Як і говорилося два місяці тому, скринька зі «скасуванням» приватизації «Башнефть» розкривалася просто: дізнавшись урядову оцінку держпакету, всі інші покупці від участі в угоді відмовилися, і тільки «Роснефть» готова була навіть переплатити - пише BIN.UA. Взявши тайм-аут для обмірковування негативних публічних наслідків перекладання активів з однієї державної кишені в іншу, уряд Росії в результаті вирішив не соромитися і вибрав гроші. Як випливає з розміщеної на сайті уряду директиви, «Роснефти» встановлено верхню межу для покупки 50,1% акцій «Башнефть» аж у 330 млрд руб., що перевищує навіть верхню межу цінового коридору, запропонованого уряду оцінювачем.
Покупців не знайшли.
Однак ще більш серйозною ознакою зміни вектора «нової великої приватизації» виглядає відкрита назовні схема з фактичною відмовою від подальшого пошуку приватних інвесторів для продажу 19,5% акцій «Роснефти» і передача цих акцій самій компанії. Продаж держпакету «Роснефти» мав набагато більше політичне і символічне значення: влада всіляко прагнула показати, що до російських активів у світі є великий інтерес, що за нашими нафтовими багатствами стоїть черга з усього світу, що і західні інвестори готові брати участь в цьому, незважаючи на санкції, а вже наші нові партнери зі Сходу в будь-якому випадку бажані гості.
Рішення передати 19,5% акцій «Роснефти» самій компанії, якщо воно буде прийнято, - це фактично розпис під тим, що реального інтересу до російських активів у світі немає. Причини зовсім не тільки в західних санкціях, а й в нашій політико-економічній системі, яка не залишає іноземним інвесторам реального шансу впливати на управління великими активами. У випадку «Роснефти» досить поглянути на пакет ВР, яка вже володіє 19,75% акцій (це більше ніж пакет, який продають зараз), але по факту мало впливає на управління компанією. При цьому ще кілька місяців тому керівники китайських компаній прямо заявляли пресі: нас зацікавить участь в капіталі «Роснефти» тільки у разі допуску до реального управління (читай: пара приставних стільців в раді директорів не піде). Але й історія «Башнефть» дає поживу для роздумів: ніхто з іноземних компаній, яким агент уряду «ВТБ Капітал» розсилав пропозиції взяти участь в аукціоні, не висловив такого бажання, хоча «Башнефть» в останні роки була найбільш швидкозростаючою нафтовидобувною компанією Росії. Не дивно, що ніхто не поспішає ставати власником активу, який буквально пару років тому з очевидними порушеннями було забрано у колишнього власника, а тепер працює в оточенні агресивних держкомпаній з потужним адміністративним ресурсом.
Невдачі з приватизацією держактивів у цьому році показують, що російській владі не вдалося представити економічну обстановку в країні краще, ніж вона є. Єдине, до чого зберігається інтерес, - участь в частках компаній-операторів конкретних родовищ. Власне, вважається, що «Роснефть» розплатиться з бюджетом доходами від продажу індійським компаніям міноритарних часток в «Ванкорнефті» і «Таас-Юрях Нафтогазовидобування». Що дозволяє поставити запитання: а чому б державі безпосередньо не продати індійцям частки в цих родовищах і залишити собі ще й можливість продажу «Башнефть», навіщо було пропускати ці активи через «Роснефть»?
Емісійна схема.
Але фінансові аспекти угод - ніщо в порівнянні з дискредитацією іміджу «нової великої приватизації» як такої. Коли ще навесні автор цих рядків говорив, що все скінчиться перекладанням активів з однієї державної кишені в іншу, хор ринкових аналітиків шикав: в цей раз все серйозно, передача цих активів держкомпаніям неможлива. Зараз, коли саме це і сталося, корисно нагадати: приватизація - це не просто будь-який зручний спосіб отримати гроші в бюджет. Зрештою, технічно уряд може і у Центробанку кредит взяти - прихильники Сергія Глазьєва саме це і пропонують. Так, це називається емісією і засуджується багатьма економістами, проте в чому принципова відмінність від нинішньої схеми? Кажуть, що у «Роснефти» за останнім звітом МСФЗ 795 млрд руб. тільки грошей на рахунках. Це так, проте при цьому у неї на 1,8 трлн руб. короткострокових зобов'язань - в тому числі 844 млрд руб. короткострокових позик і 545 млрд руб. кредиторської заборгованості (рекордний рівень кредиторки в історії компанії - на неплатежі скаржаться багато підрядників «Роснефти»). Зрозуміло, що в результаті обтяженя компанія новими великими покупками буде вимагати позик - якщо не зараз, то пізніше. А потім компанія, обтяжена зобов'язаннями, почне так чи інакше просити у держави допомоги, як це було з «Роснефтью», і чим це обернеться для економіки, ми пам'ятаємо завдяки грудню 2014 року). За фактом ми маємо справу з черговою відкладеною емісійною схемою.
Ну і нарешті, головний сенс будь-якої приватизації - зміна форми власності. Державна власність змінюється на приватну. Якою б казуїстикою зараз не займалися чиновники у виправдання зливу держактивів в кишені держкомпаній під вивіскою «приватизації», ніяка форма власності тут не змінюється. І пора вже законодавчо розставити в цьому питанні крапки над «i», перейшовши до міжнародної практики визначення власників активів: власник - це кінцевий бенефіціар, а не проміжні вивіски. А кінцевий бенефіціар 70% економіки у нас - держава, тепер це підтверджує навіть ФАС. Нові «схеми» передачі держактивів своїм же структурам лише підтверджують це загальне правило: надії на зміни, на жаль, звалилися.
