Міжнародний конкурс естрадної пісні, право на проведення якого рік тому відстояла Україна (після гучної перемоги Джамали у Стокгольмі з тепер уже історичною композицією «1944»), близький до фінішу на лівому березі Дніпра. Однак не виключено, що цю пісню не задушишь-не вб’єш, і сиквел Євробачення незабаром буде мати інше жанрове забарвлення — кримінальний трилер, пише «Дзеркало тижня. Україна»
Деякі експерти, шанувальники, вболівальники і просто роззяви, до речі, вже помітили подібні настрої: вимога продовження банкету відразу ж після єврофінала. Значній частини наших меломанів не так цікавий європейський пісенний репертуар (як правило, з року в рік він стабільний: рідко відрізняється чимось видатним), а цікаві наслідки недешевих пісень і танців. І можливо в ніч з суботи на неділю (з 13 на 14 травня) відразу ж і почнеться черговий виток спецоперації — боротьба з корупцією в Україні — в ламанні на медійний, гучний, соціально привабливий проект. Грошей на який було відпущено неміряно. Близько 30 млн євро. І, як кажуть слідопити і депутати, не всі ці кошти витрачені мужніми організаторами — на організацію і на мистецтво. Тим більше, витрачені вони не завжди економно, але зате — в цікавих цілях.
Взагалі цікаво, скільки відразу ж після "Євробачення" у Києві з'явиться нових приміських палаців і замків, екстрено переписаних на тещ, бабусь, дідусів? Або навіть на мертві душі?
І скільки вже "лямів" осіло в офшорах на рахунках тієї чи іншої кришталево чистої фірми?
Зовсім не музичною аналітикою, а швидше подібною риторикою регулярно просякнута стрічка і лексика нашого кращого друга Facebook. І ця "разоблачительность" на основі Євробачення може послужити прекрасним піар-майданчиком для борців з корупцією, чесних депутатів та інших термінаторів, які відразу ж після фінальної пісні стануть хвацько махати шашками, вимагаючи справедливості. І нагадуючи народові незабутнє — жегловське — з незабороненого у нас фільму: "Злодій повинен сидіти у в'язниці!".
"Євробачення" в Києві наскрізь просякнуте когнітивним дисонансом. Нагадаю, це стан дискомфорту, викликаний зіткненням у свідомості індивіда (або в суспільній свідомості) конфліктуючих уявлень про дійсність.
Наприклад, багатий Стокгольм витрачає на Євробачення 9 млн євро, газпромівська Москва — 44, безжурний Копенгаген — 60, сонячний Баку — 46 млн. А улюблена і розорена війною Україна — 30 млн євро. Багато це чи мало? Дивлячись в яку кишеню дивитися. Пам'ятається, міністр фінансів України, рік тому довідавшись про велике щастя-негоду, звалившися на голову нашої країни у вигляді Євробачення, трохи не зомлів. "А де ж гроші при злиденному бюджеті?" Але, мабуть, його тоді швидко і ефективно відкачали. І повідомили наступне: "Не важливо "де", а важливіше, куди їх перенаправляють згодом". На цьому риска під економічними дебатами була підведена. До теми бідності в країні ніхто з міністрів більше не повертався. Закипіла робота однієї активної молодої команди над європроектом. Лідер цієї команди, Олександр Харебін, дав десятки інтерв'ю з нервовими натяками: нас скоро зіллють, бо готують на освоєння бюджету іншого! І їх таки злили. І на бюджет "Євробачення-2017" прийшла чергова молода, але вже зубата команда на чолі з Павлом Грицаком.
І цей дивовижний фінансовий Копперфільд, що дарує нам вже два євробаченських свята, судячи з усього, активно і впевнено орудує на знайомій території.
І ніхто не сумнівається, що грізні депутати і гострі публіцисти ніколи не дочекаються лихого екшену — "Полювання на Грицака" — відразу ж після "Євро". Оскільки тут важливий чинник репутаційний. І навряд чи "верховний хурал" (на Банковій, на Грушевського) віддасть на поталу того, кого він сам і призначив відповідальним за мільйони. Тобто виконавчим продюсером Євробачення-2017.
Крім іншого, у розумного пана Грицака є важливий і надійний захисник в особі Йона Ола Санда (керівник "Євробачення", виконавчий продюсер самого конкурсу), який нібито дуже задоволений професійністю та активністю українського менеджера. Що б ви не говорили —тягнув, тягнув (як дідка ріпку), але все-таки витягнув цей трудомісткий конкурс в українській столиці. Картинка на ТВ — гідна і яскрава, абсолютно не убога: все летить, блищить і переливається. Іноземні гості начебто теж багатьом задоволені, або вони просто знали, куди їдуть, і що їх чекає.
А популярна пісня "куди йдуть гроші, в які міста?" піснею і залишиться. Оскільки, ми ж розуміємо, ще більше грошей (набагато більше, ніж 30 млн євро) йде в нашій чудовій країні за "іншими" напрямами, дуже далеким від проектів державної і міжнародної значимості.
Так що "когнітивний дисонанс" — у наявності.
З одного боку, наша патріотична радість, що все-таки виграли, що перемога за нами, що, незважаючи на війну на Сході України, тисячі іноземців приїхали і підтримали. Але тут же і приховані сльози смутку. Здається, не дуже помітна суспільна ейфорія (якщо порівняти з першим "Євробаченням" у Києві). Начебто немає "того" романтизму, безтурботності, немає повсюдного братання і навіть "вболівання". По ряду вагомих і таких болючих внутрішніх причин. Оскільки тут, у нас, часом чудовий, впливовий, медійний та мегапіарный євроконкурс естрадної пісні сприймається за принципом прислів'я "Півсвіту плаче, півсвіту скаче". Багатьом українцям зовсім не до пісень. Країна виграє дорогущий щасливий лотерейний квиток. А хтось в цій країні... отримує похоронки. І це об'єктивна реальність і когнітивний дисонанс теперішнього "Євробачення" в Києві.
Сукню за мільйон гривень. Стільці для концертного залу. Найдовша і, відповідно, дорога червона доріжка за всю історію конкурсу. Купа непроданих квитків на півфінали. Роздуті закупівельні ціни навіть на жалюгідну мінералку. Скромна реклама Євробачення в одязі міста. Такі ж дороги. І вже зовсім не такі дурні. Які у переліку перерахованих принад, не сумніваюся, відчули себе набагато комфортніше, ніж раніше.
Але це тільки один бік місяця "Євробачення", лише один відтінок когнітивного дисонансу.
В іншому все ж таки, свято іде за планом. Україна, як може, тримає марку. Судячи з тієї таки телекартинки, організаційний рівень та сукупний репертуар зовсім не "ганьба-ганьба", а стабільний попсовий продукт. Те, що з року в рік пропонує подібний конкурс, який раніше приписували інтересам домогосподарок, а тепер його приписують виключно політтехнологам.
ПІСНІ. Передчасно виділяти якого-небудь чесного лідера. Хоча букмекери його вже давно назвали — це Франческо Габбані. Він давно лідує у всіх підрахунках і опитуваннях. Але ще не факт, що саме він переможе з хвацькою композицією у супроводі "мавпи". Є шанси у виконавця з Португалії. Це Сальвадор Зібрав. Його композиція Amar Pelos Dois схвилювала багатомільйонну аудиторію мінімалізмом і якимось театральним аутизмом. Виконавець, як виявилося, не дуже здорова людина (він переніс операцію на серці), представив зворушливу пісню як крик самотньої і пораненої душі. Відмовившись від біжутерії, бутафорії, приклеєної бороди. Здається, його очі з телеекрану впиналися в твоє серце. Дай йому Бог здоров'я. Кумедний номер у представників Молдови: заводний, буквально затягує в танець. Є свої переваги у представників Болгарії. Які шанси України в цьому конкурсі? Чомусь ніхто особливих шансів не дає. Навіть ведучі напередодні шоу якось сумно жартували на цю тему. О. Torvald — чудова команда. Але вона явно опинилася в заручниках — і жанру, який переважає на цьому конкурсі, і геополітичних обставин, які не передбачають два рази поспіль перемогу однієї і тієї ж країни.
ФРІКИ. В цій ролі, як багато хто вже помітив, виступає ідеальний персонаж для Євробачення — Славко Калезич з Чорногорії. У фінал він не пройшов. Але своєю довгою дівочою косою приніс чимало радості аборигенам європейського конкурсу пісні. Як кажуть, не бородою єдиної (від Кончіти Вурст).
ВІДСТУПНИКИ. Скандал з можливою конкурсанткою від РФ — Юлію Самойловою (в інвалідному кріслі) — явно пішов на спад. Піар-акція чи піар-провокація (кому як більше подобається) все-таки не задалася. У цьому світі все минуще, вже постійно пам'ятати про одну співачцку і зовсім необов'язково. Природно, потрап вона в Київ, конкурс набув би більш жорсткі і скандальні політичні жанрові рецидиви. Але чого немає, того немає. До того ж не Росією єдиною. У цьому році від участі в Євробаченні з різних причин відмовилися Туреччина, Боснія, Герцеговина, Словенія. Деякі з цих країн не могли нашкребти по засіках достатньо грошей для пісенного евросвята. А у деяких до нього суворі моральні і навіть релігійні претензії. Самі розумієте, які.
ДЖАМАЛА. Чудовий виступ української співачки у фіналі першого півфіналу. Дві різні пісні, два різних способи. Дві різні сукні (яка різниця, скільки вони коштують?). "1944" в новій версії прочитана як композиція про переклик поколінь, про незабуття дітьми трагедії предків. Між тим вчинене неподобство, що співачку-переможницю з-за якогось головотяпства не пустили на початку свята на червону килимову доріжку. Навряд чи за цим злий умисел. За цим швидше бардак. За принципом — сто господарок на одній кухні.
ЖАНР. Якщо в минулому році, в Стокгольмі, "Євробачення" відповідало стандартам чистого "політичного театру" з усіма його складовими (зокрема, пісня, в якій деякі "почули" чисту політику; геополітичне перетягування канату у фіналі між РФ та Україною тощо), то в цьому році жанр дещо інший. Кримінальний трилер (як передбачалося на початку нотатка)? Або щось на зразок детективного фентезі. Коли бідна країна раптово стає дуже багатою (судячи з бюджету конкурсу), а потім усією країною починає гарячково шукати — куди ж пішли ці гроші?
Автор Олег Вергеліс
