Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. Первинні документи мають бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо — безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 3 ст. 8 вказаного вище Закону відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством згідно із законодавством та установчими документами.

Отже, попередній власник жодним чином не зобов’язаний надавати документацію на перевірку. Це обов’язок нинішнього власника, а точніше – керівника як посадової особи підприємства.

Крім того, згідно з п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України у разі, якщо до закінчення перевірки або в терміни, визначені в абзаці другому п. 44.7 ПКУ, платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складання такої звітності. Отже, підприємство не підтвердить право на податкове відшкодування і більш того, операції можуть визнати такими, що не є реальними, наслідком чого є зняття податкового кредиту і навіть донарахування зобов’язання.