№4(15)(2013)

В контексті розгляду питань обліку поштових витрат доцільно звернути увагу на  питання обліку операцій із продажу товарів поштою

Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 р. №1023-XII (далі — Закон №1023) свого часу отримав нову редакцію[1], після чого було узаконено продаж товарів поштою. Ми говоримо «узаконено», бо в новій редакції Закону №1023 законодавчо закріплено так звану дистанційну торгівлю. Зокрема, визначені поняття «договір, укладений на відстані» та «засоби дистанційного зв'язку».

Так, договір, укладений на відстані — це договір, укладений продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв'язку, тобто телекомунікаційних мереж, поштового зв'язку, телебачення, інформаційних мереж, зокрема Інтернету, які можуть використовуватися для укладення договорів на відстані.

На виконання норм Закону №1023 розроблено нові Правила продажу товарів поштою[2] (далі — Правила), де подане визначення терміну «дистанційна торгівля». Під ним розуміють форму продажу на відстані, за якої вибір товару та його замовлення не збігаються у часі з безпосереднім передаванням вибраного товару покупцеві.

Принцип дистанційної торгівлі поштою передбачає, що продавець визначає перелік непродовольчих товарів, які пропонуються для продажу поштою. Але не можна торгувати товарами, що заборонені законодавством, у тому числі тими, які не можна пересилати у поштових відправленнях. Продавець також самостійно рекламує товари, запропоновані до продажу.

Пунтом 4 Правил встановлено, що між продавцем та оператором поштового зв'язку укладається договір, відповідно до якого перший бере на себе зобов'язання щодо продажу поштою товарів належної якості та безпеки, обміну товарів, виконання заяв-замовлень у визначені Правилами строки, а оператор поштового зв'язку зобов'язується приймати об'єктом поштового зв'язку від споживачів заяв-замовлень, пересилати поштовими відправленнями заяви-замовлення на адресу продавця, а також надсилати поштові відправлення із замовленими товарами адресату (одержувачу) згідно з Правилами надання послуг поштового зв'язку[3]. Забезпечення сервісу щодо продажу товарів поштою споживачам здійснюють об'єкти поштового зв'язку (п. 6 Правил).

Споживач купує товари шляхом відправлення об'єктом поштового зв'язку заяви-замовлення на адресу суб'єкта господарювання — продавця. Для придбання товарів, які зазначені в каталозі, проспекті, спеціальному переліку товарів тощо, покупець (споживач) повинен заповнити та подати об'єкту поштового зв'язку заяву-замовлення у двох примірниках. Перший залишається у споживача, другий — подають об'єкту поштового зв'язку для подальшого відправляння його продавцю. Заяву-замовлення оформлюють на бланку встановленої суб'єктом господарювання форми, який видається споживачу безоплатно. Працівник пошти, що здійснює приймання заяви-замовлення, на обох примірниках розписується із зазначенням прізвища та посади і проставляє відбиток календарного штемпеля (печатки).

Після одержання заяви-замовлення продавець упаковує замовлений товар як поштове відправлення, опломбовує його та подає для пересилання об'єкту поштового зв'язку. Пакування та опломбування поштового відправлення може здійснюватися на пошті за додаткову плату.

Правилами визначено, що продавець повинен укласти в поштове відправлення розрахунковий документ установленої законодавством форми і змісту на повну суму здійсненої операції, що підтверджує факт купівлі-продажу, а при продажу товарів, на які передбачені гарантійні терміни, — також технічний паспорт чи інший документ, що його замінює, де обов'язково робиться відмітка про дату продажу та найменування суб'єкта господарювання, яка завіряється штампом (печаткою) і підписом суб'єкта господарювання.

Тут слід враховувати, що продаж товарів поштою може здійснюватися за передоплатою чи післяплатою, коли покупець оплачує товар при його отриманні. У такому разі продавець доручає підприємству поштового зв'язку одержати від покупця вказану вартість товару. Зазвичай у таких випадках витрати на пересилання товару сплачує покупець. Якщо ж він не отримує замовлення,  то продавець повинен відшкодувати поштовому відділенню витрати на зберігання товару та доставку в обидва кінці.

Зауважимо, що на продаж товарів поштою поширюються норми ст.ст. 702, 704 ЦКУ[4] щодо договору роздрібної купівлі-продажу. Такий договір є виконаним з моменту доставки товару у місце, встановлене угодою. Покупець до передання товару має право відмовитися від договору за умови відшкодування продавцеві витрат, пов'язаних із вчиненням дій щодо виконання договору.

Продаючи товар через пошту, слід мати на увазі, що матимуть місце часові розриви між датами відвантаження товару, його отриманням покупцем і одержанням повідомлення поштового відділення про вручення товару. Це важливо для визначення доходів і витрат, тому продаж таких товарів доцільно вести на окремому субрахунку «Товари в дорозі» (наприклад, субрахунок 287).

Доходи та витрати при продажу товарів поштою у бухгалтерському та податковому обліку слід відображати за датою отримання товару покупцем, а податкові зобов’язання з ПДВ — за датою передачі товару поштовому оператору, оскільки податківці пов’язують дату їх виникнення саме з датою початку переміщення товару до покупця.

З’ясуймо, у який спосіб покупці та продавці повинні обліковувати витрати на доставку товарів (залежно від того, хто фінансує ці витрати).

Так, у бухгалтерському обліку, відповідно до п. 17 П(С)БО 16 «Витрати» затрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг)», поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. При цьому перелік адміністративних витрат наведено у п. 18 П(С)БО 16. Серед них знаходимо витрати на зв'язок — поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо.

У свою чергу, лише для продавців у п. 19 П(С)БО 16 перелічено витрати на збут, серед яких поштові витрати можна віднести до «інших витрат, пов'язаних зі збутом продукції, товарів».

Отже, за дебетом рахунку 92 «Адміністративні витрати» або 93 «Витрати на збут» відображають суму визнаних витрат, а за кредитом — списання на рахунок 79 «Фінансові результати».

У податковому обліку з податку на прибуток витрати на оплату послуг зв’язку (пошта, телеграф, телефон, телекс, телефакс та інші подібні витрати) передбачено враховувати при обчисленні об’єкта оподаткування у складі адміністративних витрат, спрямованих на обслуговування та управління підприємством, і їх відносять до інших витрат відповідно до пп. «ґ» пп. 138.10.2 ПКУ[5]. Проте поштові витрати, пов’язані зі збутом товарів, у продавця можна вважати витратами на збут, які також належать до інших витрат (абз. «е» пп. 138.10.3 ПКУ). Водночас у покупця такі затрати можуть виявитись складовою собівартості, тобто витратами операційної діяльності (пп. 14.1.228, пп. 138.1.1, п. 138.6, п. 138.8 ПКУ).

Пунктом 138.5 ПКУ визначено, що інші витрати вважають витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку. Відповідно до п. 138.2 ПКУ, витрати, які враховують для визначення об’єкта оподаткування, визнають на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II ПКУ (зокрема, п. 44.2 ПКУ). Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухобліку та нарахування податку, не включають до складу витрат (пп. 139.1.9 ПКУ). Крім цього, витрати повинні бути пов’язані із господарською діяльністю підприємства (пп. 14.1.27, пп. 139.1.1, пп. 14.1.36 ПКУ).

Отже, витрати на оплату послуг зв’язку враховують при обчисленні об’єкта оподаткування у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені, за умови підтвердження таких витрат відповідними первинними документами та їх пов’язаності з господарською діяльністю.

Відображення в обліку операцій з продажу товарів поштою