складання звітності

Виходячи з цього, ми розуміємо, що виникла необхідність розробити і вводити стандарти нефінансової, соціальної звітності. Ключовий аспект дотримання підприємствами стандартів звітності – це спрямування на зростання якості робочої сили, що досягається підвищенням кваліфікації працівників, стимулюванням саморозвитку та освіти впродовж життя; веденням діяльності, що не порушує рівновагу довкілля, допомогою вразливим верствам населення.

Принципи складання соціальної звітності визначені в Глобальному договорі ООН, члени якої складають Звіт про прогрес щодо дотримання десяти основоположних принципів. Серед інших документів слід виділити спільні документи Цільової групи з прозорості та боротьби з корупцією «Великої двадцятки» (G20) та «Ділової двадцятки» (В20), Принципи ООН щодо відповідальних інвестицій, Керівні принципи ООН щодо дотримання прав бізнесу та людини, Конвенцію ООН з прав дитини, Всесвітню декларацію прав людини, конвенції Міжнародної організації праці, кодекси корпоративної поведінки, Європейську декларацію бізнесу проти соціальної ізоляції та ін. Сюди ж можна віднести низку конвенцій Міжнародної організації праці, зокрема «Про свободу асоціації та захист права на організацію» (№ 87), «Про право на організацію і на ведення колективних переговорів», «Про примусову працю» (№ 29), «Скасування примусової праці» (№ 105), «Про мінімальний вік для прийому на роботу» (№ 138), «Про дискримінацію (в галузі праці і занять)» (№ 111) та ін.

Сформовано низку міжнародних стандартів серії ISO 14000, АА 1000, SA 8000. Зокрема, стандарт ISO 14000 (ISO 14001) був запропонований Міжнародною організацією зі стандартизації для визначення вимог щодо впровадження системи екологічного менеджменту. Стандарт Social Accountability 8000 (SA 8000) забезпечує визначення етичних критеріїв виробниц­тва товарів і послуг. Стандарт Account Ability 1000 (АА1000) встановлює вимоги до процедур і критеріїв вимірювання результатів діяльності компаній з етичних позицій, за якими може здійснюватися соціальний і етичний аудит їхньої діяльності.

Одним із принципів дотримання соціальної відповідальності бізнесу є підзвітність, а інструментом, який визначає вплив компанії на забезпечення сталого розвитку суспільства, є соціальна звітність. За визначенням Всесвітньої бізнес-ради зі сталого розвитку (WBCSD), соціальна звітність – це добровільне надання інформації про соціальні, економічні та екологічні результати діяльності компанії, яка її готує відповідно до однієї із систем показників результативності та надає в публічному доступі всім зацікавленим сторонам.

Система показників

Для оцінки ефективності реалізації політики соціальної відповідальності бізнесу розроблено систему показників, за якими здійснюється моніторинг і контроль соціальної діяльності компанії. Їх можна розподілити на три групи. Перша з них – це показники соціальної відповідальності перед працівниками: умови праці порівняно із середньогалузевими, оплата праці, виплати премії, плинність кадрів, проведені тренінги та результати навчання, відпрацьовані понаднормові години, структура робочої сили в гендерному та віковому розрізі, кількість робітників-інвалідів, кількість інцидентів на робочому місці, оцінка працівниками своєї компанії. Друга – група показників охорони довкілля: вплив та витрати на навколишнє середовище, використання вторинної сировини, споживання енергії та енергоефективність, утилізація відходів, кількість штрафних санкцій за невиконання екологічних нормативів. І третя група включає у себе показники поводження компанії на ринку: рекламації покупців, скарги на недоб­росовісну рекламу, штрафні санкції антимонопольного комітету, надання споживачам кращого сервісу тощо.

В Європейському Союзі значну увагу приділяють питанням втілення принципів соціальної відповідальності в діяльність компаній та організацій, її відображення в звітності. Так, прийнятий регуляторний акт Європарламенту та комісії № 1221/2009 з питань добровільної участі організацій у звітності щодо екоменеджменту та аудиту (EMAS). У 2004 році було прийнято європейські директиви 2004/17 і 2004/18, які заохочують споживачів до придбання товарів саме у соціально спрямованих структур бізнесу. Зокрема, багато товарів мають спеціальні знаки та позначки, які вказують на соціально відповідального виробника.

Соціально орієнтоване ведення бізнесу в європейських країнах спирається на низку документів, а в деяких державах – на відпрацьовані інституційні механізми регулювання відносин держави та бізнесу. Окремі країни перетворили корпоративну соціальну відповідальність і звітність в ефективний інструмент державної політики. Законодавство, що регулює питання оприлюднення великими компаніями своїх соціальних звітів, існує в Данії, Швеції, Норвегії, Голландії, Франції, Великій Бри­танії, Канаді та ін. Понад 3000 великих європейських корпорацій щорічно оприлюднюють соціальні звіти про те, що вони зробили впродовж року на користь зацікавлених сторін.

Завдання для України

Запровадження принципів корпоративної соціальної відповідальності (КСВ) та стандартів соціальної нефінансової звітності є важливим завданням для України. Воно має дві основні цілі – підвищення довіри суспільства до підприємницьких структур та реформування системи надання звітності відповідно до міжнародних стандартів і практик.

Нині створено Центр «Розвиток корпоративної соціальної відповідальності», який виконує функцію провідної незалежної експертної організації та працює в Україні більше шести років. Центр є членом Правління Глобального договору ООН (2010–2013 рр.), національним партнером CSR Europe (Брюссель) і Всесвітньої бізнес-ради зі сталого розвитку (WBCSD, Женева). До ініціатив Центру приєдналися 38 компаній, які представляють різні сектори економіки: металургію, банківську систему, телекомунікації тощо. До його найвагоміших здобутків можна віднести приєднання України до розробки міжнародного стандарту із соціальної відповідальності ISO 26000; реалізацію Ініціативи «Підприємство 2020: роль бізнесу в суспільстві», яка має на меті узагальнити досвід стратегічного планування найуспішніших компаній України і розробити таку національну модель співпраці бізнесу та суспільства, де компанії намагатимуться брати до уваги соціальні й екологічні питання у своїх бізнес-стратегіях; проведення різних заходів із залученням представників влади, бізнесу та громадськості.

Водночас варто зауважити, що у нашій державі, на жаль, лише окремі великі компанії беруть на себе зобов’язання щодо ведення та надання соціальної звітності. Отже, існує нагальна необхідність подальшого розвитку ініціатив корпоративної соціальної відповідальності та впровадження стандартів звітності як важливого елементу підвищення рівня взаємовідносин бізнесу, влади та громадськості.

Необхідність впровадження соціальної звітності (наприклад, за стандартами GRI – Global Reporting Initiative) в Україні зумовлена цілою низкою об’єктивних причин. До них, зокрема, належить те, що Україна має «наздоганяти» більшість країн у їхніх намаганнях розкрити свій потенціал корисності суспільству. Отже, доцільно орієнтуватися на найсучасніші тенденції та стандарти в публічності надання інформації. Окрім своєї основної функції, яка полягає в розробці вимог до розкриття інформації, GRI задає загальносвітові тренди, формуючи таким чином нову філософію управління стійким розвитком.

Ще одна причина – у посткризовий період в очікуванні нової глобальної кризи важливо відпрацювати практику управління нематеріальними активами і ризик-менеджменту, оцінити можливості співпраці уряду та підприємницьких структур. Окрім цього, заявлений вектор на євроінтеграцію передбачає послідовну та невпинну реалізацію принципів, що є усталеними для низки європейських країн. А ще – українська громадськість демонструє все більшу відповідальність і здатність до самоврядування, що безпосередньо впливає на зростання її інтересу до такої звітності.

Отже, корпоративна соціальна відповідальність має бути відображена у соціальній нефінансовій звітності підприємств, організацій і установ. При створенні єдиної інформаційної бази управління соціально-економічною діяльністю підприємства необхідно враховувати спільні риси та особливості фінансової й нефінансової звітності. За низкою критеріїв нефінансовий звіт має другорядний статус, він потребує більшої прозорості для підвищення довіри до нього. Наукове обґрунтування методології та організації збору, реєстрації, обробки і подання інформації про соціальну відповідальність бізнесу дозволить підвищити достовірність нефінансових звітів та рівень довіри до них.