Зміни, які були внесені законом № 408-VII від 04.07.2013 щодо трансфертного ціноутворення, внесли певну плутанину в без того доволі риторичне питання порядку визначення звичайної ціни. Наразі, оновлена стаття 39 ПКУ присвячена трансфертному ціноутворенню. Не вдаючись в подробиці слід зазначити, що підконтрольними тут будуть операції за умови, що загальна сума здійснених операцій платника податків з кожним контрагентом дорівнює або перевищує 50 мільйонів гривень (без урахування податку на додану вартість) за відповідний календарний рік, і якщо одночасно буде виконуватись ще одна з умов, передбачених підпунктами39.2.1.1 та 39.2.1.2 статті 39 ПКУ. Взагалі по тій редакції, в якій побачив світ даний закон, виникає безліч питань. Опускаючи дрібні недоречності, хотілося хоча б виокремити для прикладу наступний показовий нюанс. В пункті 120.3. статті 120 ПКУ передбачена відповідальність за НЕПОДАННЯ ЗВІТУ та/або ОБОВ’ЯЗКОВОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ про проведені платником протягом року контрольовані операції відповідно до вимог пункту 39.4 статті 39 ПКУ. І відповідальність доволі чималенька, 5 % від загальної суми контрольованих операцій за неподання звіту, 100 мінімалок за неподання документації. Проте, в даному пункті не передбачена відповідальність за несвоєчасне подання такої звітності та/або документації (дедлайн по яким 1 травня року, що настає за звітним). В свою чергу підпункт 39.4.11. передбачає, що у випадку неподання платниками податків ДОКУМЕНТАЦІЇ, зазначеної у пункті 39.4 цієї статті, У СТРОКИ, встановлені для подання документації, у податкового органу виникають підстави для проведення перевірки відповідно до пункту 39.5 ПКУ. Висновки можете робити самостійно, наші законотворці (саме творці, акцентую увагу) вже давно привчили нас до подібних умисних фортелів, і щоб розібрати по таким от крупицям одне тільки питання трансфертного ціноутворення знадобиться цілий цикл статей. Чи то кодекс писаний на колінках, чи то лабіринт з шматочком сиру на фініші, однак ті кому треба, ті зметекують як це все обійти чи перелетіти, в залежності хто яким народжений. Тому дана стаття присвячується більш приземленим питанням, які не стосуються багатодесятківмільйонних операцій.
З внесенням змін до 39 статті тепер, при потребі визначення звичайної ціни згідно норм, передбачених Податковим Кодексом, необхідно звертатись до розширеного варіанту підпункту 14.1.71. статті 14 ПКУ, який визначає поняття звичайної ціни. Давайте перечитаємо його у повному переродженому вигляді:
«14.1.71. звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.
У разі якщо ціни (націнки) на товари (роботи, послуги) підлягають державному регулюванню згідно із законодавством, звичайною вважається ціна, встановлена відповідно до правил такого регулювання. Це положення не поширюється на випадки, коли встановлюється мінімальна ціна продажу або індикативна ціна. У такому разі звичайна ціна операції визначається відповідно до статті 39 цього Кодексу, але не може бути меншою за мінімальну або індикативну ціну.
Якщо під час здійснення операції обов’язковим є проведення оцінки, вартість об’єкта оцінки є підставою для визначення звичайної ціни для цілей оподаткування за умови, що неможливо застосувати методи, зазначені у підпункті 39.3.1 пункту 39.3 статті 39 цього Кодексу.
Під час проведення аукціону (публічних торгів) звичайною вважається ціна, яка склалася за результатами такого аукціону (публічних торгів), обов’язковість проведення якого передбачено законом.
Якщо постачання товарів (робіт, послуг) здійснюється на підставі форвардного або ф’ючерсного контракту, звичайною ціною є ціна, яка відповідає рівню ринкових цін на момент укладення такого контракту.
Якщо продаж (відчуження) товарів, у тому числі майна, переданого у заставу позичальником з метою забезпечення вимог кредитора, здійснюється у примусовому порядку згідно із законодавством, звичайною ціною є ціна, сформована під час такого продажу»
Отже, що ми з цього маємо:
1. Саме поняття «звичайна ціна» не зазнало змін.
2. При визначенні звичайної ціни, посилання на 39 статтю, в якій залишилися методи, якими раніше формально визначалася звичайна ціна, містяться тільки в кількох ситуативних випадках.
3. Відсутній порядок доведення звичайної ціни. В попередній редакції 39 статті цей обов’язок покладався на податковий орган.
Окрім того, слід відмітити, що вищезазначеним законом з Податкового Кодексу були виключені підпункти 14.1.69 та 14.1.70, які визначали звичайну процентну ставку по депозитно-кредитним операціям для банків ті інших фінансових установ. Відтепер, якщо якийсь банк захоче видати кредит під 0,5% своєму засновнику, то він навряд чи буде в податковому обліку донараховувати собі дохід до розміру звичайної ставки. Але повернемось до наших пирогів.
Сама по собі ситуація виглядає як послаблення контролю за дотриманням умов звичайних цін. Все це збігається з доволі очевидною лінією акцентування зусиль і уваги податковими органами на середніх і великих платниках. До прикладу взяти хоча б річну подачу декларації з податку на прибуток та сплати авансового внеску тільки підприємствами десятимільйонниками. Воно й зрозуміло, не вистачає ресурсів розмінюватися на дрібноту. Ловися рибка велика, як то кажуть. Та й Брюссель вимагає конкретних дій щодо приведення законодавства по нагальним питанням у відповідну норму, а те що в цих змінах дір, як у швейцарському сирі, то питання, на яке можна дивитись крізь пальці через рожеві окуляри у затемненому приміщенні. Як би там не було, в статтях розділів III та VПКУ (податок на прибуток та ПДВ відповідно) відбулися зміни, які безсоромно натякають на необхідність застосування статті 39 тільки при контрольованих операціях. Не вдаючись у повний перелік змін, щоб не перегрузити це все діло незв’язаними кінцями відмічу лишень показовий приклад відповідно пункту 188.1., де зазначено наступне: «база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості (у разі здійснення контрольованих операцій - не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу)». Приблизно те саме зазначається і інших статтях розділу ПДВ. Тобто вимога застосування звичайної ціни упущена на користь регулювання тільки контрольованих операцій (які це операції – дивимося статтю 39 ПКУ). В прибутку ж вимога застосування звичайних цін залишилася, і при тому ж продажу ОЗ чи безоплатній передачі/отриманні ПТРП звичайну ціну необхідно буде визначати. Однак процес доведення звичайної ціни звівся до пшику, і величина цього пшику залежить від наполегливості платника та його конкретних відносин зі своєю податковою.
Та все ж не все так райдужно у датському королівстві. В прикінцевих положеннях закону міститься наступна норма:
«Кабінету Міністрів України у тримісячний строк:
підготувати у зв’язку із запровадженням цим Законом застосування норм щодо трансфертного ціноутворення пропозиції щодо внесення змін до норм Податкового кодексу України, в яких використовується поняття "звичайна ціна", та внести на розгляд Верховної Ради України відповідний законопроект».
Тo be continued…
