Агентські відносини регулюються главою 31 Господарського кодексу України (далі — ГКУ), відповідно до ст. 297 якого за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов’язується надати послуги другій стороні (суб’єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню надання фактичних послуг) від імені цього суб’єкта і за його рахунок.

Агентський договір повинен містити визначені у ГКУ умови, серед яких:

• визначати сферу, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг;
• права та обов'язки сторін;
• умови і розмір винагороди комерційному агентові;
• строк дії договору.

Згідно зі ст. 301 ГКУ відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, здійснені ним в інтересах суб’єкта, якого він представляє, у розмірі, передбаченому договором.

Відповідно до п. 135.1 Податкового кодексу України (далі — Кодекс) доходи, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, - датою отримання доходу від надання послуг, яка зазначена у звіті агента.

До складу доходу входить дохід від винагороди повіреного, агента тощо відповідно до пп. 135.4.1 Кодексу. Але в пп. 136.1.19 Кодексу установлено, що кошти, які надходять овіреному, агенту тощо в межах договорів комісії та інших аналогічних цивільно-правових договорів, не враховуються при визначенні об’єкта.

Враховуючи вищезазначене, кошти, отримані комерційним агентом від надання послуг, не включаються в дохід комерційного агента при умові наявності договору, що відповідає ознакам агентського. Доходом у такого агента буде лише сума агентської винагороди, розмір якої установлений у договорі.

Якщо договір, укладений вашим підприємством, не відповідає ознакам агентського, то контролюючі органи мають законні підстави включати всі надходження від надання експедиторських послуг до складу доходів при визначенні об’єкта оподаткування.

Щоб вийти з цієї ситуації Ви повинні знати свої права та обов’язки контролюючого органу, принаймі ті, що передбачені в Кодексі.

Так, керуючись положеннями ст.86 Кодексу підприємство може подати свої заперечення до акту перевірки. Підставою для заперечень є ст.77 та ст.83 Кодексу, що визначають перелік матеріалів, які можуть бути підставою для висновків під час проведення документальної планової перевірки. Зокрема, первинні документи, регістри бухгалтерського обліку, фінансова звітність, інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів. Отже, контролюючий орган повинен був врахувати всі документи, що надавались під час перевірки, та визначати не лише занижений дохід, а й занижені витрати.

Для відстоювання своєї позиції та захисту своїх інтересів радимо звернутись до провідних спеціалістів, що мають успішний досвід у спорах з контролюючими органами, Адвокатського об’єднання «Сова» за тел.(044)501-02-01.