Журнал Новое Время порівняв прогрес реформ в Україні та 29 інших країнах колишнього соцблоку від 1991 року, використовуючи думки експертів та масштабний звіт ЄБРР.

Україна ледь потрапила до першої двадцятки, зайнявши в ній останнє місце.

В контексті

Щоб розставити акценти і помістити Україну в регіональний контекст, редакція НВ взяла звіт Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) під назвою Transition Report за 2016-2017 роки.

У ньому фігурує 30 молодих демократій Східної Європи і Центральної Азії - майже весь колишній соцтабір плюс Туреччина та Греція. Регіон обраний не випадково: це не просто сусіди України, але і країни, які в останні десятиліття пройшли через вимушену трансформацію.

У звіті ЄБРР оцінено прогрес в поліпшенні умов ведення бізнесу у різних секторах економіки, зміни бізнес-середовища в цілому, а також зміни в якості інститутів влади, освіти та низці інших сфер за останні чверть століття.

За допомогою даних ЄБРР НВ створив своєрідну карту реформ - рейтинг якості та результативності змін економіки, держуправління та суспільства. Лідерами в цьому заліку стали Естонія, Польща і Словаччина, а Україна посіла лише 20 сходинку.

Причому вище виявилися не лише країни-члени Євросоюзу, але також Росія і навіть Вірменія з Албанією. Нижче - лише середньоазіатські диктатури, Білорусь та найбільш неуспішні уламки колишньої Югославії.

Низький ВВП та високий держборг

Цей рейтинг - не лише оцінка прогресу реформ, а й пояснення того, чому українці живуть значно гірше, ніж багато їхніх сусідів по камері у колишньому соціалістичному таборі: адже успіх реформ безпосередньо веде до зростання ВВП на душу населення, що і є запорукою зростання добробуту громадян. Своїми болючими, але рішучими реформами Естонія, Польща, Словаччина, Угорщина та інші лідери карти реформ забезпечили власним громадянам краще життя.

В Естонії, яка стала №1 у рейтингу НВ за успіхами в реформах, ВВП на душу населення становить $17,9 тис. У Польщі - № 2 - він трохи менший, на рівні $15 тис.

Україна ж недарма опинилася лише на 20-му місці: її показник ВВП на душу населення склав лише $2,9 тис.

Різниця, що кидається в очі, стала наслідком безлічі реформ або їх відсутності. В Естонії та Польщі, наприклад, жителі легко можуть купувати і продавати земельні ділянки сільськогосподарського призначення. Українці позбавлені цього через мораторій на продаж землі, який Верховна рада продовжує з року в рік і який б'є по зростанню аграрної галузі. Не дивно, що середній показник зростання української економіки за 2010-2017 роки негативний - мінус 0,13%. І справа навіть не у війні.

Україна заслужила своє 20-те місце і тим, що довгий час субсидувала газ для населення, платила резервами Нацбанку за стабільний курс гривні і займалася дорогими інфраструктурними проектами, наростивши свій держборг до рівня 80% ВВП. В Естонії цей показник, наприклад, дорівнює лише 9,5%.

Приватизація та інвестиції

Як показують розрахунки редакції, у реформах, що стосуються регулювання та якості бізнес-середовища на ринку електроенергії, країна є більш-менш успішною порівняно з іншими державами Східної Європи і Центральної Азії.

Однак немає прогресу у виконанні програми приватизації. Законодавство не дозволяє гнучко встановлювати ціну на держактиви, крім того, багато хто з них обтяжений боргами або становить інтерес для місцевих олігархів і політиків, які всіляко блокують продаж. В результаті аукціони не привертають уваги іноземних інвесторів, і такі гіганти, як Одеський припортовий завод, Центренерго, ціла низка обленерго, Турбоатом, Сумихімпром, залишаються в руках держави, яка не здатна ними ефективно управляти. І те саме відбувається з рештою держвласністю, яка включає на сьогодні майже 3,5 тис. підприємств, більша частина яких ще й не працює.

Одеський припортовий завод все ще залишається в руках держави

Одеський припортовий завод, як і понад 3 тисячі інших підприємств, все ще залишається в руках держави.

Для порівняння, у Польщі з держактивами не тягнули, а продавали їх: якщо станом на 1990 рік там було 8,5 тис. держкомпаній, то зараз залишилася лише 41. Уряд залишив собі частки в авіаційному, банківському та енергетичному секторах.

А естонське приватизаційне агентство під час реформ продало приватним інвесторам майже все, що було на балансі уряду: Естонські залізниці, Естонські авіалінії, Талліннський порт та Естонську телекомунікаційну компанію. В результаті до 2006 року сумарні іноземні інвестиції у країні склали 95% ВВП, рівного €10 млрд.

Не дивно, що у першій половині 2000-х економіка Естонії зростала мінімум на 6% в рік, а іноді й більш ніж на 10%. Ключовою рушійною силою стали якраз іноземні інвестиції.

Пенсійна реформа та проблеми з доступом малого і середнього бізнесу до фінансування

В Естонії також зуміли вибудувати ефективну пенсійну систему. У неї два рівні - державні відрахування і накопичувальні. Ресурси, отримані за рахунок другого рівня - мова йде про сотні мільйонів євро (і це для мікроскопічної порівняно з Україною країни) - йдуть в інструменти грошового ринку, надаючи додаткову підтримку економіці.

В Україні ж пенсійну реформу лише починають. І про накопичувальний рівень уряд говорити поки що навіть не наважується.

На рівні з іншими країнами регіону виявилися результати вітчизняних реформ в аграрному і телекомунікаційному секторах, на ринку нерухомості, в банківській галузі.

В Україні великі проблеми з доступом малого і середнього бізнесу до банківського і будь-якого іншого фінансування. Кредитування у країні почало відновлюватися лише у другому кварталі 2017-го, і рейтинг це чітко показує. Більшість підприємців або відкладають плани з розвитку, або фінансують їх власним обмеженим капіталом. Водночас великий бізнес і так перекредитований.

Проблеми із судовою реформою та посередня система освіти

Значно допомогти зі зростанням ВВП могла б повноцінна реформа судової системи - вона не лише допомогла б у боротьбі з корупцією, а й стала б ключем до нормалізації бізнес-середовища. Але на прикладі Верховного суду, новий склад якого навряд чи буде кардинально відрізнятися від попереднього, Михайло Жернаков, експерт із судової реформи Реанімаційного пакету реформ (РПР), робить висновок: проривів у цій сфері не буде.

Недостатньою, за оцінками експертів та даними НВ, виглядає і якість держінститутів - органів влади, регуляторів, галузевих асоціацій. У цілому у країні вона непогана. Але не більше. І явно поступається країнам Балтії, а також Вірменії та Чорногорії.

Те саме - з освітою: вітчизняна має середню якість, приблизно як у Румунії, Сербії і Туреччині. Але до Польщі, яка в цьому показнику - безсумнівний № 1, Україні далеко. В результаті все більше зростає потік вітчизняних абітурієнтів, які вибирають своїми альма-матер польські виші.

Ще один важливий момент, на який звертає увагу багато західних експертів, - це регулювання ринку праці, у першу чергу умови найму і звільнення співробітників. Тут справи в України йдуть гірше, ніж навіть в Узбекистану.

Як політика перешкоджає реформам

Головним гальмом для вітчизняних перетворень, на думку аналітиків, є не кризові часи та обережність влади, а корупція і політичні цикли, пов'язані з виборами.

Але справа не лише в тому, що українські політичні еліти гальмують модернізаційні процеси. Вони не могли б робити цього без підтримки суспільства.

Крім того, у реформуванні успішних країн Східної Європи величезну роль зіграв Євросоюз, надаючи доступ до мільярдних інфраструктурних і технологічних фондів. Крім того, мандат кредитувати проекти в Румунії, Болгарії, Угорщині отримав Європейський інвестиційний банк, фінансовий гігант ЄС.

Україна теж отримувала допомогу Євросоюзу, однак не в таких масштабах. І не тому, що ЄС більше подобається Румунія чи Болгарія: ці країни набагато охочіше і швидше виконували вимоги політичного блоку угод із ЄС, тоді як українська влада постійно намагалася домовитися з європейцями про компромісний варіант.

А ще східноєвропейські "тигри" завжди намагалися жити за можливостями, не дозволяючи собі зайвих держвидатків. Офіційний же Київ десятиліттями займався популізмом - наприклад, підтримуючи низький курс гривні та мінімальну ціну газу для населення, чим і підірвав національну фінансову стабільність.

Безрадісні перспективи

Державні борги та обмежені можливості бюджету тепер максимально звузили уряду простір для маневру і зробили ще більш болючими для населення наслідки реформ.

Також у 2019-му закінчиться дія програми Міжнародного валютного фонду. А саме він багато в чому був ключовим драйвером реформ у країні, обмінюючи свої транші на новації.

Так що з нинішнього 20-го місця в рейтингу реформ від НВ Україна найближчим часом навряд чи рвоне вгору. Швидше, вона залишиться там, де опинилася зараз. І це навряд чи відповідає очікуванням її громадян.