№11(2012)

На адресу ТОВ «Видавництво «СОВА», яке є засновником журналу «Незалежний АУДИТОР», 31 жовтня 2012 року надійшла судова повістка та Ухвала від 25 жовтня 2012 року судді Печерського районного суду м. Києва Козлова Р. Ю. про відкриття провадження по цивільній справі за позовом Аудиторської палати України про спростування відомостей, які порочать ділову репутацію. У судовій повістці зазначалось, що справу призначено на 16 листопада 2012 року і що до даної повістки додається копія позов­ної заяви з додатками на 230 аркушах.
Одразу здивували дві речі: кількість аркушів і їх відсутність в якості додатку. Тому наступного дня нам самим довелось їхати до суду за вказаними аркушами (дуже цікаво було, що ж можна викласти на стількох сторінках).
Отримавши матеріали даної справи, ми продовжували дивуватись вигадливості АПУ. Як виявилось, 34 аркуші – це лише позовна заява, а все решта – додатки до неї (різного роду витяги, виписки, роздруківки з Інтернету, висновки експертів, рішення та інші документи АПУ).
Отже, Аудиторська палата, невдоволена статтею автора Клімова Андрія Віталійовича «Технология обмана, или Как стать членом АПУ», надрукованій у журналі «Незалежний АУДИТОР», №2, звернулась до суду з вимогою визнати вибіркові фрази вказаної статті недостовірною інформацією, яка порочить ділову репутацію Аудиторської палати України.
Позовна заява містила 21 вибіркову частину статті Клімова А.В., що складалась із декількох речень, які АПУ вважала недостовірною інформацією.
Зрозумівши одразу, що даною позовною заявою Аудиторська палата України намагається заборонити аудиторській спільноті вільно висловлювати у ЗМІ думки щодо подій останніх років, які відбуваються навколо аудиторів України, та встановити цензуру, на судове засідання нами також були запрошені представники інших засобів масової інформації.
Перше судове засідання, призначене на 16 листопада 2012 року, на жаль, було перенесено на 4 грудня 2012 року, оскільки позовна заява (що була надіслана як бандероль) ніяк не могла дійти на адресу Клімова А. В., який є співвідповідачем по даній справі.
Друге засідання (4 грудня 2012 року) таки розпочалось, але до розгляду справи по суті так і не дійшло. І все тому, що представник АПУ в судовому засіданні під загальний регіт присутніх ніяк не могла сформулювати свої вимоги і сказати, що вона все ж таки просить у суду. Однак, незважаючи на те що, відповідно до ст.ст. 5, 10 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК), учасники процесу рівні перед судом, суддя все ж таки вийшов за межі даного принципу та майже силоміць зобов’язав представника Аудиторської палати України заявити клопотання про перерву у справі для можливості уточнити позовні вимоги.
Слід зазначити, що заявляти клопотання, як і уточнювати, збільшувати чи зменшувати позовні вимоги – це право позивача (ст.ст. 27, 31 ЦПК), і суд не має права зобов’язувати останнього застосовувати своє право.
Але маємо те, що маємо…
Отже, 10 грудня 2012 року нам була надана заява про зменшення позовних вимог. Відповідно до неї у позовних вимогах була зазначена та ж сама кількість (21) вибіркових частин статті Клімова А. В., але вони вже були трохи коротшими (вилучили такі фрази, як «Съезд 2007 года шокировал и запомнился аудиторам надолго. Когда-то Кодекс профессиональной этики аудиторов Украины утверждал, что аудиторы являются представителями элиты деловой общественности страны. Собрание «элиты» в 2007 году больше напоминало стадион с безумными фанатами – крики, свист, топот ног, оскорбления и ругань», а якщо вилучені – значить, АПУ погодилась, що так воно і було насправді).
У зв’язку з тим, що сторонам потрібен був час, щоб зрозуміти, які саме речення були залишені, а які вилучені, у судовому засіданні знову оголосили перерву.
І ось, 24 грудня 2012 року відбулось вирішальне, останнє судове засідання по справі.
Почалось воно з того, що представник Аудиторської палати України знову надала заяву про зменшення позовних вимог. На цей раз заява містила 16 вибіркових частин статті Клімова А.В. Зрозумівши, що це може тривати до безкінечності, нашою стороною вже не заявлялось клопотання про перенос слухання, оскільки всім хотілось поставити крапку у даній справі.
І така крапка була поставлена.
Так, заслухавши сорокахвилинну промову «ні про що» представника АПУ та коротенькі, але по суті пояснення інших учасників процесу, суд задовольнив позов Аудиторської палати України у повному обсязі.
Дане рішення буде оскаржуватись нами в апеляційному порядку. Про його незаконність говорить хоча б те, що АПУ у позовній заяві, а її представник – під час своєї довгограючої промови погодилися з деякими висловлюваннями Клімова А. В., а інші не спростували, а лише у «виправдовувальній манері» пояснили, чому саме так АПУ здійснює свою діяльність.
На сьогоднішній день нам залишається лише сподіватись, що судді Апеляційного суду м. Києва все ж таки об’єктивно розглянуть дану справу та ухвалять законне рішення.