№6(29)(2014)

Вже понад чотири місяці суспільство активно обговорює та розвиває тему люстрації влади. Але виникає питання: чи зрозуміло кожному, що конкретно означає цей процес?

Люстрація (від латинського lustratio – очищення через жертвоприношення) – механізм очищення влади через заборону чиновникам, які себе скомпроментували, обіймати державні посади пожиттєво чи на визначений термін.

Процес очищення державних, правоохоронних органів, прокуратури, судів, СБУ, митних та податкових органів як ніколи необхідний, адже після змін у суспільстві, які відбулися під час Майдану, люди не можуть і не хочуть миритися з несправедливістю, яка тривала стільки років поспіль.

Люстрація влади – одна з головних вимог Майдану. На мою думку, це одна з основ­них вимог ефективного розвитку та зростання правової української держави.

У кінці лютого – на початку березня 2014 року було розроблено одразу декілька проектів закону про люстрацію. Минуло чотири місяця після переломних подій на Майдані, а жоден із законопроектів так і не був прийнятий.

27 лютого 2014 року Всеукраїнське об’єднання «Майдан» прийняло рішення про створення Люстраційного комітету, який до цього часу не має жодного офіційного статуту і діє як громадська організація. Через свій не зовсім визначений статус та коло повноважень, Люстраційний комітет не має ефективних важелів для очищення влади.

Кожному потрібно розуміти, що люстрація – це не помста, не відповідальність за правопорушення при виконанні повноважень. Якщо представником влади, суддею, міліціонером вчинялося кримінально каране діяння, то і відповідальність така особа має нести згідно з положеннями Кримінального кодексу України. Особу, яка вчинила злочин, мають у судовому порядку визнати винною та застосувати необхідну міру покарання. Вважаю, що більшість осіб, які відповідно до проектів законів про люстрацію повинні підпадати під неї, в першу чергу мають понести кримінальну відповідальність за всі ті злочини, які вони вчиняли проти держави та її громадян.

Насамперед люструвати потрібно було б парламент як основний законотворчий орган держави. Але для його очищення від народних депутатів, які неодноразово себе дискредитували та проявляли відверто антиукраїнську позицію, необхідно прийняти відповідний закон. Ось і виходить замкнене коло: парламентарі не зацікавлені у втраті нагрітих місць у Верховній Раді, завдяки яким вони вдало лобіюють свої фінансові інтереси.

Щоб приспати людський гнів, у квітні Верховною Радою було прийнято Закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні», відповідно до якого має відбутися люстрація суддів у судах загальної юрисдикції. Але на практиці цей Закон продемонстрував свою малоефективність, оскільки необхідний комплексний підхід до питання люстрації, в тому числі до судової гілки влади.

12 червня 2014 року в газеті «Голос України» було оприлюднено повідомлення про утворення Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції. Від початку своєї діяльності комісія протягом шести місяців приймає заяви від фізичних та юридичних осіб для перевірки діяльності суддів.

Закон про люстрацію суддів зазнав жорсткої критики з боку різних експертів, оскільки багато важливих моментів не було враховано. Одна з основних проблем цього Закону полягає в тому, що під люстрацію підпадають тільки судді судів загальної юрисдикції й залишаються поза увагою судді адміністративних та господарських судів.

Щоб очищення влади не переросло в чистку «не­угодних», доцільно використати досвід країн, які вже не перший рік займаються люстрацією державних органів, а також врахувати проблеми, з якими ці країни зіштовхнулися.

В останні сімдесят років багато європейських держав пройшли процес очищення влади через «жертвоприношення». Серед них Німеччина, Польща, Чехія, Словаччина, Угорщина, Грузія, країни Прибалтики.

У Чехії процес люстрації розпочався в 1991 році з прийняттям так званих люстраційних законів. У 1993-му був прийнятий «Закон про незаконність комуністичного режиму», під дію якого потрапило 140 тисяч осіб, що співпрацювали з комуністичним режимом протягом 1948–1989 років.

У 1991-му в Німеччині прийняли закон про документацію Міністерства державної безпеки Німецької демократичної республіки, відповідно до положень якого громадяни Східної Німеччини отримали доступ до своїх досьє. Також у договорі про об’єднання Німеччини було зазначено, що державні службовці та судді зобов’язані повторно подати заяви про прийо­м на роботу. Державним органам дозволили отримувати з архіву інформацію по кожному новому претендентові на посаду. Якщо була отримана інформація, що претендент на місце співпрацював з секретною службою – його звільняли.

У 2010 році в Грузії прийнято Закон «Хартія свободи», в якому визначалися законні підстави проведення люстрації громадян Грузії. Передусім цим законодавчим актом заборонено обіймати високі державні посади чиновникам, котрі служили в комітеті державної безпеки СРСР або перебували на керівних посадах у Комуністичній партії Радянського Союзу. На комісію з питань люстрації покладено завдання викорінення в Грузії комуністичної символіки, в тому числі з назв вулиць і площ, а також ліквідації монументів та пам’ятників, що вихваляють тоталітарне минуле держави. 01 червня 2011 року парламент Грузії прийняв закон про люстрацію, а також про заборону фашистської та комуністичної символіки.

Досвід Грузії є досить цікавим та актуальним для України, оскільки в нашій незалежній державі ще й досі без перешкод діє Комуністична партія, яка має відверто антиукраїнську програму, а її діяльність зосереджена на розколі держави, що підтверджується допомогою її членів сепаратистам та терористам на Сході України.

Також доцільно було б на законодавчому рівні врегулювати питання радянської символіки та розташування пам’ятників, встановлених за часів комунізму. Це припинило б дискусії та конфлікти щодо «ленінопадів» у різних містах України, а монументи вождю світового пролетаріату відправилися б у музеї, приватні колекції шанувальників соціалістичного минулого.

У 1997 році суспільство в Польщі наполягло на прийнятті Закону «Про люстрацію», щоб перевірити зв’язки вищих посадових осіб (міністрів, депутатів, сенаторів, суддів, чиновників, колишніх співробітників чи агентів органів державної безпеки) з органами безпеки в комуністичний період.

В Угорщині процес люстрації відбувався в два етапи. Перший розпочався з прийняття у 1992 році Закону Зетені – Такача, що встановив для осіб, які в грудні 1944 – травні 1990 рр. вчиняли державну зраду, кримінальну відповідальність без строку давності. Під час другого етапу люстрації (1994–2001 рр.) громадськість інформували про діяльність публічної влади та застосовували санкції у вигляді розголошення відомостей про діяльність в органах державної безпеки. 30 травня 2005 року парламент відкрив доступ до секретних матеріалів про агентів спецслужб – і люстрація втратила репресивний характер.

Однією зі спільних негативних рис люстрації в європейських країнах є її запізнілий початок.

Важливим етапом проведення очищення владних структур у державі є усвідомлення кожним громадянином особистої відповідальності за проведення ефективної люстрації. Адже потрібно починати з малого, не давати хабар, коли вимагають, не порушувати правила дорожнього руху, справно сплачувати за комунальні послуги, не пошкодувати час й написати скаргу на чиновника, який не ефективно виконує свої обов’язки. Потрібно відійти від принципу «моя хата скраю» і припинити чекати, що хтось прийде і вирішить наші з вами проблеми.

Позитивним є те, що на місцях формуються громадські ініціативи з небайдужих, які вже почали контролювати владу та вимагати від неї результативної діяльності. На жаль, немає механізму, за допомогою якого такі громадські діячі могли б кардинально вплинути на діяльність нечесних представників влади.

Після «зими, що нас змінила», не може бути як раніше, занадто багато людей пожертвували своїм життям заради того, щоб Україна стала на шлях європейського розвитку.

Глибоко переконана, що зміни на краще в Україні – невідворотні. Закон «Про люстрацію» зрештою приймуть і до влади потраплять тільки гідні представники суспільства, які зможуть відстоювати інтере­си громадян, а не власного гаманця. Українцям слід докласти зусиль, щоб стати тим народом, котрий заслуговує на справедливу, чесну та некорумповану владу, яка буде зацікавлена в розвитку та процвітанні України.