№1(24)(2014)

Забезпечення ліквідності банків у державі можливо успішно здійснити на основі впровадження комплексного підходу, який включає низку методів і механізмів, а також зусиль всіх суб’єктів діяльності: Національного банку, уряду України, суб’єктів господарювання, безпосередньо банків, їхніх структурних підрозділів. Це пов’язано з тим, що чинниками, котрі впливають на ліквідність банківської системи, конкретних банків, є фактори як макроекономічного, так і мікроекономічного рівня.

Станом на 1 грудня 2013 року в Україні працювало 50 банків з іноземним капіталом, у тому числі 21 установа зі 100-відсотковим капіталом (зі 181 банків, які мають банківську ліцензію, один має ліцензію санаційного банку та ще один виключено з Державного реєстру за рік). Згідно з даними Національного банку України, в останні роки, зокрема з 2008-го по 2012-й, частка іноземного капіталу в українських банках зростала. На 01 січня 2008 року вона становила 35 %, на початок 2012 року – 41,9 %. Однак до січня 2013 року цей показник знизився до 39,5 %. При цьому іноземний капітал банків на 01 січня 2013 року був у статутному капіталі 53 установ, які мали банківську ліцензію, а 100 % іноземного капіталу мало лише 22 банки.

Упродовж 2013 року два банки перебували у стадії реорганізації. Зокрема Публічне акціонерне товариство «УніКредит Банк» припинило свою діяльність та 13.12.2013 р. виключено з Державного реєстру банків. Банк-правонаступник – ПАТ «Укрсоцбанк». Публічне акціонерне товариство «Фідокомбанк» (філія банку правонаступника) 31.10.2013 р. виключено з Державного реєстру банків. Банк-правонаступник – ПАТ «Фідобанк». Сплачений зареєстрований статутний капітал банків України в грудні 2013 року складав 183,513 млрд грн та порівняно з початком року зріс на 8,309 млрд грн.

Регулятивний капітал у грудні 2013 року складав 192,916 млрд грн та порівняно з початком року зріс на 14,007 млрд грн. Підсумки діяльності банків станом на 01 грудня 2013 року наведено у таблиці 1.

Для підтримання належного рівня ліквідності банкам, як державним, так і комерційним, потрібно постійно оцінювати стан і рівень ліквідності. У випадках відхилень від встановлених показників варто негайно вживати заходів щодо приведення фактичних показників ліквідності до встановлених (нормативних) рівнів, оскільки відхилення призводять до втрати доходів банку, а в певних випадках – до ускладнення банківської ситуації, виникнення проблем і втрати довіри до установи.

У процесі прийняття управлінських рішень доцільно оцінювати перспективи розвитку банківських послуг, ситуацію на фінансовому ринку, можливості виходу банків на нові ринки. При цьому слід враховувати економічну політику держави, зміни в умовах діяльності, в законодавстві та свій власний досвід. Такий підхід дасть можливість банкам більш точно визначати перспективи свого розвитку, враховувати вимоги до ліквідності, бачити потребу в ліквідних коштах та частку ліквідних засобів в активі банку.

З урахуванням цього керівництву банків слід посилити контроль за оцінкою стану ліквідності та ліквідністю установ з метою прийняття необхідних управлінських рішень і своєчасного вжиття відповідних заходів. Це можна здійснити за рахунок зменшення міжбанківських кредитів, кредитної заборгованості, збільшення власних коштів, залучення додаткових або нових ресурсів тощо. Для підвищення якості управлінських рішень потрібно постійно прогнозувати потребу банку в ліквідних коштах з використанням різних методів, що сприятиме підвищенню обґрунтованості та достовірності результатів.

У кожному банку має бути створена й ефективно діяти надійна система постійного контролю за його ліквідністю, яка має ґрунтуватися на спеціальній інформаційній базі та ефективних методах її обробки. З огляду на отриману аналітичну інформацію та зроб­лені оцінки, власний досвід, банк зможе більш точно визначати частку ліквідних засобів в активі та сформувати необхідний ліквідний резерв для виконання непередбачених операцій, які можуть виникнути під впливом різних факторів (зміни ситуації на грошовому ринку, фінансового становища клієнтів або банку-партнера тощо).

Підтримка необхідного рівня ліквідності може також здійснюватися за допомогою грамотної обґрунтованої банківської політики при здійсненні як пасивних, так і активних операцій, котра виробляється на основі конкретних умов грошового ринку й особливостей виконаних операцій та ситуації в державі. При управлінні активами банку слід планувати приплив і відплив готівкових коштів, мати графік платежів. Терміни, на які банк розміщує засоби, мають відповідати термінам залучення коштів. Не потрібно допускати перевищення грошових коштів на рахунках активів над грошовими засобами на рахунках пасивів.

У банках має бути налагоджена система контролю всіх відділів, які відповідають за залучення і використання коштів, а також забезпечена координація діяльності з такими відділами. Потрібно також на основі роботи з клієнтами передбачати, коли вони збираються зняти свої кошти з рахунків чи розмістити вклади, та враховувати, що всі рішення, пов’язані з ліквідністю банку, є пріоритетними.

Потреби банку в ліквідних коштах мають оцінюватися та аналізуватися постійно, щоб не допускати як їх дефіциту, так і надлишку, оскільки така ситуація призводить до втрати доходів, зниження рентабельності банківської діяльності. Кожен банк повинен мати свою стратегію в забезпеченні ліквідності.

Всі управлінські рішення щодо забезпечення, підтримання ліквідності банку необхідно приймати, відповідно до основної цільової установ­ки – забезпечення максимізації прибутку. З урахуванням цього потрібно так організувати діяльність кожного банку, щоб у ньому підтримувався оптимальний рівень ліквідності, оскільки відхилення від нього в той чи інший бік ведуть або до збільшення ризику в діяльності, або до втрати частини доходів, недоотримання прибутку.

Умова забезпечення максимізації прибутку вимагає не зберігання коштів, а їх ефективного використання для різних цілей. При цьому потрібно також враховувати, що недостатність коштів для підтримання ліквідності також збільшує ризики в діяльності, створює загрози для виконання банком своїх зобов’язань перед клієнтами. Таким чином, основною цільовою установкою банків під час здійснення їх діяльності має бути максимізація прибутку при забезпеченні оптимального рівня ліквідності та інших встановлених нормативів.

Щоб мати уяву про діяльність банків упродовж минулого року, варто проаналізувати їхні доходи і витрати. Як свідчить статистика, доходи банків України за січень – листопад 2013 року порівняно з відповідним періодом 2012 року збільшилися на 10,0 % і становили 151,1 млрд грн. Витрати за цей самий період порівняно з відповідним періодом 2012 року зросли на 11,8 % і становили 148,7 млрд грн. Прибуток по системі банків станом на 1 грудня 2013 року становив 2,4 млрд грн (табл. 2). У 2012 році банки України змогли заробити 4,899 млрд грн, тоді як в 2011-му збитки всіх фінансових установ склали 7,7 млрд грн.

З метою забезпечення стабільності банківської си­стеми, необхідного рівня ліквідності банків в Україні має реалізовуватися політика підтримки фінансового сектору держави. Особливо важливою, результативною й ефективною така політика буде в умовах постійних кризових ситуацій, політичної та економічної нестабільності. Окрім того, держава, уряд України мають вживати заходів для обмеження негативного впливу світової фінансової кризи на економіку країни, фінансову, банківську діяльність.

Важливим напрямом забезпечення ліквідності банку є також вдосконалення його організаційної структури, постійне підвищення кваліфікації працівників, впровадження та використання нових методів аналізу, оцінки і прогнозування стану ліквідності, удосконалення менеджменту. При цьому аналіз і оцінку ліквідності доцільно робити одночасно з аналізом доходності банку з метою вжиття заходів для збільшення прибутку.

При ускладненні фінансової ситуації в банку доцільно, за необхідності, змінити структуру активів, збільшивши в їхньому загальному обсязі частку ліквідних активів за рахунок погашення кредитів, та збільшити власні кошти за рахунок отримання позичок в інших банках. У процесі банківської діяльності фахівцям, що відповідають за стан ліквідності банку, варто було б працювати пліч-о-пліч з ризик-менеджерами з метою виявлення сумнівних, ризикових операцій, зменшення ризиків та збитків. Працювати спільно потрібно для того, щоб не довелося вживати термінових заходів, оскільки вони, як правило, призводять до додаткових витрат.

На стан ліквідності банку впливає якість управління його пасивами. Тому потрібно аналізувати й оцінювати розміщення пасивів за термінами, що дає змогу управляти зобов’язаннями банку, прогнозувати можливі зміни в ситуації, змінювати їх структури, проводити ефективну політику в сфері накопичених ресурсів. Доцільно також розробити й реалізувати ефективну політику управління капіталом і резервами, постійно покращувати якість обслуговування клієнтів, що підвищує рівень довіри до банку, збільшує термі­ни депозитних вкладів, дає можливість враховувати джерело депозитів та їх надійність.

Фахівцям, що відповідають за ліквідність банку, кредитну політику, ризики в діяльності, потрібно вивчати кредитоспроможність позичальників і приймати рішення щодо обмеження розмірів кредитів одному позичальнику, забезпечувати повернення кредитів, вживати заходи щодо повернення простроченої заборгованості й відсотків за користування кредитами.

Одним із ефективних напрямів підвищення ліквідності банку є розвиток ринку державних цінних паперів та забезпечення їх доходності в умовах розвитку інфляційних процесів для вирішення соціально-економічних проблем розвитку держави за рахунок розміщення облігацій державного займу, державних короткострокових зобов’язань, державних ощадних облігацій.

Позитивну роль у забезпеченні ліквідності може відігравати участь держави в збільшенні статутних капіталів банків через придбання акцій первинної або додаткової емісії в обмін на державні облігації за рахунок коштів державного бюджету, а також створення спеціального стабілізаційного фонду. Виключно важливе значення у цьому процесі має зміцнення законодавчої бази, що регулює банківську діяльність, узгодження законодавчих актів між собою, забезпечення законодавчого захисту прав кредиторів тощо.

Мають бути вжиті заходи для відновлення довіри до національної валюти, забезпечений перехід до гнучкого курсоутворення (плаваючого валютного курсу), що зменшить пряму участь Національного банку України в регулюванні валютного ринку за допомогою проведення інтервенцій. Доцільним було б рішення НБУ про зменшення рівня обов’язкових резервних вимог, що дало б змогу збільшити ліквідність, зменшити обсяги рефінансування банків та вплив монетарного чинника на інфляційні процеси в державі.

Велике значення для забезпечення ліквідності банку також мають резерви ліквідності. Загальний резерв залежить від норми обов’язкового резерву, який встановлюється НБУ, рівня резерву ліквідності, який банк визначає самостійно. Завдання будь-якого банку – створити мінімальний резерв ліквідних коштів, що дасть змогу забезпечити максимальний кредитний потенціал, який залежить від власного капіталу банків, величини мобілізованих у банку коштів, їх структури, стабільності і джерел кредитного потенціалу, рівня обов’язкових резервів НБУ, загальної суми і структури зобов’язань банку тощо. При цьому також потрібно враховувати, що головним стимулом роботи банків є отримання прибутку.