№3(26)(2014)

В 2013 году на предприятии не осуществлялось никакой деятельности. Наемным лицам доход не начислялся и не выплачивался. Нужно ли в такой ситуации подавать Ведомость распределения численности работников в ФСС от несчастных случаев на производстве? Предусмотрена ли ответственность за неподачу такой отчетности?
Указанную Ведомость нужно подавать с прочерками, в связи со следующими причинами.
Предприятие ставится на учет в качестве плательщика ЕСВ в орган Миндоходов по своему местонахождению после госрегистрации (п. 1 Порядка, утвержденного приказом Миндоходов от 09.09.2013 г. № 458). При этом орган Миндоходов вносит в реестр страхователей сведения из регистрационной карточки, представленные госрегистратором, и информацию, полученную от Фонда об отнесении предприятия к классу профессиона­льного риска производства (п. 3 Порядка № 458). Это значит, что предприятие приобрело статус страхователя и обязано не только уплачивать в бюджет ЕСВ, но и представлять в контролирующие органы соответствующую отчетность, в том числе и с прочерками.
Одной из форм отчетности является Ведомость распределения численности работников, годового фактического объема реализованной продукции (работ, услуг) по видам экономической деятельности (приложение 5 к Порядку, утвержденному постановлением правления Фонда от 30.11.2010 г. № 30). Ведомость подается страхователями в Фонд один раз в году – до 25 января года, следующего за отчетным. Информация из этой Ведомости используется Фондом для корректировки по итогам отчетного года класса профессионального риска производства, к которому отнесен плательщик ЕСВ, с учетом видов его экономической деятельности.
Если откорректировать этот показатель, то изменится и ставка ЕСВ, которую будет применять предприятие в новом отчетном году.
В вашем случае предприятие никакой деятельности в отчетном году не вело. То есть нет возможности установить основной вид экономической деятельности по результатам отчетного года. Поэтому предприятию необходимо обратиться в Фонд с заявлением по форме приложения 3 к Порядку № 30, в котором следует указать основной вид деятельности предприятия (п. 3.9 Порядка № 30). На основании такого заявления Фонд отнесет предприятие к определенному классу профессионального риска производства и уведомит (не позднее следующего дня) орган Миндоходов о присвоенном классе с указанием ставки ЕСВ.
За несвоевременную подачу или неподачу отчетности предприятие может быть привлечено к административной ответственности в виде штрафа от 8 до 15 НМДГ (от 136 до 255 грн) (согласно ст. 1654 КУоАП).

Увольняясь с предприятия, я представила справку об инвалидности своего ребенка. Работодатель должен начислить мне компенсацию за неиспользованный дополнительный социальный отпуск? И за сколько дней, если я проработала на предприятии с 2008 по 2013 год?
Законодательством не предусмотрен срок давности для неиспользованных отпусков, поэтому согласно ст. 24 Закона «Об отпусках» от 15.11.1996 р. № 504/96 (далее – Закон № 504/96) работник имеет право использовать отпуск или получить за него компенсацию при увольнении. Работодатель обязан выплатить компенсацию за все неиспользованные дни отпуска.
Основанием для получения дополнительного социального отпуска женщиной, имеющей ребенка-инвалида, является свидетельство о рождении и справка об инвалидности этого ребенка.
В соответствии со ст. 58 Конституции Украины от 28.06.1996 г. № 254к/96-ВР законы и другие нормативно-правовые акты не имеют обратного действия во времени. Поэтому продолжительность неиспользованных дополнительных социальных отпусков работникам за прошлые годы должна определяться в соответствии с нормами законодательства, которые действовали в то время. До 01 января 2010 года было семь дней, но именно в этот день (01.01.2010 г.) внесены изменения в некоторые законодательные акты Украины по вопросам социальной защиты многодетных семей, а также в ст. 19 Закона № 504/96: длительность дополнительного отпуска составляет десять календарных дней без учета праздничных и нерабочих дней. Он предоставляется за календарный, а не за отработанный рабочий год.
Поэтому дополнительный социальный отпуск за 2008–2013 гг. составит 54 дня: за 2008 г. – семь дней, за 2009 г. – семь дней, за 2010 г. – десять дней, за 2011 г. – десять дней, за 2012 г. – десять дней, за 2013 г. – десять дней.

Я, физическое лицо – предприниматель, нахожусь на общей системе налогообложения. Предусмотрено ли налоговым законодательством уменьшение суммы авансовых платежей по ЕСВ, если в текущем отчетном периоде уменьшился доход?
Предприниматель самостоятельно рассчитывает авансовые платежи по налогу на доходы физических лиц, но не менее чем 100 % годовой суммы налога с налогооблагаемого дохода за прошлый год (в сопоставимых условиях) и уплачивает в бюджет ежеквартально (до 15 марта, до 15 мая, до 15 августа и до 15 ноября) по 25 % (пп. 177.5.1 п. 177.5 ст. 177 НКУ).
Согласно этому же подпункту (177.5.1), если сумма полученного дохода за предыдущий календарный квартал текущего года более чем на 20 % по сравнению с ожидаемой расчетной суммой дохода на данный квартал уменьшилась, налогоплательщик имеет право уменьшить сумму авансового платежа, подлежащего уплате в следующий срок, установленный настоящим подпунктом, пропорционально уменьшению суммы указанного дохода.
Но для этого физическое лицо – предприниматель должен до наступления срока уплаты такого авансового платежа написать в произвольной форме заявление и подать его в орган государственной налоговой службы. Заявление должно содержать расчет уменьшения суммы авансового платежа, а также краткое объяснение причин, приведших к уменьшению суммы полученного дохода.
Плательщиками единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование являются также физические лица – предприниматели, избравшие упрощенную систему налогообложения, и члены их семей, принимающие участие в осуществлении ими предпринимательской деятельности (п. 4 ч. 1 ст. 4 Закона Украины «О сборе и учете единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование» от 08.07.2010 г. № 2464-VI).
В соответствии с п. 2 ч. 1 ст. 7 Закона № 2464, единый взнос начисляется для физических лиц – предпринимателей (кроме физических лиц – предпринимателей, избравших упрощенную систему налогообложения) – на сумму дохода, полученного от их деятельности, подлежащую обложению налогом на доходы физических лиц, и на сумму дохода, который распределяется между членами семьи физических лиц – предпринимателей, принимающих участие в осуществлении ими предпринимательской деятельности. При этом сумма единого взноса не может быть меньше размера минимального страхового взноса за каждое лицо за месяц, в котором получен доход (прибыль).
Физические лица – предприниматели, избравшие общую систему налогообложения, уплачивают за себя единый взнос в течение года до 15 марта, до 15 мая, до 15 августа и до 15 ноября в виде авансовых платежей в размере 25 % годовой суммы единого взноса, исчисленной от суммы, определенной органами доходов и сборов для уплаты авансовых сумм налога на доходы физических лиц – субъектов предпринимательской деятельности (пп. 2 п. 4.5 Инструкции о порядке начисления и уплаты единого взноса на общеобязательное государственное социальное страхование, утвержденной приказом Министерства доходов и сборов 09.09.2013 г. № 455). Вместе с тем суммы единого взноса, уплаченные в виде авансовых платежей, учитываются плательщиком при окончательном расчете, который осуществляется им за календарный год до 10 февраля следующего года, на основании данных годовой налоговой декларации и не могут быть меньше размера минимального страхового взноса за месяц, в котором получен доход (прибыль).
Из всего вышесказанного следует, что физичес­кое лицо – предприниматель, находящийся на общей системе налогообложения, вправе уменьшить сумму авансового платежа по единому взносу, которую уплачивает за себя, в случае уменьшения авансовых платежей по налогу на доходы физических лиц, если сумма полученного дохода за предыдущий календарный квартал текущего года более чем на 20 % меньше, по сравнению с расчетной ожидаемой суммой дохода на данный квартал. В то же время сумма единого взноса не может быть меньше размера минимального страхового взноса за месяц, в котором получен доход (прибыль).

На підприємстві, відповідно до КЗпП, заробітна плата виплачується двічі на місяць. При цьому відпускні виплачуються в терміни, встановлені для виплати зарплати, що часто призводить до їх виплати вже після початку відпустки.
Чи є це порушенням, і якщо так, то які наслідки такого порушення?
Статтею 115 КЗпП гарантується право працівника на отримання відпускних перед початком відпустки: «заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки». Які це дні – календарні чи робочі – КЗпП не уточнює, але можна припустити, що аналогічно до норми абзацу п’ятого ст. 2411 КЗпП ці три дні мають бути календарні, і якщо серед них трап­ляться вихідні дні, то виплата має бути зроблена заздалегідь.
Отже, виплата відпускних може здійснюватися раніше ніж за три календарні дні до початку відпустки, але попри жодних обставин не пізніше ніж за три календарні дні до початку відпустки.
Наприклад, якщо відпустка починається 22.01.2014 р., відпускні мають бути виплачені не пізніше ніж 18.01.2014 р. Але оскільки 18.01.2014 р. – це не робочий день (субота), то відпускні мають бути виплачені не пізніше ніж 17.01.2014 р.(п’ятниця).
Зазначимо також, що згідно зі ст. 10 Закону про відпустки, з метою заздалегідь спланувати виплати, відпустки надаються відповідно до встановленого графіка відпусток.
Якщо ваше підприємство хоче зберегти перевагу виплати відпускних двічі на місяць разом із заробітною платою, пропонуємо виплачувати відпускні з заробітною платою, яка видається до відпускного періоду, а не після. Якщо ви через певні обставини не встигли таким чином виплатити відпускні, то ви зобов’язані виплатити їх не пізніше ніж за три календарні дні до початку відпустки.
Але це правило має виняток. Листом Мінсоцполітики від 05.01.2012 р. № 7/13/133-12 передбачено, що якщо працівнику необхідно отримати щорічну відпустку терміново у стислі строки (за станом здоров’я, за сімейними обставинами), він може висловити в заяві своє бажання отримати відпускні у терміни, визначені за домовленістю між працівником та роботодавцем.
Питання контролю своєчасності сплати відпускних знаходиться у сфері діяльності Державної інспекції України з питань праці (Держпраці). Згідно з пп. 1 п. 4 Положення № 386, Держпраці здійснює державний нагляд і контроль за дотриманням роботодавцями законодавства про працю з питань щодо оплати праці. Держпраці з метою такого контролю має право безперешкодно проводити перевірки і видавати роботодавцям обов’язкові до виконання приписи щодо усунення порушень законодавства про працю (пп. 5 і пп. 7 п. 6.
Положення № 386).
Порядком № 390 регламен­товано проведення перевірок посадовими особами Державної інспекції України з питань праці та її територіальних органів. Періодичність таких перевірок визначається за критеріями, наведеними в додатку до постанови КМУ від 17.11.2010 р. № 1059. Планові перевірки суб’єктів господарювання, пов’язані з державним наглядом (контролем) у сфері дотримання вимог законодавства про працю, проводяться згідно з критеріями, передбаченими п. 6 Постанови № 1059:
з високим ступенем ризику – не частіше ніж один раз на рік;
з середнім ступенем ризику – не частіше ніж один раз на два роки;
з незначним ступенем ризику – не частіше ніж один раз на п’ять років.

Крім наведених вище планових перевірок, можливі і позапланові у разі звернення фізичної особи про порушення права на своєчасну оплату праці за наявності згоди Держпраці на їх проведення. Підставою для позапланової перевірки може бути й повідомлення про факти порушень строків оплати праці від Міндоходів, ПФУ та інших державних соціальних фондів, виявлених ними під час своїх перевірок.
Наказом Мінсоцполітики від 02.07.2012 р. № 390 встановлено форму припису, який видається за підсумками перевірки Держпраці. У приписі зазначаються виявлені під час перевірки обставини, а також встановлюється строк, протягом якого підприємство має проінформувати про виконання припису орган Держпраці.
У випадках, передбачених законом, Держпраці має право складати протоколи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення (пп. 8 п. 6 Положення № 386).
За порушення строків виплати зарплати адміністративні штрафи передбачені ст. 41 і ст. 188-6 КУпАП.
Згідно зі ст. 41 КУпАП, на посадових осіб підприємства і фізосіб-підприємців за порушення встановлених строків виплати зарплати накладається адміністративний штраф від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 510 до 1700 грн).
Згідно зі ст. 188-6 КУпАП, за невиконання припису посадових осіб Держпраці або створення перешкод для діяльності цього органу накладається адміністративний штраф у розмірі від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 до 1700 грн). Адміністративне стягнення може бути накладене не пізніше ніж через два місяці з дня вчинення цього правопорушення, тобто після факту несвоєчасної виплати відпускних.

Звертаю вашу увагу, що хоча обидва порушення стосуються строків виплати зарплати, вони все ж є різними. Тому якщо працедавець допустить їх обидва, то й відповідатиме за кожне з них окремо.

Перевіряльники від Держпраці, враховуючи кількість виявлених порушень, можуть рекомендувати накласти на винних посадових осіб дисциплінарні стягнення за ст. 147 КЗпП – догану або звільнення.
У разі безпідставної невиплати заробітної плати більш ніж за один місяць передбачається кримінальна відповідальність керівника підприємства (ст. 175 ККУ).

На підприємстві всі працівники систематично, один раз на рік, отримують матеріальну допомогу на оздоровлення. Як оподатковується така матеріальна допомога?
Для цілей розділу IV «Податок на доходи фізичних осіб» Податкового кодексу, підпунктом 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 ПКУ встановлено, що заробітна плата – це основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які надаються платнику податку у зв’язку з договором трудового найму згідно з законом.
Об’єктом оподаткування є загальний місячний оподатковуваний дохід резидента (пп. 163.1.1 п. 163.1
ст. 163 ПКУ), а до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані платнику податку відповідно до умов трудового договору (пп. 164.2.1 п. 164.2 ст. 164 ПКУ).

Отже, відповідно до наведеного вище, матеріальна допомога, яка надається систематично всім працівникам, і її виплата передбачені положенням про оплату праці найманих працівників або колективним договором, прийнятим на підставі норм трудового законодавства. З метою оподаткування така матеріальна допомога прирів­ню­ється до заробітної плати, вклю­чається до загального місячного оподатковуваного доходу платника податку з урахуванням вимог п. 164.6 ст. 164 ПКУ оподатковується за ставками, встановленими п. 167.1 ст. 167 відповідного Кодексу.
Якщо працівник отримує від працедавця матеріальну допомогу за його заявою, яка має разовий характер, то її оподаткування регулюється абзацом третім підпункту 170.7.1 пункту 170.7 статті 170 Податкового кодексу, а саме допомога, яка надається без встановлення умов і напрямів витрачання вважається нецільовою і відповідно до абзацу першого пп. 170.7.3 п. 170.7 ст. 170 не включається до оподатковуваного доходу протягом звітного податкового року сукупно в розмірі, що не перевищує суми граничного розміру доходу, визначеного згідно з абзацом першим пп. 169.4.1
п. 169.4 ст. 169 Подат­кового кодексу, встановленого на 01 січня такого року.
Згідно з пп. 164.2.19
п. 164.2 ст. 164 Подат­ко­во­го кодексу, сума перевищення допомоги над вказаним розміром включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку і підлягає оподаткуванню у джерела виплати.

На нашем предприятии официально работает нерезидент. Получая доход в виде заработной платы, имеет ли он право на налоговую социальную льготу?
Если нерезидент работает и получает доходы на территории Украины, то в соответствии с пп. 170.10.1 п. 170.10 ст. 170 НКУ, его доходы подлежат налогообложению по правилам и ставкам, определенным для резидентов (с учетом особенностей, определенных некоторыми нормами р. IV НКУ для нерезидентов). Соответственно, к месячной заработной плате налогоплательщика применяется налоговая социальная льгота по одному месту ее начисления (выплаты), и если она не превышает размер месячного прожиточного минимума, действующего для трудоспособного лица на 01 января отчетного налогового года, умноженного на 1,4 и округленного до ближайших 10 грн (пп. пп. 169.2.1, 169.4.1 ст.169 НКУ).
Вместе с тем в пп. 169.2.3 п. 169.2 ст. 169 НКУ приведен перечень доходов физлиц, к которым не может быть применена налоговая социальная льгота, а именно к:

• иным, нежели заработная плата доходам нало­гоплательщика;
• заработной плате, которую налогоплательщик в течение отчетного налогового месяца получает одновременно с доходами в виде стипендии, денежного или имущественного (вещевого) обеспечения, которые выплачиваются из бюджета учащимся, студентам, аспирантам, ординаторам, адъюнктам, военнослужащим;
• доходу самозанятого лица от осуществления предпринимательской деятельности, а также другой независимой профессиональной деятельности.

Как видим, доходов нерезидентов среди них нет.
Учитывая все вышеизложенное, зарплата нерезидента уменьшается на сумму ЕСВ и налоговой соцльготы при ее наличии (п. 164.6 ст. 164 НКУ) и облагается НДФЛ по ставкам 15 % и/или 17 % (п. 167.1 ст.167 НКУ).
Миндоходов также поддерживает данное мнение, отмечая в своем письме от 06.08.2013 г. № 9531/5/99-99-17-03-03-16, что к зарплате нерезидента тоже применяется налоговая социальная льгота, несмотря на пп. 169.3.4 НКУ, согласно которому в случае потери резидентского статуса соцльгота предоставляется с учетом последнего месяца, в котором такой статус утрачивается.

У зв’язку з неможливістю продати товар, керівник підприємства прийняв рішення про його уцінку. Як правильно оформити таке рішення та відобразити уцінку товару в бухгалтерському та податковому обліку?
Згідно з Положенням про порядок уцінки від 10.09.1996 р., для того щоб виявити товари, продукцію, які підлягають уцінці, керівник підприємства самостійно приймає рішення про проведення та розмір уцінки, створює комісію, до якої входять спеціалісти, компетентні у питанні ціноутворення. До того ж, нормативно-правові акти, які регулювали б необхідність залучення сертифікованих експертів для проведення уцінки, відсутні.
Уцінка товарів проводиться за даними інвентаризації.
Дуже часто виникає необхідність зниження цін на товари застарілих моделей та фасонів, якщо вони частково втратили свою первісну вартість. Таке заниження цін і є уцінкою.
Треба зазначити, що уцінці підлягають лише ті запаси, які обліковуються на балансі підприємства і не продані на дату балансу.
Відповідно до п. 24 та 25 П(С)БО 9, запаси відображаються в бухгалтерському обліку за найменшою з двох оцінок: первісною вартістю або чистою вартістю реалізації.
Згідно з п. 26 Положення про уцінку, сума, на яку первісна вартість запасів перевищує чисту вартість їх реалізації, списується на витрати звітного періоду.
Уцінці підлягають товари, на які знизився попит, які немає можливості продати, які частково втратили свою первісну якість.
Щодо документального оформлення уцінки, можемо повідомити наступне:

• керівник видає наказ про рішення проведення уцінки товарів;
• складається перелік товарів, які підлягають уцінці.
• складається акт уцінки товарів у двох примірниках з підписами членів комісії, матеріально відповідальної особи та затверджується керівником;
• перемарковуються товари, які підлягають уцінці;
• визнається сума уцінки витратами звітного періоду. Така операція відображається наступною бухгалтерською проводкою:
  • Дебет 946 «Втрати від знецінення запасів»
  • Кредит рахунку обліку запасів.

Чиста вартість реалізації товару відповідно до п. 26 П(С)БО 9 визначається по кожній одиниці запасів вирахуванням з очікуваної ціни продажу очікуваних витрат на завершення виробництва і збут.
Отже, чиста вартість реалізації товару може визначатися як ціна реалізації запасів з вирахуванням витрат, які підприємство понесе у майбутньому під час реалізації таких запасів.
Ціна – це грошове відображення вартості товару (послуги) за його кількісну одиницю. ПКУ передбачає, що ПДВ становить 20 % бази оподаткування і додається до ціни товарів.
Отже, ціна – це грошове відображення вартості товару без ПДВ. Облікова вартість товару має бути не така, як ціна продажу, а менша на суму ПДВ. Тому якщо у звіті продавця товар обліковується ціною продажу, то у балансі вона відображається без ПДВ.
У бухгалтерському обліку на одному із субрахунків відображатиметься різниця між ціною продажу товару і чистою вартістю його реалізації. Зазвичай дані товарних звітів відповідають даним субрахунка 282, а дані субрахунка 285 дають змогу визначити первісну вартість товару. Розглянемо це на прикладі:
Облік товарів ведеться за цінами продажу
Придбано товар вартістю 1200 грн, у тому числі ПДВ – 200 грн. Вартість продажу товару – 1800 грн. Підприємство приймає рішення про зменшення ціни до 900 грн.

Щодо податкового обліку, то відповідно до п. 152.10, якщо підприємство – платник податку приймає рішення про уцінку товарів, така уцінка з метою оподаткування не змінює балансову вартість активів та доходи або витрати такого платника податку, пов’язані з придбанням зазначених активів. Норми цього пункту не застосовуються до операцій, стосовно яких іншими нормами цього Кодексу передбачено визнання доходів та витрат за даними бухгалтерського обліку.
Таким чином, при реалізації уціненого товару до витрат, які формують собівартість реалізованих товарів, буде віднесено вартість, яка попередньо, без урахування сум уцінки, була відображена у дебеті субрахунка 281. Тобто у разі проведення підприємством уцінки товарів у звітному періоді і для правильного ведення податкового обліку слід враховувати загальну суму реалізованих уцінених товарів за звітний період.
База оподаткування з ПДВ визначається з суми виручки, яка одержана під час розпродажу товару. Первісна вартість товару на це не впливає. Пунктом 188.1 ПКУ передбачено: «База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій – не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу)».
Отже, дохід і податкові зобов’язання з ПДВ формуються з сум виручки за фактично проданий товар. Таким чином, коригуванню не підлягають витрати і податковий кредит з ПДВ, що відноситься до вартості проданих товарів з уцінкою.

Наше підприємство, маючи статус податкового агента відносно фізичної особи, самостійно виявило помилку при нарахуванні та перерахуванні ПДФО до бюджету. Яка відповідальність передбачена в такому випадку?
Підприємство, яке є податковим агентом відносно фізичної особи і нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, відповідно до ст. 168 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповнен­нями), зобов’язано утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в ст. 167 ПКУ.
Підприємство, яке є податковим агентом відносно фізичної особи, згідно з п. 176.2 ст. 176 ПКУ зобов’язане подавати до контролюючого органу за місцем свого розташування у строки, встановлені для податкового кварталу, податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку і нести відповідальність у випадках, визначених ПКУ.
Якщо у майбутніх податкових періодах, з урахуванням строків давності, визначених ст. 102 ПКУ, платник податків у раніше поданій ним податковій декларації самостійно виявляє помилки, він зобов’язаний надати до такої податкової декларації уточнюючий розрахунок за формою, чинною на час подання (п. 50.1 ст. 50 ПКУ).
Якщо платник податків після подачі декларації за звітний період встигає до закінчення граничного строку подання декларації подати нову декларацію з виправленими показниками за такий самий звітний період, то штрафи, визначені у вищезазначеному пункті ПКУ, не застосовуються.
За порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства застосовується фінансова й адміністративна відповідальність (ст. 111 ПКУ). При цьому фінансова відповідальність застосовується у вигляді штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) та/або пені. Пеня визначається і нараховується на суму податкового боргу (пп. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 ПКУ). Вона розраховується з урахуванням суми штрафних санкцій за їх наявності з розрахунку 120 % річних облікової ставки Національного банку України, діючої на день виникнення такого податкового боргу або на день його (його частини) погашення, залежно від того, яка з величин таких ставок є більшою, за кожний календарний день прострочення у його сплаті (п. 129.4 ст. 129 ПКУ).
Крім того, неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не в повному обсязі, з недостовірними або з помилковими відомостями податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку передбачає накладення штрафу в розмірі 510 грн (п. 119.2 ст. 119 ПКУ).
Якщо протягом року платником податків, до якого було застосовано штраф за таке порушення, вчинив ті самі дії повторно, то таке порушення тягне за собою накладення штрафу в розмірі 1020 грн.
Згідно з пп. 112.1 ст. 112 ПКУ, застосування конт­ролюючими органами фінансової санкції до платників податків за порушення законів з питань оподаткування, іншого законодавства, не звільняє їх посадових осіб за наявності відповідних підстав від притягнення до адміністративної або кримінальної відповідальності.
Неутримання або неперерахування податковим агентом до бюджету сум податку на доходи фізичних осіб при виплаті фізичній особі доходів, перерахування податку на доходи фізичних осіб, неповідомлення або несвоєчасне повідомлення державним податковим інспекціям за встановленою формою відомостей про доходи громадян тягне за собою попередження або накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також на громадян – суб’єктів підприємницької діяльності у розмірі від двох до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а відповідні дії, вчинені особою повторно, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від трьох до п’яти неоподат­ковуваних мінімумів доходів громадян (ст. 163 прим. 4 Кодексу про адміністративні правопорушення від 07 грудня 1984 року № 8073-Х, зі змінами та доповненнями).
Отже, при самостійно виявлених помилках щодо нарахованої та перерахованої до бюджету суми податку на доходи фізичних осіб до податкових агентів застосовується фінансова відповідальність та пеня, а до посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також до громадян – суб’єктів підприємницької діяльності застосовується адміністративна відповідальність.

Работники нашего предприятия очень часто направляются в командировки, в связи с чем возникает немало вопросов, а именно:

• Должен ли работник выходить на работу в день выбытия в командировку и в день прибытия из командировки?
• Надо ли в обязательном порядке выдавать аванс и, если да, то за сколько дней до командировки?
• Квалифицируется ли невыдача аванса как нарушение и, если да, то какое наказание оно предусматривает?

С 11.04.2011 г. Инструкция о служебных командировках в пределах Украины и за границу, утвержденная приказом Минфина от 13.03.1998 г. № 59, изложена в новой редакции приказом Минфина от 17.03.2011 г. № 362, и ее нормы распространяются только на бюджетные учреждения и предприятия, которые получают бюджетные средства на выполнение мероприятий бюджетных программ.
В результате хозрасчетные предприятия остались без путеводителя в части служебных командировок. Однако Минфин, Минсоцполитики, Миндоходов в своих письмах, разъяснениях и обобщающих консультациях ссылаются на Инструкцию о командировках, даже отвечая на вопросы хозрасчетных предприятий. При этом они рекомендуют, опираясь на вышеупомянутую инструкцию, отражать вопросы, связанные с командировками, в коллективных договорах или собственных положениях о командировках на предприятии.
Итак, должен ли работник выходить на работу в день выбытия в командировку и в день прибытия из командировки?
Для того чтобы поездка работника была признана командировкой, она должна осуществляться по направлению руководителя предприятия и оформляться его приказом. При этом обязательные реквизиты такого приказа – место, куда работник командируется, указанное максимально конкретно, и четкие сроки такой поездки. Поскольку день выбытия в командировку и день прибытия из командировки отражены в приказе как дни командировки, то независимо от того, выходил работник на работу в эти дни или нет, в табеле они отмечаются как дни командировки и, следовательно, могут оплачиваться исходя из среднего заработка.
Необходимость выхода на работу командированного работника в день отправления и в день прибытия ни одним нормативным документом не регламентирована. Поэтому, если работодатель требует, чтобы командированный работник выходил на работу в дни отправления в командировку и/или в дни прибытия из нее, это требование должно быть прописано в правилах внутреннего распорядка или коллективном договоре. Ведь именно в этих документах устанавливают режим работы предприятия, продолжительность рабочего времени и отдыха.
Что касается вопроса выдачи аванса работникам на командировку, то мнения двух контролирующих органов, а именно Миндоходов и Минсоцполитики разошлись. Миндоходов считает, что хозрасчетным предприятиям предоставлять работникам аванс на командировку не обязательно, поскольку это прямо не указано в ст. 121 КЗоТ (письмо от 03.07.2013 г. № 6091/6/99-99-22-02-04-15/169). Точка зрения Минсоцполитики по данному вопросу и трактовка ст. 121 КЗоТ абсолютно противоположная, а именно: работник, направляемый в командировку, в обязательном порядке должен быть обеспечен авансом на командировку (письмо от 07.11.2013 г. № 998/13/155-13).
При этом Минсоцполитики квалифицирует необеспечение авансом на командировку как нарушение трудового законодательства, соблюдение которого находится под юрисдикцией Гоструда. За такое нарушение должностных лиц предприятия, согласно ст. 41 Кодекса Украины об административных правонарушениях, могут привлечь к административной ответственности, в результате чего им грозит штраф в размере от 30 до 100 НМДГ.

Работники предприятия по завершении командировки отчитываются о выданных под отчет суммах, подавая отчет об их использовании. Должны ли в нем совпадать даты подписи подотчетного лица, бухгалтера и руководителя?
Работник предприятия, который получил под отчет средства, по завершении командировки или после окончания выполнения задания по закупке ценностей должен заполнить и своевременно предоставить в бухгалтерию Отчет об использовании средств, выданных на командировку или под отчет. Хотим напомнить, что с 04.02.2014 г. Приказом Миндоходов Украины от 24.12.2013 г. № 845 «Об утверждении формы Отчета об использовании средств, выданных на командировку или под отчет, и Порядка его составления» утверждена новая форма отчета.
Как в старую, так и в новую форму отчета подотчетное лицо вписывает все документы, которые подтверждают расходы по командировке или на хозяйственные нужды, с расшифровкой даты, суммы, кому и за что заплачено. А на обратной стороне отчета, в поле «Підпис підзвітної особи» проставляет дату заполнения отчета и ставит свою подпись.
Затем подотчетное лицо передает заполненный и подписанный отчет с подтверждающими документами в бухгалтерию.
В свою очередь, бухгалтер принимает и проверяет отчет и документы, подтверждающие расходы. Делает он это под расписку, которая расположена с правой стороны отчета и предусматривает заполнение Ф.И.О. подотчетного лица, номер и дату отчета, сумму документально подтвержденных расходов и количество прилагаемых до­кументов. Отрывная расписка является для подотчетного лица документом, подтверждающим своевременность предоставления отчета об использовании подотчетных средств. Форма отчета предусматривает также указание бухгалтером информации об остатке и перерасходе средств, занесение в отчет бухгалтерских проводок, проставление даты проверки и своей подписи.
После этого отчет утверждает руководитель предприятия, проставляя утвержденную сумму расходов прописью, дату утверждения и свою подпись.
Обращаем Ваше внимание, что в Порядке № 845 нет никаких требований в отношении указания единой даты на всех этапах составления отчета. Поэтому проставленные даты на всех этапах подачи и проверки отчета могут как совпадать, так и не совпадать.
Главное, чтобы подотчетное лицо вовремя передало заполненный отчет в бухгалтерию, и дата, зафиксированная в расписке, заполненной бухгалтером о получении отчета, вписывалась в сроки, отведенные для его подачи, оговоренные в пп.пп. 170.9.2, 170.9.3 НКУ.

Я, физическое лицо – предприниматель, единщик второй группы. В банке у меня открыто три гривневых счета. Имеет ли значение, на какой из счетов будет приходить выручка?
Банковские счета, открытые Вами как физическим лицом, и банковские счета, открытые как физическим лицом – предпринимателем, имеют различное назначение. Пунктом 7.7 Постановления НБУ от 12.11.2003 г. № 492 «Об утверждении Инструкции о порядке открытия, использования и закрытия счетов в национальной и иностранных валютах» запрещено физлицу для целей предпринимательской деятельности использовать свои личные счета. Кроме того, согласно п. 1.13 вышеупомянутой инструкции, обслуживающий Вас банк обязан уведомлять налоговые органы об открытии и закрытии текущих счетов, которые используются физическим лицом – предпринимателем для ведения хозяйственной деятельности. В отношении Ваших личных счетов как физического лица – таких требований нет.
Учитывая все вышесказанное, для хозяйственной деятельности следует использовать исключительно предпринимательский счет.
А что же произойдет, если деньги за оплату товара (услуги) предприниматель получит на свой личный счет? Последствия могут быть крайне неприятными. Если налоговики при проведении проверки установят поступление денег в оплату товаров (услуг) на личный счет физлица – предпринимателя, то вполне могут признать их доходами, полученными не в рамках предпринимательской деятельности, и доначислить НДФЛ по ставке 15 % (17 %).
Так что не рискуйте, для целей хозяйственной деятельности используйте только предпринимательский счет и своим клиентам и покупателям сообщайте только его.

Наше предприятие находится на общей системе налогообложения и не является плательщиком НДС. В апреле 2014 года мы планируем продажу помещения. Сумма продажи превысит 300 000 грн. Когда мы должны зарегистрироваться плательщиком НДС и должны ли уплатить НДС с суммы продажи помещения?
Согласно п. 183.1 НКУ, если общая сумма от осуществления операций по поставке товаров/услуг, подлежащих налогообложению согласно р. V НКУ, начисленная (уплаченная) данному лицу в течение последних 12 календарных месяцев, совокупно превышает 300 000 грн (без учета НДС), такое лицо обязано зарегистрироваться как налогоплательщик в контролирующем органе по своему местонахождению (месту жительства) с соблюдением требований, предусмотренных ст. 183 НКУ, кроме лица, являющегося плательщиком единого налога. Поскольку вы продаете помещение за сумму, превышающую установленную НКУ планку объема операций, вы будете обязаны зарегистрироваться плательщиком НДС.
В соответствии с п. 183.2 НКУ, в случае обязательной регистрации лица как налогоплательщика регистрационное заявление подается в контролирующий орган не позднее 10 числа календарного месяца, следующего за месяцем, в котором впервые достигнут предельный объем налого­облагаемых операций, определенный в ст. 181 НКУ (то есть когда объем налогооблагаемых поставок за последние 12 календарных месяцев превысит 300 000 грн).
В свою очередь, право начислять налог (а также составлять налоговые накладные) предоставлено лицам, зарегистрированным как плательщики НДС в порядке, предусмотренном ст. 183 НКУ (п. 201.8 НКУ).
Исключение составляют ситуации, когда лицо, подлежащее обязательной регистрации как налогоплательщик, не подало контролирующему органу регистрационное заявление (п. 183.10 НКУ) – в таком случае оно несет ответственность за неначисление или неуплату налога наравне с зарегистрированным плательщиком НДС.
Если же формальности соблюдены (регистрационное заявление подано и принято своевременно), то начислять НДС при поставке товаров/услуг ваше предприятие вправе только после рассмотрения регистрацион­ного заявления и внесения в реестр плательщиков НДС (п. 183.9 НКУ). При этом предприятие не обязано начислять и уплачивать в бюджет НДС по операциям поставки, осуществленным до такой регистрации. Таким образом, вы не должны уплачивать НДС из поставки, которая перешагнула трехсоттысячный предел.

Чи потрібно завіряти cтатутні документи у нотаріуса для того, щоб зареєструвати юридичну особу в органах державного реєстратора?
Відповідно до п. 1 ст. 24 «Документи, що подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи» Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» від 15 травня 2003 року № 755-IY (зі змінами та доповненнями), для реєстрації юридичної особи уповноважена фізична особа має надати державному реєстратору два примірники установчих документів. При цьому у вказаному Законі не зазначається, що уповноважена особа має надавати завірені нотаріально статутні документи.
Але, на нашу думку, статутні документи бажано завірити нотаріально, тому що державні реєстратори прискіпливо ставляться до підписів засновників на них. У них можуть виникнути сумніви стосовно справжності цих підписів, що призведе до відмови в державній реєстрації.
Крім того, на підставі п. 3.2¹ ст. 3 Постанови «Про затвердження Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах», затвердженої Постановою Національного банку України від 12.11.2003 р. № 492 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 17 грудня 2003 року за № 1172/8499 (зі змінами та допов­неннями), банківські установи вимагають в юридичних осіб для відкриття поточного рахунку надання копій належним чином зареєстрованих установчих документів (статут, засновницький договір (за наявності), установчий акт, протокол про створення підприємства, положення), засвідчених органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально.
1 Копії належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту/засновницького договору/установчого акта/положення).

У мене померла бабуся – громадянка України. У якому розмірі та кому виплачується допомога на поховання? Чи потрібно сплачувати державне мито при отриманні свідоцтва про смерть?
Право на отримання допомоги на поховання має сім’я померлого або особа, яка здійснила поховання, в день звернення за нею. Сім’єю померлого вважаються: чоловік, дружина, їх діти і батьки, інші родичі (які вважаються такими відповідно до Кодексу про шлюб та сім’ю України), що здійснили поховання.
У разі смерті бабусі, а вона, мабуть, є пенсіонером, допомога на поховання виплачується у розмірі двомісячної пенсії померлого, за винятком пенсіонера, який одержав пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ».

Розмір двомісячної пенсії померлого передбачений ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 р. № 1788-ХІІ (зі змінами та доповненнями), в якій зазначено, що у разі смерті пенсіонера його сім’ї або особі, яка здійснила поховання, виплачується допомога на поховання в розмірі двомісячної пенсії.

Для оформлення допомоги на поховання до органів Пенсійного фонду подається заява та свідоцтво про смерть, видане органами реєстрації актів цивільного стану, а у разі смерті утриманця – крім того, довідка з місця проживання про перебування його на утриманні.
Відповідно до п. 13 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року № 7-93 (зі змінами та доповненнями) від сплати державного мита звільняються громадяни – за реєстрацію народження фізичної особи та ії походження, смерті, за видачу їм свідоцтв у разі визнання батьківства (материнства), усиновлення, а також у зв’язку з помилками, допущеними під час реєстрації актів цивільного стану органами державної реєстрації актів цивільного стану.
Якщо особа загубила свідоцтво про смерть та хоче його поновити, вона має звернутися з переліком передбачених законодавством документів та сплатити державне мито.
Свідоцтво про смерть повторно видається другому з подружжя, а також дітям, у тому числі й усиновленим, та їх законним представникам, близьким родичам померлого (братам і сестрам, онукам, діду і бабі як з боку батька, так і з боку матері), особі, яка є спадкоємцем за законом або заповітом, представникові органу опіки та піклування у разі виконання ним повноважень з опіки та піклування стосовно осіб, які мають право на отримання такого свідоцтва.
Вищезазначеним Декретом Кабінету Міністрів України «Про державне мито» передбачено сплату державного мита за повторну видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану – 0,03 неоподаткованого мінімуму доходів громадян (0,51 грн).

Підприємство займається оптовою торгівлею. При отриманні товару від постачальника-нерезидента послуги митного контролю відносяться до адміністративних витрат чи до собівартості проданого товару?
Відповідно до пп. 14.1.228 ст. 14 ПКУ собівартість реалізованих товарів – витрати, що прямо пов’язані з виробництвом та/або придбанням реалізованих протягом звітного податкового періоду товарів, які визначаються відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Згідно з п. 10 П(С)БО 16 «Витрати», собівартість реалізованих товарів визначається за П(С)БО 9 «Запаси», а саме: первісною вартістю запасів, що придбані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:
• суми, що сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю), за вирахуванням непрямих податків;
• суми ввізного мита;
• суми непрямих податків у зв’язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству/установі;
• транспортно-заготівельні витрати за вантажно-розвантажувальні роботи і транспортування запасів усіма видами транспорту до місця їх використання, включаючи витрати зі страхування ризиків транспортування запасів;
• інші витрати, які безпосередньо пов’язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, в якому вони придатні для використання у запланованих цілях. До таких витрат, зокрема, належать прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати підприємства/установи на доопрацювання і підвищення якісно технічних характеристик запасів.
Згідно зі ст. 138 ПКУ, податкова собівартість придбаних та реалізованих товарів формується відповідно до ціни їх придбання з урахуванням ввізного мита і витрат на доставку та доведення до стану, придатного для продажу. Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів складається з витрат, прямо пов’язаних з виробництвом таких товарів, а саме:
• загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку;
• вартість придбаних послуг, прямо пов’язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
Отже, з вищевказаного можна зробити висновок, що послуги митного контролю відносяться до собівартості проданого товару за звітний період.