№3(2012)

Після становлення України як незалежної правової одиниці та поділу влади на три гілки – виконавчу, законодавчу та судову, тривають суперечки стосовно такої форми недержавного судочинства, як третейські суди. Прийняття Закону «Про третейські суди» (далі – Закон) створило досить міцну основу для розвитку третейського судочинства, і зараз ми маємо змогу оцінити, чи справді відбувся той самий розвиток.
Якщо провести стислий аналіз діяльності українських та європейських недержавних судів, можна сміливо говорити, що в Україні ці органи майже не виконують своїх функцій. Причина полягає в тому, що досі не вирішене питання компетенції третейських судів (більшість пересічних українців навіть гадки не мають, для чого взагалі були створені ці органи), до того ж існує свого роду конкуренція між третейськими та державними судами. В Європі інститути саморегулювання громадянського суспільства функціонують не одне десятиріччя, і ці незалежні органи не просто «розвантажують» державні суди, а є реальним способом забезпечення високого рівня захисту прав і свобод, уникнення бюрократії. Європейці з повагою ставляться до третейських судів і сприймають їх як альтернативу державному судочинству, саме тому на Заході практика вирішення різного роду цивільно-правових спорів через незалежні інститути саморегулювання є досить поширеною. Навіть у сусідній Росії третейське судочинство набуло популярності.
Згідно з Конституцією України, кожен громадянин має право будь-яким незабороненим законом способом захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Одним із таких засобів є звернення до третейського суду.

Розглянемо історію і проблематику розвитку вітчизняних інститутів саморегулювання громадянського суспільства.
Діяльність даних органів в Україні була легалізована
11 травня 2004 року після прийняття Верховною Радою Закону «Про третейські суди», який врегулював їх утворення та чітко окреслив вимоги щодо третейського розгляду справ із метою захисту майнових і немайнових прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Документ надав нове дихання інституту саморегулювання громадянського суспільства у сучасній правовій системі. Після дати опублікування Закону втратило чинність старе Положення про третейські суди від 30 грудня 1975 року №121, і третейське судочинство отримало новий шанс для розвитку в умовах становлення України як незалежної правової держави.
У Законі чітко було сформульовано право постійно діючим незалежним судам утворювати інститути самоврядування, а згідно зі статтею 58 даного документа, вищим органом став Всеукраїнський з’їзд третейських суддів. Законом передбачалося, що цей з’їзд має право обирати Третейську палату України, яка стане постійно діючим органом самоврядування. Отже, були значно збільшені можливості недержавних суддів щодо організації та управління судами, механізм нарешті запрацював, значно полегшивши життя ще молодим третейським судам.

16 вересня 2005 року в Києві відбувся довгоочікуваний Перший Всеукраїнський з’їзд третейських суддів, на якому було створено Третейську палату України, обрано її голову та затверджено основні положення.
У 2005-2008 роках пріоритетними напрямками діяльності палати стало відкриття регіональних представництв, розробка численних законопроектів, методичних рекомендацій для недержавних судів. Також почали виходити юридичний часопис «Третейські суди України» та науково-практичний журнал «Вісник Третейської палати України».

10 січня 2008 року рішенням Конституційного Суду у справі №1-3/2008 стосовно положень абзаців 7-го, 11-го ст. 2, ст. 3,
п. 9 ст. 4 та розділу VIII «Третейське самоврядування» Закону України «Про третейські суди» (справа про завдання третейського суду) розглянуті законодавчі акти було визнано такими, що відповідають Конституції України. Розглянемо ці положення більш детально. Так, в абзаці 7-му ст. 2 йдеться «про захист своїх порушених чи оспорюваних прав або охоронюваних законом інтересів»; згідно з абзацом 11-им ст. 2, «Третей­ська палата Укра­їни – постійно діючий орган самоврядування третейських суддів»; ст. 3 передбачає «захист майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів»; відповідно до п. 9 ст. 4, одним із принципів організації та діяльності третейського суду є «самоврядування третейських суддів»; у ч. 1, 2, 3, 4 ст. 58 зазначено, що «Для представництва та захисту інтересів третейських суддів постійно діючих третейських судів утворюються органи третейського самоврядування. Вищим органом третейського самоврядування є Всеукраїнський з’їзд третейських суддів. Всеукраїнський з’їзд третейських суддів обирає Третейську палату України. Третейська палата України є постійно діючим органом третейського самоврядування, який представляє та захищає соціальні та професійні права й інтереси третейських суддів і третейських судів, здійснює методичну та видавничу роботу, аналізує практику правозастосування третейських судів і здійснює інші повноваження, визначені вищим органом третейського самоврядування».

31 жовтня 2008 року в Києві пройшов Другий Всеукраїнський з’їзд третейських суддів, на якому було обрано нового голову Третейської палати. Основним напрямком діяльності даного органу в період з 2008‑го по 2011 рік стало активне проведення низки заходів зі встановлення альтернативного неза­леж­ного судочинства, було поновлено випуск журналу
«Третейські суди України» тощо. За цей період палата провела дуже масштабну роботу з підготовки законопроекту «Про внесення змін до Закону України «Про третейські суди», де в тому числі зазначалося, що ведення Реєстру третейських судів буде покладено на Третейську палату.
5 березня 2009 року Верхов­на Рада прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності третейських судів та виконання рішень третейських судів». Нові корективи умовно можна поділити на
три групи:
1) введення додаткових обмежень щодо підвідомчості справ третейським судам (ст. 6 Закону України «Про третейські суди»);
2) запровадження права третіх осіб оскаржити до компетентного (державного) суду рішення третейського суду, якщо останній вирішив питання про права й обов’язки осіб, які не брали участі у справі;
3) розв’язання проблеми преюдиціальності рішень третейського суду.

Крім цього, із Закону було вилучено ряд норм щодо видачі виконавчих листів за наслідками розгляду справ недержавними судами.
Таким чином, із прийняттям змін розширився список справ, непідвідомчих третейським судам, а саме:
справи у спорах, які виникають із трудових відносин;
справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення;
справи у спорах щодо нерухомого майна, включаючи земельні ділянки;
справи, що виникають із корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських това­риств, пов’я­заних зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цих товариств;
справи, за результатами розгляду яких виконання рішення третейського суду потребуватиме відповідних дій органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими чи службовими особами та іншими суб’єктами під час здійснення ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Але найголовнішою зміною вищезазначеного закону є висунення додаткових вимог до третейської угоди, що тепер мала містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди.
3 лютого 2011 року був прийнятий Закон України «Про внесення зміни до статті 6 Закону України «Про третейські суди» щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам», згідно з яким ч. 1 ст. 6 закону про недержавні суди було доповнено п. 14. Відповідно до нього, справи у спорах щодо захисту прав споживачів, у тому числі послуг банків (кредитних спілок), стали непідвідомчими третейським судам.

23 грудня 2011 року в Києві в Інституті законодавства Верхов­ної Ради України все ж таки відбувся довгоочікуваний Третій Всеукраїнський з’їзд третейських суддів. Незважаючи на багато нарікань і зауважень, за результатами зборів було прий­нято резолюцію, скеровану Президенту України, Верховній Раді та Міністерству юстиції. У документі зазначено, що найголовнішим аспектом розвитку третейських судів була, є і буде необхідність приведення вітчизняного законодавства про державні суди до тих норматив і стандартів арбітражу, які існують зараз у Європі, США і навіть Російській Федерації. Зі свого боку, для досягнення належного міжнародного рівня Третейська палата має створити у своєму складі науково-консультативну раду з провідних науковців і фахівців у галузі арбітражу (третейського способу вирішення спорів), адже для цього в нашій країні є достатньо спеціалістів, наукових діячів.
На жаль, досі залишається багато проблем як на законодавчому рівні, так і стосовно повноважень інститутів саморегулювання громадянського суспільства. І хоча в Україні реально існує чимало третейських судів, відсоток розглянутих ними справ дуже малий, що свідчить про непопулярність серед пересічних громадян. Але третейська спільнота не стоїть на місці: постійно відбуваються зустрічі, з’їзди, конференції, аби домогтися істотних змін у законодавстві, які б надали більш широкий спектр повноважень третейським судам, закріпили їх статус. Найголовніше – це донести до громадян інформацію про існування недержавних судів, куди можна звертатися для вирішення спорів у межах їхньої компетенції.
Сьогодні нормальне функціонування третейських судів обумовлено також вимогам ЄС про наявність альтернативних способів вирішення спорів. Україна – це могутня європейська держава з великим потенціалом, тому хочеться сподіватися, що найближчим часом відбудуться зміни в третейському судочинстві та незалежні суди на рівні з державними стануть невід’ємною частиною вітчизняної правової галузі.