№12(59)(2016)

Донедавна питання вільного використання чужого твору для створення пародії в законодавстві України не було врегульоване. Тому необхідно було отримати дозвіл від автора твору та виплатити йому винагороду. Ситуація змінилася в жовтні 2016 року з прийняттям Закону «Про внесення змін до Закону України «Про авторське право і суміжні права» щодо використання об’єктів авторського права в пародіях, попурі та карикатурах». Згідно з ним використання правомірно оприлюднених літературних, художніх, музичних та інших творів (далі — оригінальних творів) для створення на їх основі інших у жанрі пародії належить до випадків вільного використання творів. Звісно, законодавчі нововведення не вплинули на творчий процес створення пародійного матеріалу (люди як сміялися над кимось чи чимось, так і продовжують утілювати свої творчі та гумористичні таланти), проте значно спростили пародистам ситуацію щодо дотримання авторського права. Втім, як засвідчує іноземна практика (власну з огляду на щойно прийняті зміни ми ще не напрацювали), не все так просто, як здається. Одразу виникають запитання: яким чином визначити, що твір є пародією, а не іншою переробкою твору чи навіть плагіатом, що є порушенням авторського права? Які умови вільного використання оригінальних творів для створення пародій? Спробуємо розібратися в цьому.

Саме слово «пародія» походить від грецького «рarodía» (para — проти, відповідно, додатково та odia — пісня), дослівно означає «спів навиворіт» і в довідковій літературі визначається як: 1) сатиричний твір у прозі або у віршах, що комічно імітує та висміює певні риси інших літературних творів; 2) зовнішнє, невдале наслідування чого-небудь, що комічно спотворює зразок1. Відповідно до вказаного Закону пародія — це твір, який є творчою переробкою іншого правомірно оприлюдненого твору або його частини, що за своїм змістом має комічний, сатиричний характер або спрямовується на висміювання певних подій або осіб. 

Пародії можуть створюватися на основі різних оригінальних творів. Так, розрізняють пародії на літературні, музичні, аудіовізуальні, фотографічні твори тощо. При цьому в зазначених оригінальних творів є автори, які згідно з нормами законодавства в галузі авторського права і суміжних прав мають виключне право надавати дозвіл на переробку їхніх творів та створення нових (на кшталт пародій), а також мають право на отримання авторської винагороди. Відсутність такого дозволу вважається порушенням авторського і суміжних прав, за яке передбачена цивільно-правова, адміністративна та кримінальна відповідальність (ст. 51 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Винятками є спеціально визначені випадки вільного використання творів. Такі випадки вільного використання творів для створення пародій визначені в законодавстві багатьох зарубіжних країн, у тому числі в Європейському Союзі (п. «k» ст. 5 (3) Директиви Європейського парламенту і Ради про гармонізацію певних аспектів авторського права та суміжних прав в інформаційному суспільстві) та, як уже згадувалося, нещодавно набрали чинності і в Україні.

Отже, якщо створений твір є пародією, то отримувати дозвіл від автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оригінального твору та виплачувати авторську винагороду не потрібно. Протилежна ситуація в разі будь-якої іншої переробки твору — дозвіл та виплата винагороди є необхідною умовою, інакше це вважатиметься порушенням авторського права. На практиці часто непросто відрізнити пародію від іншої переробки твору чи навіть плагіа­ту. Можна згадати, наприклад, жваву дискусію, яка свого часу розгорілася щодо серії романів Дмитра Ємця про Таню Гроттер та Джоан К. Роулінг «Гаррі Поттер». Одні літературні критики та читачі вважали роман Д. Ємця самостійним незалежним твором, другі — переробкою, треті — плагіатом, четверті — пародією на романи про Гаррі Поттера. Тим часом поки думали-гадали книжка успішно продавалась і «читачі сприймали книжку про «Таню Гроттер» за чергову частину «Гаррі Поттера» тому, що на полицях книжкових магазинів конкуруючі видання стояли поруч, причому їхні обкладинки до смішного схожі», — як заявило видавництво «Росмен», що мало право на публікацію російськомовних видань про Гаррі Поттера. Певну ясність у цю дискусію вніс суд. Звинувачення було пред’явлено голландському видавниц­тву «Біблос» (Byblos), яке отримало права від видавництва «Ексмо» на видання книжки «Таня Гроттер і чарівний контрабас» англійською та голландською мовами. Головним аргументом відповідачів було те, що роман про Таню Гроттер є пародією, а значить, не потребує отримання дозволу та виплати винагороди правовласникам. Проте суд не погодився з цим, вказавши, що романи Дмитра Ємця порушують авторське право Джоан К. Роулінг, і заборонив у Нідерландах видавництво та розповсюдження перекладу книжки про Таню Гроттер. Незважаючи на певні ризики створення подібних творів, творче натхнення інших авторів, засноване на популярності відомого персонажу, не зупиняється. Наприклад, серія романів А. Жвалевського, І. Митька «Поррі Гаттер». Щодо цих творів, наскільки відомо, не виникало судових прецедентів. Можливо, через те, що, як зазначено в довідниковій літературі, цикл романів вважається пародією, зокрема при описі змісту цього твору вказується, що «пародія побудована на методі «перевертання» сюжету оригінального твору: майже кожна річ, що описується в оригіналі, вивернута навиворіт».

Звісно, у разі виникнення спору визначити, чи є новостворений твір пародією чи іншою переробкою, або навіть доводити, що це плагіат, можна в судовому порядку. Проте перш ніж подавати позов не зайве буде сторонам спору визначитися з власними ризиками та шансами «виграти чи програти» таку справу. Для цього, щоб чітко відрізняти твори в жанрі пародії від інших творів, слід зупинитися на основних ознаках (критеріях), притаманних пародії, які на сьогодні відпрацьовані в іноземній судовій практиці. Так, справа «Арт Роджерс проти Джеффа Кунса» (Art Rogers vs. Jeff Koons) може слугувати класичним прикладом. Суть справи зводилася до того, що відповідач (Джефф Кунс) придбав листівку з фотографією, на якій господарі тримають на руках цуценят, та замовив відповідну скульп­туру.

Позивач — автор фотографії (Арт Роджерс) — зауважив, що зображення на фотографії використане без його дозволу. Джефф Кунс цього зовсім не заперечував, однак намагався довести, що замовлена ним робота належить до добросовісного (вільного) використання твору у формі пародії, основною метою якої є соціальний коментар та літературна критика, в якій одна робота імітує іншу. Незважаючи на докази відповідача, суд їх не взяв до уваги, зазначивши, що зображення не було смішним (комічним) у порівнянні з оригіналом, і головне — оскільки глядачі не бачили оригінальної роботи раніше, вони не могли знати, що саме перероблене (наслідуване). Тобто для визначення пародії потрібно, щоб її об’єктом був оригінальній твір (у цьому випадку фотографічний), а не використання такого твору як «зброї» для критики суспільства. З наведеного судового рішення випливає, що пародія нерозривно пов’язана з іншим використаним опублікованим твором та має гумористичний, комічний характер, передбачає висміювання твору, взятого за зразок, що служить об’єктом такого наслідування.

У рішенні в іншій справі — Johan Deckmyn, Vrijheidsfonds VZW проти Helena Vandersteen та ін. — також вказано, що передусім пародія повинна викликати асоціації з оригінальним твором, але при цьому вона має помітно відрізнятися від такого твору, по-друге, проявлятися в гумористичній формі або бути спрямованою на висміювання. Пародія повинна відображати оригінальний твір, однак мусить мати власний творчий характер, який має помітні відмінності від такого твору, тому може належати особі, яка не є його автором, за умови, що вона сама повинна посилатися на такий твір та вказувати джерело запозичення оригінального твору.

Отже, першою ознакою пародії є те, що вона не може існувати без оригінального твору (першоджерела). Другою — те, що при її створенні відбувається висміювання, комічне, гумористичне перетворення іншого твору. Це основні ознаки, що визначають особливості та характер пародій. Також слід додати, що, як зазначено в згаданій судовій справі, глядачі мають бачити оригінальну роботу, щоб порівнювати її з пародією. Тобто пародії викликають асоціації з оригінальним твором, переважно впізнаваним (популярним), але при цьому відрізняються від нього, тобто є результатом творчої діяльності її автора (пародиста). Наприклад, відеокліп під назвою «Экспонат» (відомий як «На лабутенах») гурту «Ленінград» (кадр 1), який переглянули на веб-сайті YouTube понад 93 млн разів. Звісно, успіх такого твору неможливо оминути увагою. На відеокліп створено не одну пародію (відеокліп «На лабутенах в синагогу» (кадр 2), армійська версія, чоловіча версія, причому і не одна та багато інших, зокрема, пародія стала складовою частиною одного з випусків телепередачі «Вечірній квартал»).

Тож чим популярніший твір, тим більші шанси на його пародійну переробку та, відповідно, вищий рейтинг використання (перегляд в Інтернеті, трансляції на телебаченні тощо) мають і пародії на ці твори, а отже (що дуже важливо), і на отримання комерційної вигоди. Водночас те, що пародії створюються саме на основі популярних творів, можна визначити, швидше, факультативною, ніж абсолютною ознакою. На практиці відомі винятки, коли пародії ставали популярнішими за оригінали. Наприклад, фільм-пародія «Аероплан» (кадр 3), в основу якого покладено екранізацію книжки англійського письменника Артура Хейлі «Час Зеро!» та інші фільми, став відомим та досить прибутковим для його авторів (бюджет фільму, що обійшовся в $3,5 млн, у прокаті отримав значно більшу суму — $83,5 млн).

Слід додати, що пародія як творча переробка оригінального твору має також відповідну форму вираження та правові підстави охоронятися відповідно до законодавства про авторське й суміжні права. Для цього пародія має бути результатом творчої діяльності її автора. Наведене підтверджено в рішенні в судовій справі Кілінг проти Харс (Keeling v. Hars). Автор Кілінг (Jaime Keeling) створив пародію на фільм «Point Break» («На гребені хвилі»), частини якого ввійшли в шоу «Point Break LIVE!». У зв’язку з показом пародії в теат­рі Кілінг як автор сценарію намагався вести переговори з продюсером теат­ральних постановок Євою Харс (Eve Hars) щодо укладення відповідного договору. Однак Єва Харс стверджувала, що пародії як перероблені твори не можуть охоронятися авторським правом, оскільки оригінальний твір (частини фільму) використаний для створення пародії без дозволу його правовласників, тому автор мав право скористатися правом вільного використання твору, проте не мав самостійного незалежного авторського права на пародію. Не погоджуючись з цим, Кілінг звернувся до суду для вирішення спірного питання. Суд дійшов такого висновку: пародія є творчою оригінальною переробкою, що підпадає під випадки вільного використання (fair use) частин вказаного фільму. Тому особа має авторське право на пародію як на створений нею новий твір.

Отже, ще однією ознакою пародії можна вважати те, що вона є результатом творчої діяльності, тобто самостійним твором, а пародисти є його авторами. Тому особа може мати авторські права на пародію, створену на основі оригінального твору, що означає: має право надавати дозвіл будь-якій особі використовувати пародії та отримувати винагороду за таке використання (крім, звісно, винятків вільного використання творів, передбачених законом).

Те, що пародисти є творчими людьми з почуттям гумору, доводить і той факт, що пародії можуть створюватися як на чужі твори чи виконання, так і на власні, а також пародії на вже створені пародії. Наприклад, співак Ф. Кіркоров розмістив на YouTube ролик-пародію на самого себе, тобто на власне виконання пісні під назвою «Троллинг» (кадр 4), переробивши при цьому слова пісні «Полетели» (автор слів і музики Любаша). Цікаво, що у відповідь створені інші пародії («Стройлинг» (кадр 5), «Киркоров Троллинг» тощо).

З розвитком цифрових технологій з’являються й нові види пародійної творчості. Наприклад, як пародію на соціальну мережу «Одноклассники.ру» створено «Таджики.ру», де всім охочим пропонували «найти нащальника, передать пиривет, сматреть калек и собрать карпаратиф», та «Однокамерники.su», де можна було знайти «однокамерников, корешей и паханов». При цьому сайти зібрали чималу кількість користувачів. Однак, звісно, існували недовго і були заблоковані.

Повертаючись до вітчизняного законодавства, слід зауважити, що згідно з останніми змінами ст. 21 Закону України «Про авторське право і суміжні права» доповнено п. 9-1, яким передбачено, що без згоди автора (чи іншої особи, яка має авторське право), але з обов’язковим зазначенням імені автора й джерела запозичення допускається використання правомірно оприлюднених літературних, художніх, музичних та інших творів для створення на їх основі іншого твору в жанрі літературної, музичної або іншої пародії, попурі або карикатури. Згідно з ч. 6 ст. 15 Закону загальними умовами можливості вільного використання твору є те, що обмеження майнових прав здійснюються за умови, що вони не завдаватимуть шкоди використанню твору й не обмежуватимуть безпідставно законні інтереси автора. Спеціальною умовою вільного використання твору є зазначення імені автора та джерела запозичення твору. Звісно, складно уявити виступ пародиста на концерті, який би нагадував публіці, що він використав слова і музику відповідного автора твору, адже в такому випадку втрачається інтрига, закладена в суті пародії, коли слухач або глядач уявляє першоджерело, комічний варіант якого запропонований у пародії. Водночас при записі такого концерту в аудіо­візуальній формі (телепередачі, фільми) у титрах можуть бути зазначені імена авторів творів, на основі яких створені пародії. Практично виробник аудіовізуального твору (продюсер) при укладенні з пародистом договору про використання пародії при створенні (виробництві) аудіо­візуального твору (телепередачі, фільму) має передбачити положення про зазначення в титрах не лише імені автора та виконавця пародії, а й імені автора оригінального твору, вказавши джерело запозичення твору.

Як бачимо, нові зміни до Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачили досить широку свободу творчості в гумористичному жанрі, проте така свобода не може бути всеосяжною, оскільки, як і в інших випадках, обмеження майнових прав авторів визначає необхідність дотримання відповідних умов при вільному використанні творів.