№11(2012)

Що є найціннішим, що можна в нас забрати, те, що ми можемо втратити? Відкинемо жартівливі та філософські слова на зразок кохання, дружби чи здоров’я, а реально подумаємо. Можливо, це золото чи платина, а може, діаманти або нафтові родовища, може, й нерухомість… Варіантів багато, але вірним є тільки один, а все, що ми назвали – це лише ціна, яку готові платити люди за інформацію. Саме так, інформація і є найдорожче, чим може володіти людина, або, якщо трохи звузити коло, – компанія. З давніх-давен відома приказка: дай людині рибину – і вона буде сита день, а навчи людину рибалити – і вона не знатиме голоду все життя. Адже не улов є головним багатством рибалки: спіймає наступного разу стільки же, а то й більше, не його снасті – зробить нові і, можливо, кращі, а вміння та навички з риболовлі, знання про повадки риби. Досвід передається з покоління в покоління – так формувались цілі династії будівельників, воїнів, тих самих рибалок чи єгерів. Великі люди давнини накопичували не тільки багатства, а й збирали бібліотеки – скарбниці інформації, яку зберігали та передавали нащадкам. Світ досі понад усе сумує за втраченою бібліотекою Олександра Македонського, а Україна – за бібліотекою Ярослава Мудрого. Якщо в незапам’ятні часи людина спиралася на власний досвід та досвід своїх родичів та близьких, то з плином часу сюди додавались книги, в яких знаннями ділились абсолютно різні люди з різних галузей життя. Писемність розвивалась із невеликого обсягу життєвих моментів, сьогодні ж описи заполонили абсолютно все. Наш простір просто-таки забитий «інформацією» донесхочу, деякі навіть вважають, що її вже забагато, а обсяги дедалі ростуть. Не нам судити і намагатися вгадати наперед, що і як воно буде, але вже зараз ми впевнено можемо констатувати: найцінніша власність компанії – це інформація, унікальна, непритаманна іншим сукупність даних, що забезпечує процвітання окремо взятого підприємства. Якщо в давнину людина, втрачаючи книгу, могла хоч якось встановити її по пам’яті – тоді книга була розкішшю, і бачили за життя всього одну, можливо, дві, то тепер відновити втрачену інформацію лише з голів працівників, які її обробляли, жодним чином не вийде – занадто ми нею насичені. Тому втрата важливих даних може виявитися критичною, якщо не фатальною для підприємства. Сьогодні понад 90% інформації зберігається в електрон­ному вигляді. Втрату саме таких даних ми і розглянемо в статті.

У кінцевому вигляді, в якій би програмі не розроблялась чи не зберігалась інформація, вона має логічну структуру «файлу», що складається з двох частин: перша – це власне самі дані, а друга – це службова інформація, котра включає в себе параметри форматування даних, принципи стиску чи шифрування даних та іншу службову інформацію. Яка ж із частин файлу важливіша? Наприклад, якщо в нас є текстовий документ, в якому пошкодилась частина з форматуванням, то ми можемо за допомогою певних засобів дістати текстову складову, що, можливо, буде без форматування, наприклад, одним рядком, але це не завадить нам зрозуміти суть змісту. А якщо втрачається електронна таблиця і після відновлення ми отримаємо незрозумілий набір чисел, слів та іншої інформації, що по факту майже неможливо відновити, то доведеться виправляти все вручну, щоб відслідкувати логічні закономірності в отриманому хаосі. Такі маніпуляції можна зробити з невеликою таблицею, а що робити з базою даних, де таких таблиць десятки, а то і сотні?

Програмне забезпечення теж не стоїть на місці, і сьогодні використовуються самовідновлювальні коди, які зводять нанівець незнач­ні помилки, але від серйозних проблем навіть вони не здатні захистити. Які ж найчастіші причини виникнення помилок у збережених файлах? По-перше, це пошкодження носія, що буває рідко, але буває. Від цього не застрахований ніхто, і єдине спасіння – резервна копія. Як би банально це не звучало, але нічого кращого за неї до сьогодні ніхто не придумав. Все в цих копіях добре, окрім одного – інформація в них не є актуальною. Якщо вам доведеться працювати з резервною копією, наприклад, за позавчора, то вчорашній день ви знову надолужуватиме, але це, звісно, краще, ніж робити все з нуля. Не забувайте налаштувати в себе резервне копіювання: хай воно з’їсть кошти з вашого бюджету, але це зможе зберегти значно більше в майбутньому та принаймні подарувати вам долю впевненості в завтрашньому дні. Найкраще робити копії на носіях, що знаходяться зовсім в інших приміщеннях, щоб вберегти від таких малоймовірних явищ, як пожар, потоп чи банальне пограбування.
Описаний нами спосіб є зручним стосовно документації чи інших даних, з якими працюють, а як же зберегти ту інформацію, яка працює на вас? До такої можна віднести, наприклад, сервер корпоративної пошти. Базу даних поштових ящиків скопіювати можна, але якщо вийде з ладу сервер через пошкодження даних, то компанія залишиться без такого важливого на даний час каналу спілкування, як електронна пошта, на декілька діб, а всі ми прекрасно розуміємо, що в бізнесі іноді хвилини є вирішальними, не кажучи вже про дні. Тому тут теж потрібно забезпечити надійність. Для даних цілей найбільше підійдуть RAID-масиви (надлишковий масив незалежних дисків). Їх суть полягає в тому, що декілька дисків об’єднуються в масив за допомогою контролера, який перетворює цей масив на один логічний диск. Технологія має ряд переваг та недоліків. Мінус полягає в тому, що, додаючи до масиву диски однієї ємності й об’єднавши енну кількість дисків, ми не отримуємо n* (об’єм одного диску) корисного об’єму інформації. З переваг є те, що в реальному часі відбувається реплікація всіх даних системи на декілька носіїв.

Не вдаючись у подробиці, скажу, що є декілька варіацій цих масивів. Для наших цілей ми їх поділимо на два типи: ті, що продовжать працювати при виході з ладу одного чи декількох носіїв, і ті, що потребують негайного втручання при виникненні таких несправностей. Відповідно до цього критичні сервіси та служби компанії потрібно робити на масивах першого типу – вони дорожчі в реалізації, але можливість не зупиняти роботу сервісів цього варта. Якщо ж є сервіси, простій яких певний час не спричинить критичних втрат, то для них вистачить і масивів другого типу. Також досить ефективним у випадку з не надто важливими сервісами може бути віртуалізація серверів – це дасть змогу розмістити декілька окремих серверів із різними функціями на одній фізичній машині. На неї можна поставити рейд першої визначеної нами категорії, а самі віртуальні машини копіювати на інші носії, і в будь-який момент ви матимете можливість розвернути повністю робочу систему з останньої копії. З іншого боку, багато сучасних сервісів підтримують непомітну користувачеві підміну робочого сервера на резервний. Є й інші способи збереження даних, але, думаю, описаних вище більше ніж достатньо, аби визначити пріоритети та налагодити відповідну структуру діяльності компанії та збереження інформації.
Головне в роботі з даними – забезпечити їх доступність та цілісність. Перш за все адміністратор чи адміністратори повинні розробити структуру відмовостійкості систем, розставивши пріоритети та зробивши відповідні підсилення чи, якщо це необхідно, послаблення певних вузлів схеми. А зі свого боку, користувачі мають пам’ятати, що найчастіше пошкодження файлів відбувається не з апаратної вини, а внаслідок неможливості доповнення файлу інформацією, що знаходиться в енергозалежній пам’яті. Це, наприклад, вимикання комп’ютера під час збереження файлу через зникнення електропостачання або розрив зв’язку в мережевій папці. Краще один раз розробити та втілити відмовостійку систему, ніж потім в гарячці намагатися щось відновити чи налаштувати з нуля до потрібних параметрів.