Якщо технології перетворять роботу в пережиток минулого, що ми будемо робити? Юваль Ной Харарі, автор міжнародного бестселера «Sapiens. Коротка історія людства», аналізує «клас непотрібних» і шукає для них нове призначення.
За матеріалами Економічна Правда.
Більшість професій, які існують сьогодні, зникнуть в найближчі десятиліття.
Враховуючи, що кількість завдань, у яких штучний інтелект перевершує людей, стає все більшим, то й кількість робіт, де штучний розум замінить людину, також буде рости.
Швидше за все виникне багато нових професій: наприклад, дизайнери віртуальної реальності (VR). Але для подібних професій, ймовірно, буде потрібно набагато більше творчості і гнучкості, ніж зможуть дати 40-річні безробітні водії таксі або страхові агенти.
Тільки уявіть собі віртуальну реальність, створену страховим агентом! І навіть якщо колишній страховий агент зможе перекваліфікуватися в VR-дизайнера, темпи прогресу такі, що протягом наступного десятиліття йому, можливо, доведеться знову вчитися.
Основна проблема полягає не в тому, щоб створити нові робочі місця. Основна проблема полягає в тому, щоб придумати професії, з якими людина буде справлятися краще, ніж машини. Як результат, до 2050 року може з'явитися новий клас людей — "клас непотрібних". Люди, які не просто безробітні, а є непридатними для роботи.
Ті ж технології, які зроблять деяких людей марними, ймовірно, зроблять можливим забезпечення живлення і життєдіяльності цих людей за допомогою безумовного основного доходу (соціальна концепція, яка передбачає регулярну виплату певної суми грошей кожному члену спільноти з боку держави чи іншого інституту, ЕП).
В такому випадку, основною проблемою буде забезпечити їх зайнятість і задоволеність. Люди повинні займатися чимось, що приносить користь, в іншому випадку вони зійдуть з розуму. Отже, чим же "клас непотрібних" буде займатися цілими днями?
Перша відповідь — це комп'ютерні ігри. Економічно непотрібні люди можуть проводити все більше часу в тривимірному світі віртуальної реальності, який зможе запропонувати їм більше позитивних емоцій, ніж навколишня реальність.
По суті, це дуже древній спосіб. Тисячами років мільйони людей знаходили сенс життя в іграх з віртуальною реальністю. У минулому ми називали такі ігри релігією.
Що є релігія, якщо не VR-гра, в яку тисячі людей грають разом? Релігії, такі як іслам і християнство, створили ряд уявних законів, таких як, наприклад, "не їсти свинину", "повторюй одні й ті ж молитви кожен день", "не займайся сексом з кимось, хто з тобою однієї статі" тощо.
Ці закони існують лише в людській уяві. Закон природи не вимагає повторення магічного заклинання, він не забороняє їсти свинину або займатися одностатевим сексом.
Мусульмани і християни проживають життя, намагаючись заробити очки в їх улюбленій VR-грі. Якщо ти молишся кожен день ти отримуєш бали. Якщо ти забуваєш помолитися — ти втрачаєш бали. Якщо до кінця життя ти набираєш достатньо балів, то проходиш на наступний рівень (так званий рай).
Як показують нам релігії, віртуальна реальність не обов'язково повинна бути замкнутою усередині ізольованої коробки. Замість цього вона може накладатися на реальний світ. У минулому це робилося за допомогою уяви і священних книг, в 21 столітті це можна зробити за допомогою смартфонів.
Нещодавно я ходив зі своїм шестирічним племінником Матаном полювати на покемонів. Ми йшли вниз по вулиці і Матан дивився в свій смартфон, який давав йому можливість бачити покемонів навколо нас. Я взагалі не бачив покемонів, тому що у мене не було смартфона. Потім ми побачили на вулиці двох підлітків, які ганялися за тим же покемоном, і мало не побилися з ними.
Мене вразило, наскільки ця ситуація нагадує конфлікт між іудеями і мусульманами, що стосується священного міста Єрусалиму. Коли ти просто дивишся на Єрусалим, все, що ти бачиш — це камені і споруди. Ніде немає святості. Але якщо подивитися на нього крізь призму смартбуков (таких як Біблія або Коран), ти починаєш бачити святі місця і ангелів скрізь.
Ідея пошуків сенсу життя через VR-ігри притаманна не тільки релігії, але й світським ідеологіям і життєвим укладам. Консюмеризм — це, по суті, теж VR-гра. Ти отримуєш бали за придбання нових машин, купівлю дорогих брендових речей і поїздки за кордон, і, якщо у тебе більше балів, ніж у інших, ти кажеш собі, що переміг.
Ви можете заперечити, що ці люди отримують задоволення від своїх машин і відпусток. Це, звичайно ж, так. Але релігійні люди теж отримують задоволення від молитов та виконання обрядів, а мій племінник отримує задоволення від ловлі покемонів.
Зрештою все відбувається в людських головах. Чи має значення, що стимулює нейрони: споглядання пікселів комп'ютерного екрану, вид з вікна на Карибському курорті або картинка раю в твоїй голові? У будь-якому з цих випадків значення, яке ми приписуємо тому, що ми бачимо, створено нашими власними думками. Насправді, воно не зовні, а всередині.
В міру наших наукових знань людське життя не має сенсу. Сенс життя — це вигадана історія, яку ми, люди, самі і придумали.
geektimes.ru
У своєму революційному есе "Глибока гра: нотатки про бої півнів у балійців" (1972) антрополог Кліффорд Гірц описує, як люди на Балі витрачають купу часу і грошей, роблячи ставки на півнячі бої. Тоталізатори виконують функцію ретельно продуманих ритуалів, результати яких мають величезний вплив на соціальне, економічне і політичне становище гравців і спостерігачів.
Півнячі бої були настільки важливою частиною життя балійців, що, коли індонезійський уряд оголосив їх незаконними, люди просто ігнорували цей закон, незважаючи на загрозу арешту і величезних штрафів.
Для жителів Балі півнячі бої були так званою "глибокою грою" — грою, в яку вкладається стільки сенсу, що вона перетворюється в реальність. Балійскій антрополог міг би написати есе про футбол в Аргентині чи іудаїзм в Ізраїлі.
Більш того, одна особливо цікава група ізраїльського населення демонструє, як жити в пост-робочому світі. В Ізраїлі живе великий відсоток ультра-ортодоксальних євреїв-чоловіків, які взагалі не працюють. Вони проводять все своє життя, вивчаючи писання і виконуючи релігійні обряди. Вони і їх сім'ї не вмирають з голоду, частково, тому що їх дружини працюють, частково, тому що держава виділяє їм щедрі субсидії.
Тобто, незважаючи на те, що вони не заробляють, державна підтримка допомагає їм задовольняти всі базові життєві потреби.
Так працює безумовний базовий дохід. Незважаючи на те, що ці люди живуть бідно і ніколи не працюють, відповідно до Індексу задоволеності життям ортодоксальні євреї демонструють більш високий рівень задоволеності, ніж будь-яка інша група ізраїльського населення. Ізраїль практично завжди лідує в такого роду дослідженнях завдяки внеску цих непрацюючих "глибоких гравців".
Але вам не потрібно їхати в Ізраїль, щоб побачити пост-робочий світ. Якщо у вас вдома є підліток, який любить грати в комп'ютерні ігри, ви можете провести власний експеримент. Забезпечте його мінімальною субсидією з піци і кока-коли, не просіть його ні про що і залиште без батьківського контролю.
Цілком імовірно, що він не буде виходити зі своєї кімнати днями, сидячи за монітором як приклеєний. Він не буде робити домашню роботу або роботу по дому, буде пропускати школу і пропускати прийоми їжі. Душ і сон теж відійдуть на другий план. І так, малоймовірно, що він буде страждати від нудьги або почуття власної непотрібності. Принаймні, в короткостроковій перспективі.
У зв'язку з цим віртуальні реальності, ймовірно, зможуть стати ключем до додання сенсу життя "класу непотрібних" в пост-робочому світі. Можливо, ці віртуальні реальності будуть створені всередині комп'ютерів.
Можливо, вони будуть створюватися поза комп'ютерів у формі нових релігій і ідеологій. Можливо, це буде поєднання цих двох "можливо". Можливості нескінченні і ніхто не знає, який вигляд глибоких ігор затягне нас в 2050-ому.
У будь-якому випадку, сенс життя не зникне із закінченням трудових буднів, так як він створюється швидше нашою уявою, ніж діяльністю.
Робота є невід'ємною частиною життя тільки згідно з деякими ідеологіям і життєвими укладами. Англійські поміщики 18-ого століття, сучасні ортодоксальні євреї, і діти всіх часів і народів знаходили масу цікавого і важливого в житті крім роботи.
Люди в 2050-ому напевно будуть здатні грати в більш глибокі ігри і конструювати більш складні віртуальні світи, ніж хто-небудь до них.
Але як йдуть справи з реальністю? Чи справді ми хочемо жити у світі, в якому мільйони людей загрузли у фантазіях, переслідують вигадані мети, і дотримуються уявним законам?
Що ж, подобається вам це чи ні, але саме такий світ і є останні пару тисяч років.
Юваль Ної Харарі — професор історії Єврейського університету в Єрусалимі. Автор міжнародного бестселера "Sapiens: Коротка історія людства" (Sapiens: A Brief History of Humankind), переведеного на 30 мов. Активнийзахисникправтварин, гей, веган.
Оригінал публікації: The meaning of life in a world without work
Переклад Аліна Полякова
