Задать вопрос специалисту

Приобрети журнал - получи консультацию экспертов

Вгору
Курс НБУ
EUR/UAH
31.19265
RUR/UAH
0.44669
USD/UAH
26.47708
BTC/UAH
7772.8965
 

Системи банківського нагляду зарубіжних країн

Олексій Бородюк
фінансовий експерт

Організація банківського нагляду ґрунтується на національній законодавчій базі та рекомендаціях міжнародних банківських комітетів і характеризується значною різноманітністю. В останні десятиліття у світовій банківській практиці простежується тенденція до поступової уніфікації вимог до банків, проте досі в банківських системах різних країн є чимало відмінностей.

5-28-88-1

У Великобританії, Італії, Нідер­ландах нагляд за діяльністю комерційних банків здійснюють національ­ні центральні банки. У Канаді та Швейцарії органи нагляду відокремлені від центральних банків. У Німеччині, США та Японії – змішана система, тобто центральні банки поділяють обов’язки стосовно нагляду з державними органами. У Російській Федерації за діяльністю комерційних банків та кредитних установ наглядає Центральний банк, який має підрозділи, що виконують функції нагляду: контроль­но-ревізійне управління, яке здійснює ревізії голов­них територіальних управлінь Центрального банку, департамент банківського нагляду й управління інспектування комерційних банків та ін.

Є декілька видів контролю за діяльністю комерційних банків: державний, відомчий та незалежний. Державний контроль полягає в діючій системі банківського законодавства. Всі банки функціонують у межах законів, що регламентують діяльність центрального банку, комерційних банків та кредитних установ. Відомчий контрол­ь включає нагляд за діяльністю комерційних банків з боку центрального банку країни. Завдання, цілі та межі цього виду контролю визначені відповідними законодавчими актами. Незалежний контроль – це контроль, здійснюваний незалежними позавідомчими організаціями, тобто аудиторськими фірмами.

У сучасних банківських системах розвинених країн є два основ­ні типи банків – комерційні й центральні. До комерційних банків належить низка інститутів з різною структурою і формою власності. Не однаково трактується й саме поняття «комерційний банк». Головною його відмінністю від цент­рального є відсутність права емісії банкнот.

Серед комерційних банків розрізняють універсальні та спеціальні. Універсальні здійснюють усі або майже всі види банківських операцій: надання як короткострокових, так і довгострокових кредитів, операції з цінними паперами, прийом вкладів всіх видів, надання різноманітних послуг тощо. Спеціальний банк, навпаки, спеціалізується на одному або небагатьох видах банківських операцій. В окремих країнах банківське законодавство перешкоджає або просто забороняє банкам здійснювати широке коло операцій. Проте прибутки банків від окремих спеціальних операцій можуть бути настільки великі, що діяльність в інших сферах стає необов’язковою.

Перевагу одного типу банків в кредитній системі тієї чи іншої країни слід розуміти як тенденцію. В окремих країнах, де переважають універсальні банки, є й численні спеціальні. У країнах з домінуванням спеціальних банків, особливо в останні роки, все більше простежується тенденція до універсалізації. Це відбувається, з одного боку – в результаті лібералізації банківського законодавства в окремих країнах, а з іншого – в результаті обходу банками існуючих законів. Прикладом може бути практика створення самостійних спеціальних банків, які практично належать великим банкам та розширюють діапазон банківських операцій останніх. Принцип спеціалізації банків переважає в таких країнах, як Великобританія, Франція, США, Італія.

Принцип універсалізації домінує в Швейцарії, Німеччині та Австрії. Однак у багатьох розвинених країнах відмінності між цими двома типами банків стають все більш розпливчастими і спірними, навіть у тих країнах, де, згідно зі статистикою, панують спеціальні банки, значна кількість яких вже перетворилася на універсальні. У будь-яких перешкодах, що чиняться державною владою на шляху універсалізації, знаходяться шпарини, наприклад банківські холдинги у США.
На ранній стадії розвитку країн банки другого типу називалися емісійними. Функції емісійних банків до теперішнього часу значно розширилися. У теорії та на практиці почало вживатися поняття «центральні банки». В умовах державно-монополістичного регулювання економіки центральні банки в усіх розвинених країнах відіграють важливу роль. Якщо до початку XX століття емісійні банки були приватними, то напередодні Другої світової війни розпочався процес їх націоналізації. В 1938 році державним став банк Канади, 1939 – німецький Рейхсбанк, 1942 – банк Японії, 1946 – банк Англії та Франції.

У Німеччині центральний банк як державний був створений у 1957 році. В Австрії центральний банк з 1955 року є акціонерним товариством, 50 % якого належать державі, а решта капіталу – приватним та державним установам. Банк Швейцарії – також акціонерне товариство, головним акціонером якого є керівництво кантонів, кантональні банки та інші державні інститути, а також понад 5000 приватних акціонерів. Членами американського центрального банку є майже 6000 різних банків. В Австрії, Швейцарії та США вплив держави на політику центрального банку регулюється відповідними законами.

Сила впливу державних центральних банків різних країн на політику комерційних банків є різною. Становище центральних банків загалом двояке. З одного боку, в найважливіших сферах економіки і політики вони працюють разом з урядом, з іншого – у питаннях тактики та окремих галузях економічної політики часто є великі розбіжності, які інколи мають принциповий характер.

Центральні банки є юридичними особами, мають особливий статус, характерна ознака якого – відособ­леність майна банку від майна держави. Хоча формально це майно знаходиться в державній власності, центральний банк наділений правом розпоряджатися ним як власник. Центральний банк зазвичай створюється як акціонерне товариство. Як правило, його капітал належить державі (Франція, Великобританія, Німеччина, Нідерланди та Іспанія). Навіть якщо краї­на володіє лише частиною капіталу (Бельгія, Японія) або акціонерами центрального банку є комерційні банки (США) та інші фінансові установи (Італія), саме держава відіграє головну роль у формуванні органів управління центрального банку.

Суть і форма взаємозв’язків центральних банків з органами державної влади в різних країнах істотно розрізняються. Взаємодії такого роду можуть бути умовно представлені у вигляді двох моделей: центральний банк є агентом міністерства фінансів та провідником його грошово-кредитної політики або є незалежним від урядових органів у проведенні грошово-кредитної політики. Проте насправді ці моделі в чистому вигляді не працюють. У більшості країн функціонує проміжна модель, у межах якої використовуються принципи взаємодії виконавчої влади з центральним банком та певний ступінь його незалежності.

У законодавстві лише п’яти країн (США, Німеччина, Швейцарія, Швеція і Нідерланди) передбачено пряме підпорядкування центральних банків парламентам. У більшості держав вони підзвітні казначейству або міністерству фінансів. У Великобританії, Франції, Італії, Японії та деяких інших розвинених країнах міністерства фінансів уповноважені давати інструкції центральним банкам, однак на практиці такі випадки доволі рідкісні. Як правило, консенсус досягається на засіданнях уряду, спілок підприємців та банкірів і знаходить відображення в підписанні представниками міністерства фінансів та центрального банку спільних заяв.

При розбіжностях міністерства фінансів та центрального банку можливий тільки адміністративний шлях їх усунення у формі резолюції парламенту або рішення уряду. У країнах, де центральні банки безпосередньо підпорядковані парламентам, за допомогою проведення законодавчих процедур можливе прийняття рішень, що зобов’язують виконавчі органи сприяти центральним банкам у досягненні тієї чи іншої мети грошово-кредитної політики. Законодавством
низки країн передбачена звітність центральних банків перед парламентами. Так, Федеральна резервна система США надає Конгресу США звіт про свою діяльність двічі на рік, а центральні банки Німеччини та Японії – щорічно до парламентів своїх країн.

У США, Німеччині, Франції, Японії – змішана си­стема банківського нагляду, у межах якої центральний банк поділяє обов’язки з нагляду з іншими державними органами. У Великобританії, Італії, Нідерландах банківський нагляд уповноважені здійснювати виключно центральні банки. В Канаді та Швейцарії органи нагляду відокремлені від центрального банку.

Банківський нагляд у широкому розумінні включає в себе власне нагляд за банками (дистанційні, до­кументарні та інспекційні перевірки на місцях). Залежно від особливостей окремих країн, згадані види нагляду трактуються неоднаково. В деяких країнах, наприклад у Великобританії, акцент робиться на документарному нагляді, в США – на регулярному та всебічному вивченні стану кожного банку під час проведення інспекції на місці. Для більшості країн характерне поєднання дистанційного контролю за діяльністю банків на основі аналізу звітних документів з виїздом інспекторів для перевірки в банки. При цьому органи нагляду взаємодіють зі службами зовнішнього та внутрішнього аудиту банків.

Тісний взаємозв’язок систем зовнішнього та внутрішнього контролю за функціонуванням комерційних банків властивий Франції, Нідерландам, Великобританії. Державні органи нагляду в цих країнах знаходяться у тісному контакті з приватними аудиторськими фірмами, яким довіряють, що знач­но полегшує і прискорює процедуру дистанційного нагляду. Центральні банки згаданих країн отримують та перевіряють завірені зовнішніми аудиторами річні баланси, щомісячні або квартальні звіти комерційних банків з інформацією про платоспроможність, ліквідність банку; відкриту валютну позицію; непогашені, прострочені кредити; концентрацію кредитних та інших ризиків.

У Великобританії зовнішні аудитори можуть, а в Нідерландах та Франції зобов’язані негайно інформувати центральний банк про неплатоспроможність, неліквідність банку або про випадки відмови завіряти звіт банку. Банк Нідерландів щорічно проводить наради із зовнішніми аудиторами, які несуть персональну відповідальність у разі нанесення їх діями збитків комерційному банку.

Практика нагляду в розвинених країнах відрізняється різноманітністю не тільки форм його організації та органів щодо його проведення. Як правило, функції нагляду виконуються підрозділами центрального банку, міністерства фінансів або незалежним відомством, підзвітним парламенту або президенту (наприклад у США – Федеральна корпорація страхування депозитів (далі – ФКСД)). Діяльність наглядових органів регламентується системою законів та інших правових актів, які відображають особливості історичного та економічного розвитку держави.

Франція

У Франції функції нагляду та контролю за банківською діяльністю покладені на банківську комісію – державний адміністративний орган, незалежний від Банку Франції. Очолює комісію керуючий Банком Франції. Співробітниками робочого органу комісії – Генерального секретаріату – відповідно до закону про банки можуть бути тільки службовці центрального банку. До обов’язків банківської комісії входить вивчення умов діяльності кредитних установ, контрол­ь за їх фінансовим становищем, а також за дотриманням працівниками банків професійної етики. Під час адміністративного нагляду перевіряється законність операцій всіх кредитних установ країни, причому не тільки діючих у Франції, а й зарубіжних філій.

У своїй роботі Банківська комісія керується насамперед результатами періодичних перевірок фінансової документації піднаглядних установ, але за необхідності проводить інспекційні перевірки на місцях. Ревізії проводять відповідно до розпоряджень про перевірку будь-якої банківської документації. Комісія може застосовувати різноманітні дисциплінарні санкції. Крім попередження та осуду передбачаються заборона або обмеження діяльності, тимчасове відсторонення одного або кількох керівників від роботи, офіційне розжалування, анулювання ліцензій, грошові штрафи. За потреби комісія може призначати тимчасового керівника кредитно-фінансової установи або голову ліквідаційної комісії.

Одним з головних завдань центрального банку під час нагляду є визначення ймовірності виникнення в банків скрутних ситуацій у майбутньому. При виявленні таких проблем центральним банком вживаються необхідні заходи щодо їх подолання, зокрема списання активів банку, що спричиняє необхідність додаткового збільшення капіталу; обмеження певних видів кредитування; посилення внутрішнього кон­т­ро­лю в банку; переформатування керівництва або заміна вищих менеджерів банку.

Великобританія

На відміну від США країни Західної Європи характеризуються чіткішою централізованою структурою органів банківського нагляду. Контроль за банками, який традиційно є одним з основних напрямів діяльності Банку Англії, мав прихований і неформальний характер та до 1979 року здійснювався на основі загального закону про акціонерні товариства. Проте банківська криза 70-х років ХХ століття посприяла офіційному законодавчому оформленню банківського нагляду. У 1979 році було введено обов’язкове ліцензування комерційних банків, засновано загальнонаціональний фонд страхування великих позик, розроблено порядок банківських злиттів, аудиторських перевірок тощо.

Для банківського нагляду, який застосовують у Великобританії, характерний контроль за діяльністю кожного банку. На основі проведеного контролю для кожного банку розробляються заходи, які враховують конкретні умови його діяльності та за можливості узгоджуються з керівництвом банку. Ці заходи мають забезпечити банку необхідний мінімум оперативної безпеки щодо капіталу, резервних коштів, ліквідності, системи менеджменту та бухгалтерської звітності.

Нагляд з боку Банку Англії за діяльністю комерційних банків здійснюється за допомогою збору статистичної інформації, звітів бухгалтерів, відвідувань банків та регулярних офіційних співбесід з їх керівництвом. Крім того, Банк Англії практикує проведення тристоронніх нарад, в яких, крім посадових осіб, також беруть участь відповідальні за фінансовий звіт бухгалтери банків, котрі призначаються Банком Англії. У їх функції входить перевірка роботи систем обліку й контролю банку та періодичний звіт про його фінансовий стан, підтвердження виконання банками вказівок Банку Англії, а також інформування останнього щодо достовірності та повноти наданої йому статистичної звітності. Згідно з законом про банки, ці особи мають право за потреби повідомляти керівництву Банку Англії про результати перевірки, якщо вони викликають сумніви.

До 1982 року в Банку Англії не практикувалося проведення інспекцій, оскільки був відсутній власний штат інспекторів для перевірок на місцях. Нині Банк Англії використовує для цих цілей групу фахівців, що складається з трьох банківських службовців та п’яти бухгалтерів, які не є співробітниками Банку, але працюють під керівництвом його постійного штатного менеджера. Така група інспекторів періодично перевіряє всі аспекти діяльності комерційних банків, включаючи їх операції, системи обліку та контролю, якість кредитного портфеля, ступінь компетентності керуючих, ділову стратегію і політику. Крім того, у Банку Англії створений спеціальний відділ розслідувань, до складу якого входять 11 бухгалтерів, які проводять консультації та за необхідності разом з правоохоронними органами беруть участь у розслідуваннях з метою виявлення протиправної діяльності окремих банків, що відображається на стані банківського сектора загалом.

Італія

В Італії банківський та фінансовий нагляди здійснюються Міжміністерським комітетом з кредитів і заощаджень, Банком Італії та національною комісією з контролю за фінансовими компаніями та фондовою біржею. Перший з цих органів, очолюваний міністром фінансів, відповідає переважно за загальний нагляд у сфері кредитної політики, захист заощаджень вкладників.

Центральний банк Італії готує проекти рішень, пропозиції з питань нагляду за резолюціями комітету, встановлює його правила та безпосередньо здійснює нагляд як у документарній, так і в дистанційній формах.
Національна комісія з контролю за фінансами та фондовою біржею контролює діяльність кредитно-фінансових установ на ринку цінних паперів.

Основні принципи наглядової діяльності в Італії сформульовані в новому Законі про банки, прийнятому в 1993 році. У ньому визначені статус органів банківського та фінансового нагляду, процедура здійснення нагляду та прямого управління банком, якщо він опинився у скрутному фінансовому становищі.

Починаючі з 1980 року, Італія приділяє багато уваги нагляду за банківськими групами, що складаються з фінансових та банківських компаній, організованих у формі холдингу. Для здійснення цієї процедури була розроблена концепція об’єднаного нагляду, відповідно до якої він ведеться за діяльністю групи загалом, а не за окремими банківськими інститутами, що входять до неї.

США

У США розгалужена система нагляду як на федеральному рівні, так і на рівні окремих штатів. Діяльність національних банків контролюється і регулюється ФРС разом з іншими федеральними органами – Службою контролера грошового обігу при міністерстві фінансів та ФКСД. Контроль за банками штатів – членами ФРС, депозити яких застраховані в ФКСД, здійснюється відповідними органами банківського нагляду, створеними при уряді штатів (як правило, відділом уповноваженого по банках або керуючого банками при уряді штатів). Їх діяльність також регулюється та контролюється ФРС і ФКСД. Банки штатів, які не є членами ФРС, але депозити яких застраховані в ФКСД, контролюються двома структурами – банківськими органами штатів та ФКСД. Банки штатів, що не входять у ФРС та не страхують депозити в ФКСД, знаходяться під контролем влади штатів.

Наглядовими органами в США є Служба контро­лера грошового обігу (на федеральному рівні) та Відділ уповноважених по банках при урядах штатів (на рівні штатів). Вони вирішують питання про надання ліцензій для відкриття відповідних банків (національних або банків штатів), видачі дозволу на відкриття відділення, злиття та поглинання банків, а також про зміни в структурі банківського капіталу. До компетенції наглядових органів США також входять ліквідація, закриття банків; розробка інструкцій, правил, вказівок і регламентацій, що мають підзаконний характер та орієнтовані на роз’яснення законів; періодичні комплексні перевірки стану, операцій та політики підвідомчих банків; прийняття заходів щодо виправлення ситуації, яка склалася; консультування керівництва банків; узагальнення звітів та статистичної інформації банків.

До обов’язків ФРС входить також захист прав споживачів. Компетенція ФРС поширюється не тільки на банки, а й на кредитно-фінансові установи. Суть цієї діяльності зводиться до забезпечення споживачів (у тому числі банківських клієнтів) адекватною інформацією та здійснення контролю за дотриманням прав клієнтів. Завданнями ФРС у сфері контро­лю та регулювання діяльності депозитних установ у США є контроль і регулювання діяльності зареєстрованих штатами банків-членів ФРС, банківських холдингових компаній; діяльності на території США закордонних банківських установ; регулювання структури банківського капіталу відповідно до закону про банківські холдингові компанії та поправок до нього, закону про зміну контролю за банківською діяльністю та про злиття банків.

Нідерланди

Починаючи з 1991 року, в Нідерландах нагляд за діяльністю банків та інвестиційних компаній здійснюється Управлінням нагляду центрального банку. До штату Управління входить 50 осіб, включаючи завіду­вача, чотирьох асистентів, радника, фахівців у галузі аналізу, секретаря. Кожен з асистентів керує роботою двох головних ревізорів, що мають у своєму підпорядкуванні двох співробітників (ревізорів). Більшість працівників управління (30 осіб) – професійні дипломовані аудитори. Ревізори несуть повну матеріальну відповідальність за діяльність закріплених за ними банків, здійснюють документарний нагляд, за необхідності виїжджають з перевіркою до кредитних установ. Досвідченіші ревізори здійснюють нагляд за більшою кількістю банків або за тими, що перебувають у скрутному становищі. На одного ревізора в середньому припадає сім-вісім невеликих банків (які мають незначні проблеми) або один великий банк, в якого виникли серйозні проблеми.

Ревізор тісно співпрацює із зовнішнім аудитором, перевіряючи його піднаглядний банк. Він ретельно вивчає щомісячні та річні звіти банку та листи зовнішнього аудитора на адресу правління за підсумками проведених ним перевірок. Не рідше одного разу на рік проводиться зустріч працівників банківського нагляду із зовнішнім аудитором відповідного банку, під час якої ревізор має можливість отримати додаткову інформацію за результатами аудиторських перевірок, розрахунків річних фінансових показників банків. Кожні два-три роки проводиться зустріч керівництва комерційного банку та центрального банку країни, під час якої обговорюються напрями діяльності комерційного банку. За підсумками наради підписується документ, що фіксує укладені сторонами домовленості.

Додати коментар


Захисний код
Оновити

В Украине предлагают ввести «драконовские» штрафы за выброс мусора вне урны. Я - …

Абсолютно «за»! Надо бы и уголовную ответственность ввести за такое - 54.6%
Поддерживаю идею, но штрафы должны быть вменяемыми - 28.1%
Против штрафов. Нарушителей надо наказывать уборкой улиц и сбором мусора - 15%
Против. Те, кто мусорят, все равно платить не будут - 1.3%
Пока не определился - 0.5%

Стоит ли разрешить в Украине двойное гражданство?

Да, это нормальная мировая практика - 50.9%
Нет, рано нам - 33.3%
Кому нужно, давно пользуются - 12%
Мне все равно - 3.1%