За інформацією спеціалістів недержавної організації Global Financial Integrity, вивчаючих нелегальні фінансові потоки у країнах що розвиваються, з України щороку незаконно виводиться приблизно $11-12 млрд. За попередніми розрахунками, тільки у 2015 році, з країни було виведено, близько $14 млрд. Варто нагадати, що Україна отримала допомогу від МВФ (у період 2014-2016 рр.) лише $12 млрд. Тож, є з чим порівнювати масштаби проблеми.
Левова частка активів виводиться з країни за допомогою банківської системи. Попри завіряння глави НБУ про очищення банківського ринку від неплатоспроможних та спекулятивних структур, ми бачимо, що банки продовжують падати, а ліквідація фінустанов часто-густо супроводжується незаконними махінаціями. Яскравий приклад – ПАО «Банк Михайлівський».
Нагадаємо, попри введену тимчасову адміністрацію, керівництво банку (скориставшись оф-лайн доступом до ІТ-системи) зуміло перекинути вклади громадян, з рахунків пов’язаної з фінустановою компанією, на рахунки Михайлівського, і зробили вони це за день до того, як банк було об’явлено неплатоспроможним, «повісивши» на ФГВФО додаткові кошти на суму 1 млрд грн.
Інший приклад ілюзорності контроля регулятора – операції з кореспондентськими рахунками українських банків, відкритими за межами країни. Славнозвісний австрійський банк Meinl Bank AG залюбки надає українським фінустановам обкатану схему по виведенню коштів (коли за лічені хвилини кореспондентські рахунки банку спустошувалися, як, наприклад, в історії з банком «Київська Русь»), а українські регулятори – мовчки за цим спостерігають.
Найцікавіше те, що регуляторам відомі назви цих банків і важко зрозуміти, чому вони нічого не роблять аби запобігти виведенню активів з України. Чому, наприклад, регулятор не обмежує коло банків-кореспондентів для фінансових структур, які входять до програми фінансового оздоровлення, у тому числі із залученням стабілізаційних кредитів НБУ?
Ще одна схема, яку варто було б заблокувати – це надання банками фінансових гарантій по зобов’язанням на користь іноземних фінустанов, а також акредитивів.
Банківська гарантія і акредитив – це активні операції, на яких банки заробляють. Але – це ще й високий ризик, який за відсутності адекватного забезпечення з боку клієнта, перетворюється на збитки для фінустанови. Факт надмірного використання банком цих фінансових інструментів, мав би привернути увагу регулятора. Можливо, однією з умов надання стабкредиту банку, мала би бути вимога надійного забезпечення таких операцій (під наглядом НБУ), перевірка їх реальності, економічної раціональності та т.ін.
Взагалі, підвищення якості банківського нагляду – це одна з найболючіших тем сьогодення. Крім того, необхідно приділити увагу інститутам кураторства НБУ для більш глибокого аналізу контролюючими органами діяльності банків, з приводу яких у регулятора з’явилися сумніви.
В цілому, Україні варто замислитися над всесвітнім трендом деофшоризації і приєднання до ініціативи Організації економічної співпраці і розвитку, відносно автоматичного обміну податковою інформацією. І хоча такі кроки не завадять махінаціям (ми ж не наївні діти), але їх буде набагато простіше відслідити, поки у країні наводиться лад у банківському секторі.
Як би там не було, але для того щоб припинити виведення активів з України, найперше, що потрібно зробити – оптимізувати податкову систему: зменшити кількість податків, їх ставки, спростити виплати.
Якщо братися не лише за лікування симптомів і боротьбу з наслідками хвороби, а, в першу чергу, побороти збудник – це стане одним з впевнених кроків на шляху до видужання всього організму.
