№12(59)(2016)

Останнім часом у засобах масової інформації все частіше з’являються повідомлення про випадки завдання тяжкої шкоди здоров’ю або навіть смерті наших співвітчизників через непрофесіональні дії працівників медичної галузі.

Фатальні наслідки введення неякісної вакцини, інвалідність у результаті хірургічного втручання, раптова смерть від перевищення дози анестезії, несвоєчасне надання допомоги хворому — на цьому перелік так званих промахів сучасних ескулапів не вичерпується. Складається враження, що про славнозвісну клятву Гіппократа медики вже давно забули. Але метою будь-якої лікарської діяльності є не тільки адекватна допомога пацієнту в боротьбі з недугою, не менш важливо при цьому не зашкодити людині, що її потребує.

Яка ж відповідальність чекає на лікаря за несумлінне ставлення до своїх професійних обов’язків?

Статтею третьою Конституції України людина, її життя і здоров’я визнаються найвищою соціальною цінністю. Тому особливої уваги потребує захист найцінніших людських благ — життя і здоров’я, у тому числі від непрофесіональних дій медичних працівників. У кримінально-правовому аспекті злочини проти життя та здоров’я людини вважаються найтяжчими і караються найсуворіше.

Відповідальність лікарів за несумлінне ставлення до своїх обов’язків прямо визначена нормами чинного кримінального законодавства.

Частина 1 ст. 139 Кримінального кодексу України передбачає покарання у вигляді штрафу, громадських або виправних робіт із позбавленням права обіймати певні (тобто профільні) посади чи займатися певною діяльністю за ненадання медичним працівником без поважних (!) причин допомоги хворому. При цьому важливою складовою такого кримінального правопорушення є обізнаність лікаря про те, що ненадання допомоги може мати для особи тяжкі наслідки. У разі ж смерті хворого внаслідок бездіяльності лікаря частиною другою вказаної статті передбачено покарання у вигляді обмеження або позбавлення волі строком до чотирьох років.

Тож чим саме є вказані в статті дії, точніше бездіяльність медичного працівника в розумінні кримінального законодавства і яких заходів необхідно вживати, якщо така ситуація трапилася з вами чи вашими близькими?

Надання медичної допомоги включає в себе діагностику та лікування, при цьому під діагностикою розуміється оцінка об’єктивних та суб’єктивних даних про стан здоров’я пацієнта, вибір і прийняття лікарем рішення про лікування. Лікуванням є застосування різних процедур, проведення медикаментозної та іншої терапії, виконання хірургічних операцій тощо.

Питання про те, чи є причина ненадання меддопомоги поважною, вирішується в кожному конкретному випадку окремо. Наприклад, не можуть визнаватися поважними причинами перебування медпрацівника не на робочому місці (у дорозі, вдома, у відпустці тощо), неробочий час, відсутність згоди хворого (якщо є реальна загроза його життю). Тобто лікар, як і працівник правоохоронного органу, у кожну мить свого життя знаходиться при виконанні своїх професійних обов’язків і не має права (!) бути без­діяльним, якщо необхідно надати медичну допомогу. Винятком є обставини, які перешкоджають медпрацівнику надати хворому допомогу. Наприклад, хвороба самого медичного працівника, відсутність кваліфікації, знань, обладнання або ліків, обставини непереборної сили тощо.

Чинне законодавство зобов’язує працівників медичної та фармацевтичної галузей надавати своєчасну і кваліфіковану медичну допомогу хворим. Окрім цього, лікарі зобов’язані надавати першу невідкладну допомогу в разі нещасного випадку та в інших екстремальних ситуаціях (стихійного лиха, епідемії, катастрофи тощо).

Ненаданням допомоги хворому може вважатися як повна відмова від її надання, так ненадання її в обсязі, необхідному в кожній конкретній ситуації. Так, нез’явлення до хворого за викликом, відмова у прийнятті до лікувального закладу для надання першої невідкладної допомоги в разі нещасного випадку, відмова в доставці до лікарні, поверхове, формальне обстеження хворої людини, відмова в наданні невідкладної меддопомоги пораненому або травмованому можуть кваліфікуватися за вказаною статтею ККУ.

Якщо ж ненадання потрібної допомоги хворому мало місце в лікарні чи іншому медзакладі та стало результатом невиконання або неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого або несумлінного ставлення до них, передбачена відповідальність за ст. 140 ККУ. Лікаря можуть покарати позбавленням права займатися професійною діяльністю на строк до п’яти років, виправними роботами, обмеженням або позбавленням волі на строк до двох років. Коли ж такі дії вчинені стосовно неповнолітнього, до медпрацівника може бути застосоване покарання у вигляді обмеження волі на строк до п’яти років або позбавлення волі на строк до трьох років. При цьому горе-ескулап буде позбавлений права обіймати профільні посади чи займатися лікарською діяльністю на строк до трьох років.

Слід зауважити, що відповідальності за вказаними вище статтями ККУ підлягають будь-які лікарі незалежно від виду діяльності, у тому числі ті, хто займається приватною медичною та фармацевтичною практикою, а також представники середнього та молодшого медичного персоналу.

Прикладом недбалого чи несумлінного ставлення можуть бути: несвоєчасний або неправильний діаг­ноз, застосування неправильного лікування, залишення сторонніх предметів в організмі хворого під час хірургічного втручання, переливання крові іншої групи, залишення хворого без належного медичного догляду, порушення лікарем правил виготовлення, зберігання або застосування лікарських засобів, невиконання середнім або молодшим медичним персоналом вказівки лікаря щодо застосування до хворого ліків чи процедур тощо.

Тож, якщо вам довелося зіткнутися з лікарською байдужістю або непрофесіоналізмом, при цьому такі дії внесли суттєвий дисбаланс у ваше життя, рекомендуємо не залишатися з бідою наодинці, витрачаючи чималі кошти на реабілітацію. Своєчасне звернення до правоохоронних органів із відповідною заявою про вчинення медпрацівником кримінального правопорушення буде адекватною реакцією на лікарське свавілля. Окрім моральної втіхи, ви маєте шанс отримати грошову компенсацію за завдану лікарем шкоду життю та здоров’ю в разі притягнення медпрацівника до кримінальної відповідальності.

Звичайно, факт наявності в діях лікаря складу злочину, передбаченого нормами чинного кримінального законодавства, повинен бути доведений. Для цього необхідно сформувати відповідний доказовий матеріал. Такими доказами можуть бути, зокрема, медичні документи, що підтверджують неадекватність призначеного лікування або проведеного втручання, відповідні лікарські висновки, у яких відображено неправильність діагнозу чи несвоєчасність його встановлення, висновки відповідних експертиз, якими доведено факт завдання шкоди життю та здоров’ю пацієнта, покази свідків, які стали очевидцями відмови в наданні медичної допомоги хворому тощо. Кожен конкретний випадок передбачає свій алгоритм дій щодо формування доказової бази для притягнення лікаря до відповідальності.

На жаль, представники сучасної правоохоронної системи майже повністю переклали обов’язок доказування обставин, викладених у заяві про кримінальне правопорушення, на самого потерпілого. Людина ж, яка зазнала кривди внаслідок непрофесіональних дій працівників медицини, до того ж у минулому не мала досвіду спілкування з правоохоронцями, самостійно не в змозі вжити всіх необхідних заходів для відновлення порушених прав.

Саме тому своєчасне звернення за юридичною підтримкою до фахівця у відповідній галузі права не менш важливе, ніж своєчасне звернення за кваліфікованою (!) медичною допомогою.