Приобрети журнал - получи консультацию экспертов
№8(31)(2014)
Підприємство надає послуги супроводження доставки товару (експедиторські), але послуги на транспортування замовляє у ФОП. Чи потрібен підприємству один примірник товарно-транспортної накладної для підтвердження здійснених витрат (у податковому обліку) на послуги ФОП?
Відповідно до пункту 11.3 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 р. № 363 (далі – Правила № 363), незалежно від умов оплати за роботу автомобіля здійснюється оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними (далі – ТТН).
ТТН є єдиним для всіх учасників транспортного процесу юридичним документом, що призначений для обліку товарів на шляху їх переміщення, оприбуткування та списання товарно-матеріальних цінностей, а також бухгалтерського, оперативного та складського обліку. Не варто також забувати, що ТТН використовується ще й для обліку виконаної роботи і розрахунків за перевезення вантажу.
Як зазначено в ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» від 01 липня 2004 року № 1955-IV, експедитор – це суб’єкт господарювання, який виконує/організовує реалізацію транспортно-експедиторських послуг, що визначені в договорі транспортного експедирування. Відповідно до цього можна зробити висновок, що експедитор є повноправним учасником транспортного процесу.
Вантажовідправник (замовник) повинен виписувати не менше чотирьох примірників ТТН, якщо перевезення вантажів здійснюється автомобільним транспортним засобом. Вантажовідправник (замовник) повинен засвідчити підписом, а за необхідності – печаткою або штампом всі чотири примірники ТТН (п. 11.4 Правил № 363).
Водій (експедитор) підписує всі екземпляри ТТН після прийняття вантажу (п. 11.5 Правил № 363).
Один екземпляр ТТН залишається у вантажовідправника (замовника), другий – передається вантажоодержувачу водієм (експедитором), інші екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, а за потреби – печаткою чи штампом, передаються перевізнику (п. 11.6 Правил № 363).
Враховуючи викладене вище, можна зробити висновок, що з двох примірників ТТН, які залишаються в перевізника, один може бути переданий експедитору для підтвердження його витрат на отримання транспортної послуги.
Первинним є документ, що підтверджує факт здійснення господарської операції та містить відомості про неї. Таке визначення наведено в ст.1 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року № 996-XIV (далі – Закон № 996-XIV). Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які мають бути складені безпосередньо під час здійснення господарської операції, але якщо це неможливо, то безпосередньо після закінчення операції (ч. 1 ст. 9 Закону № 996-XIV).
Витрати, що враховуються під час визначення об’єкта оподаткування, розраховуються з огляду на суми, зазначені в первинних документах, які засвідчують факт здійснення платником податку витрат. Первинні документи є обов’язковими для ведення та зберігання, що передбачено правилами ведення бухобліку та іншими документами, зазначеними в розділі II Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (відповідно до п. 138.2 ПКУ).
З огляду на викладене, товарно-транспортна накладна є первинним документом, наявність якого є обов’язковою для підтвердження факту поставки товару та визнання здійснених витрат експедитором при наданні транспортно-експедиторської послуги.
Наше підприємство (магазин) розпочало діяльність з продажу товарів з використанням податково-касових ордерів до встановлення касового апарату. Чи вважається це порушенням і, якщо так, які наслідки такого порушення?
Суб’єкти господарювання, що здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або безготівковій формі (із застосуванням платіжних чеків, розрахункових карток, жетонів тощо) при продажу товарів або наданні послуг у сфері торгівлі, наданні послуг та громадського харчування зобов’язані проводити розрахункові операції на повну суму покупки (або надання послуги) у встановленому порядку через зареєстровані, опломбовані та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій з роздрукуванням відповідних розрахункових документів, що засвідчують факт здійснення розрахункових операцій, чи з використанням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок (п. 1 ст. 3 Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» від 6 липня 1995 року № 265/95-ВР (далі – Закон про РРО)).
Натомість, ст. 9 Закону про РРО встановлює низку винятків щодо необхідності використання РРО при здійсненні встановленого переліку операцій, серед яких не передбачено придбання товарів з метою подальшої реалізації.
Якщо діяльність Вашого підприємства не підпадає під винятки, встановлені цією статтею, то є ймовірність застосування декількох видів санкцій:
передбачених п. 7 ст. 17 Закону про РРО, серед яких накладання штрафу в вигляді 10 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (далі – НМДГ), якщо порушено порядок оформлення звітних і розрахункових документів;
якщо під час перевірки контролюючими органами будуть знайдені факти проведення розрахункових операцій з непроведенням їх через РРО з фіскальним режимом роботи, то це тягне за собою наступні наслідки:
Предприятие намерено инициировать банкротство предпринимателя. Каким законодательным актом регулируются такие вопросы и при каких условиях можно возбудить дело о банкротстве предпринимателя?
Решение таких вопросов регламентируется Законом Украины от 14.05.1992 г. № 2343-XII «О восстановлении платежеспособности должника или признании его банкротом».
Чтобы возбудить дело о банкротстве, необходимо обратиться с заявлением в Хозяйственный суд Украины (далее – ХС). Подать такое заявление может либо сам предприниматель, если он не в состоянии погасить возникшие долги (самобанкротство), либо его кредитор, имеющий денежные требования к предпринимателю.
Размер такого долга должен быть не менее 300 минимальных зарплат, а неудовлетворенный срок его погашения должником – три месяца после установленного срока погашения (ст. 1, ч. 2 ст. 10, ч. 3 ст. 90 Закона № 2343).
Денежные требования должны быть бесспорными и подтвержденными в установленном порядке, а именно вступившими в законную силу судебными решениями и постановлениями об открытии исполнительного производства, в соответствии с которыми осуществляется списание средств со счетов должника (ч. 3 ст. 10 Закона № 2343).
В состав бесспорных требований включаются:
В состав бесспорных требований не включаются:
Если предприниматель должен вам сумму, меньшую чем 300 минимальных зарплат, то необходимо объединиться с другими кредиторами, чтобы общая сумма ваших требований была не меньше 300 минимальных зарплат. В таком случае заявление в ХС должны подписать все объединившиеся кредиторы.
Підприємством було придбано консультаційні послуги у нерезидента (надавались в Україні), але при цьому помилково не виписано податкову накладну та не нараховано податкове зобов’язання. Як виправити таку помилку?
Дата виникнення податкового зобов’язання з ПДВ при придбанні послуг у нерезидента на митній території України визначається за правилом першої події: або за датою сплати коштів з розрахункового рахунку замовника послуг – резидента, або за датою підписання акту виконаних робіт (послуг) від виконавця – нерезидента (п. 187.8 Податкового Кодексу (далі – ПКУ).
База оподаткування податком на додану вартість при оприбуткуванні послуг нерезидента обраховується виходячи з договірної (контрактної) вартості послуг з урахуванням додаткових податків та зборів, що включаються до ціни, але без урахування ПДВ. Вартість послуг, визначена в іноземній валюті, перераховується у гривні за офіційним курсом НБУ на дату нарахування зобов’язання з ПДВ (п. 190.2 ПКУ).
Замовник послуг – резидент України самостійно формує податкову накладну в одному примірнику із зазначенням суми нарахованого зобов’язання з податку на додану вартість, яка одночасно є підставою для нарахування податкового кредиту наступного звітного місяця (п. 208.2 ПКУ).
Податкова накладна не передається виконавцю послуг та залишається в розпорядженні покупця послуг – платника ПДВ із зазначенням коду типу причин 14 – «Складена покупцем (отримувачем) послуг від нерезидента» та, незалежно від суми нарахованого зобов’язання з ПДВ, не реєструється в Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 6 Наказу Міндоходів від 14.01.2014 р. № 10 «Про затвердження Форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної»).
Податкова накладна, виписана замовником послуг – резидентом, відображається у місяці нарахування податкового зобов’язання за послугами нерезидента в розділі I «Видані податкові накладні» Реєстру виданих та отриманих податкових накладних із зазначенням дати отримання послуг та порядкового номера накладної. У колонці 5 «Найменування платника податку» Реєстру зазначається назва компанії – резидента, яка отримала послуги нерезидента в Україні, з власним ІПН.
У наступному звітному місяці виписана податкова накладна повинна бути включена до розділу II «Отримані податкові накладні» Реєстру із зазначенням місяця, в якому були отримані послуги, найменування нерезидента, який виконав роботи (послуги) на митній території України, та умовного ІПН виконавця-нерезидента 300000000000 (за умови що придбання послуг у нерезидента пов’язане з господарською діяльністю підприємства – замовника послуг).
Якщо підприємством вчасно не було задекларовано податкове зобов’язання з ПДВ, нараховане на суму імпортованих послуг, то помилку можна виправити наступним чином.
У місяці її виявлення підприємство повинно виписати податкову накладну на вартість послуг нерезидента і може відобразити її на власний розсуд або в окремому Уточнюючому розрахунку (із донарахуванням штрафу в розмірі 3 % від суми недоплати), або в Уточнюючому розрахунку в складі поточної Декларації з ПДВ (із донарахуванням штрафу в розмірі 5 % від суми недоплати). Нагадуємо також, що таку податкову накладну необхідно буде включити до Реєстру виданих податкових накладних та зробити позначку «У» (уточнююча).
Стосовно можливості уточнення податкового кредиту одночасно з уточненням податкового зобов’язання повідомляємо наступне.
Податковий кредит з ПДВ нараховується за датою сплати (нарахування) податкового зобов’язання, нарахованого на вартість послуг нерезидента та включеного платником податку до декларації за попередній місяць (п. 198.2 ПКУ).
У разі виявлення помилок у порядку нарахування податкового кредиту (зокрема при невключенні до складу податкового кредиту сум ПДВ на підставі отриманих податкових накладних) платник податку має право протягом 365 днів з дати виписки податкової накладної уточнити податковий кредит (п. 198.6 ПКУ).
Єдиним документом, що підтверджує право покупця послуг від нерезидента на податковий кредит, є податкова накладна, за якою вже було включено податкові зобов’язання до податкової декларації за попередній звітний місяць (п. 201.12 ПКУ).
Отже, виходячи з буквального розуміння ПКУ, право на уточнення податкового кредиту за операцією з імпорту послуг виникне у місяці, наступному після місяця уточнення податкових зобов’язань з ПДВ (наприклад, якщо податкове зобов’язання уточнено в травні 2014 року, то право на уточнення податкового кредиту виникне лише у червні 2014-го).
Проте якщо податкове зобов’язання уточнено в тому місяці, в якому спливає термін у 365 днів, передбачений для уточнення податкового кредиту, то є ризик того, що підприємство може втратити право на коригування податкового кредиту за імпортом послуг, оскільки у місяці сплати уточненого податкового зобов’язання вже перевищено 365 днів з дати, коли необхідно було виписати податкову накладну.
Абзац 3 п. 198.6 ПКУ передбачає коригування податкового кредиту на підставі отриманих податкових накладних, що має місце виключно при отриманні податкових накладних, виписаних постачальниками товарів (робіт, послуг). Якщо підприємство отримує послуги від нерезидента, то податкова накладна підприємством виписується самостійно, а отже, на цей випадок норми абз. 3 п. 198.6 ПКУ не поширюються (відповідно граничний термін коригування податкового кредиту в 365 днів не застосовується).
У Єдиній базі податкових знань щодо цього питання наведена відповідь фіскальних органів (підкатегорія 101.14.10), в якій також допускається можливість уточнення податкового кредиту в місяці, наступному після місяця уточнення податкового зобов’язання з ПДВ за послугами нерезидентів без урахування терміну в 365 днів, передбаченого вимогами п. 198.6 ПКУ: якщо платник податку при отриманні послуг від нерезидента на митній території України декларує зобов’язання шляхом подання уточнюючого розрахунку, то податковий кредит за такими операціями платник податку має право сформувати в податковій декларації з ПДВ, що подається за наслідками податкового періоду, в якому відбувся факт сплати податку за податковими зобов’язаннями, визначеними в уточнюючому розрахунку.
Враховуючи неоднозначне трактування норм ПКУ, ми рекомендуємо підприємству самостійно прийняти рішення стосовно варіантів уточнення податкового кредиту або отримати індивідуальну податкову консультацію щодо цього питання.
Наше предприятие планирует арендовать помещение под офис у физического лица. Подскажите, необходимо ли в обязательном порядке заверять договор аренды у нотариуса? Если да, то что именно удостоверяет нотариус в договоре аренды?
Согласно ст.ст. 793 и 794 Гражданского кодекса Украины (далее – ГК), обязательное нотариальное удостоверение договоров аренды здания или другого капитального сооружения либо их частей зависит от срока аренды. Если срок аренды меньше трех лет, то заключается договор в простой форме и без нотариального удостоверения (в том числе если одной из сторон договора является физлицо). Если срок составляет три и более лет, то договор аренды подлежит обязательному нотариальному удостоверению.
Кроме того, в соответствии с Законом Украины от 01.07.2004 г. № 1952-IV «О государственной регистрации вещных прав на недвижимое имущество и их отягощений» право пользования таким арендованным имуществом подлежит государственной регистрации.
При этом не запрещается нотариально удостоверять договор на срок менее трех лет. Если вы это сделаете, то убережете себя от риска признания договора на основании ст. 215 ГК ничтожным. К тому же будет проще подтвердить заключение договора аренды помещения между предприятием и физлицом в соответствии с требованиями ст. 203 ГК, а именно:
- заключать договор разрешается, если обе стороны являются дееспособными, то есть они способны приобретать права и обязанности, самостоятельно их выполнять и нести ответственность в случае невыполнения (полный объем гражданской дееспособности);
- договор должен быть заключен сторонами добровольно, без принуждения;
- договор должен быть направлен после наступления реальных последствий от его заключения (для предприятия это получение помещения в аренду, для физлица – получение арендной платы от предприятия).
Подпись и печать нотариуса на договоре подтверждают, что условия, установленные ст. 203 ГК, были соблюдены сторонами при заключении договора.
Нотариус устанавливает и подтверждает, что при заключении договора аренды помещения предприятие и физлицо:
- имели право и хотели заключить договор аренды помещения;
- подписали указанный договор добровольно в целях наступления последствий, предусмотренных им;
- договор подписан именно этим физлицом и уполномоченными лицами именно этого предприятия.
Поэтому, имея на руках договор, удостоверенный нотариусом, предприятие-арендатор защищено от возможных претензий как со стороны физлица, так и со стороны государственных органов, которые могут поставить под сомнение законность заключения такого договора.
Я физлицо – предприниматель. Провожу расчет операций в наличной и безналичной форме (открыл счет в банке). Подскажите, обязательно ли сдавать наличную выручку за день на счет в банке?
Организация наличных расчетов для предприятий и предпринимателей прописана в п. 2 Положения о ведении кассовых операций в национальной валюте в Украине, утвержденного постановлением Правления НБУ от 15.12.2004 г. № 637. Если предприятие или предприниматель открыли в банках текущие счета, на которых хранятся денежные средства, то они должны осуществлять большую часть своей деятельности в безналичной форме, а в наличной форме – соблюдая действующие ограничения, установленные законодательством Украины (п. 2.1 Положения № 637). В частности, таким ограничением является обязательная сдача на текущий счет в банке наличных, превышающих лимит кассы.
Лимитом кассы является предельный размер суммы наличных, которые можно оставлять в кассе во внерабочее время (абз. 20 п. 1.2 Положения № 637).
Однако, в соответствии с абз. 2 п. 2.7 Положения № 637, в отличие от юридического лица, физическому лицу – предпринимателю лимит кассы не устанавливается. Следовательно, ограничения количества денег в кассе физлица – предпринимателя нет, поэтому он может сдавать в банк и оставлять в кассе любое их количество, которое необходимо ему для осуществления деятельности.
Во избежание каких-либо проблем с контролирующими органами в отношении ненадлежащего отображения доходов и неоприходования наличной выручки рекомендуем при ее сдаче в банк указывать в графе «Назначение платежа» какой-то определенный период выручки. Кроме того, вносимая вами сумма не должна превышать указанную в соответствующих Книгах за период, прописанный вами в платежном поручении.
Обязано ли предприятие создавать резерв отпусков? Чем может грозить отсутствие обеспечения резерва отпусков?
То, что нужно создавать обеспечение под резерв отпусков, четко определяют П(С)БУ 26 и П(С)БУ 11. Данные нормы обязательны для исполнения, поскольку являются императивными.
Выплаты за неотработанное время, подлежащие накоплению, в соответствии с п. 7 П(С)БУ 26 «Выплаты работникам», признаются обязательствами путем создания обеспечения в соответствующем периоде. Создаются такие обеспечения для возмещения будущих расходов, в том числе и на выплату отпусков работникам.
В то же время субъекты малого предпринимательства, соответствующие критериям, определенным п. 154.6 НКУ, и имеющие право на применение упрощенного бухучета доходов и расходов согласно П(С)БУ 25, могут признавать соответствующие расходы в периоде их фактического понесения и не создавать обеспечения будущих расходов и платежей (п. 8 p. I П(С)БУ 25).
Если предприятие подпадает под обязательное обеспечение резерва отпусков, то чем может грозить отсутствие такого обеспечения.
Поскольку создание резерва отпусков предусмотрено стандартами бухучета, его отсутствие будет расцениваться как нарушение ведения бухучета. А такое нарушение в соответствии со ст. 1642 КоАП предусматривает административный штраф в размере от 136 до 255 грн. Поскольку налагать такой штраф имеют право лишь проверяющие Госфининспекции (ст. 2341 КоАП), то в зону риска попадают госпредприятия, а также предприятия, учреждения, организации, которые получают финансирование из бюджета.
Поскольку информация о резервном фонде отпусков и оплате за счет этого фонда должна отображаться в строке 1660 «Текущие обеспечения» Баланса (форма № 1), то неотображение такой информации влияет на показатели финотчетности. Согласно ст. 2443 КоАП, органы статистики могут применить админштраф за составление финотчетности с ошибками ко всем остальным предприятиям в размере от 170 до 255 грн (ст. 1863 КоАП).
Кроме того, за ошибки, допущенные в финотчетности финучреждениями и эмитентами ценных бумаг проверяющие из Нацкомфинуслуг и Нацкомиссии по ценным бумагам и фондовому рынку могут применить штрафные санкции (ч. 2 п. 1 ст. 41 Закона Украины «О финансовых услугах и государственном регулировании рынка финансовых услуг» от 12.07.2001 г. № 2664-III, ст. 11 Закона Украины «О государственном регулировании рынка ценных бумаг в Украине» от 30.10.1996 г.
№ 448/96-ВР). Для финучреждений – в размере от 100 до 2000 НМДГ, а для эмитентов ценных бумаг – до 1000 НМДГ.
Компанія планує виплату дивідендів юридичній особі – резиденту Російської Федерації за результатами діяльності в 2013 році. Якими податками обкладатиметься така виплата?
Дивіденд у розумінні пп. 14.1.49 п. 14.1 ст. 49 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) – це платіж, проведений юридичною особою – емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав, інвестиційних сертифікатів та інших цінних паперів, що підтверджують право власності інвестора на частку в майні або активах емітента у випадках розподілу чистого прибутку емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.
Порядок оподаткування дивідендів, виплачених нерезидентам, регулюється пунктом 153.3 статті 153 ПКУ.
Насамперед звертаємо увагу, що рішення про виплату дивідендів може бути прийнято емітентом незалежно від наявності оподатковуваного прибутку, обчисленого компанією згідно з вимогами Податкового кодексу (пп. 153.3.1 ПКУ).
Платнику дивідендів необхідно сплатити авансом суму зобов’язання з податку на прибуток, нараховану за ставкою, чинною на 2014 рік (19 %). Авансовий внесок з податку на прибуток обчислюється шляхом множення ставки податку на суму нарахованих дивідендів та повинен бути сплачений до або одночасно з виплатою дивідендів. Авансовий внесок не зменшує суму дивідендів («нараховується зверху»).
Крім того, платнику дивідендів необхідно утримати та сплатити до або одночасно з виплатою дивідендів податок на репатріацію, передбачений вимогами ст. 160 ПКУ. Сума дивідендів, належна до виплати, зменшується на суму сплаченого податку на репатріацію.
Щодо застосування ставки податку на репатріацію необхідно використовувати вимоги п. 160.2 ПКУ.
Ставка податку на репатріацію може застосуватись у розмірі 15 % (як передбачає п. 160.2 ПКУ) або за зниженою ставкою (15 %), передбаченою Угодою між урядом України та урядом Російської Федерації про уникнення подвійного оподаткування доходів і майна та попередження ухилень від сплати податків (дата набуття чинності для України – 03.08.1999 р.).
Зокрема, ст. 10 цієї Угоди передбачено, що такі дивіденди можуть також оподатковуватись у державі, резидентом якої є компанія – платник дивідендів, і відповідно до законодавства цієї держави, але якщо одержувач дивідендів фактично має право на них, податок, що стягується в такому разі не повинен перевищувати 5 % від загальної суми дивідендів, якщо резидент другої договірної держави зробив внесок у його акціонерний капітал (статутний фонд) не менше $50 тис. або еквівалентну суму в національних валютах договірних держав.
Отже, якщо частка нерезидента – власника корпоративних прав у статутному фонді платника дивідендів є не меншою ніж еквівалент $50 тис., то можливо застосувати зменшену ставку податку на репатріацію – 5 %.
Нагадуємо також, що використання платником дивідендів зменшеної ставки податку на репатріацію дозволено лише у випадках надання нерезидентом – отримувачем дивідендів оригіналу документа (або нотаріально засвідченої копії документа), який підтверджує, що така компанія є податковим резидентом країни, з якою укладено міжнародний договір про уникнення подвійного оподаткування, а також інших підтверджуючих документів від податкових (або інших контролюючих) органів, якщо це передбачено вимогами відповідних міжнародних договорів (п. 103.4 ПКУ).
Для надання юридичної сили на території України довідка від нерезидента повинна бути легалізована, перекладена на державну мову (переклад має бути нотаріально засвідчений) та містити обов’язковий перелік інформації:
– повне найменування нерезидента;
– посилання на міжнародний договір між Україною та відповідною країною;
– підтвердження того, що нерезидент є особою, на яку поширюється дія положення міжнародного договору, тобто згідно із законодавством відповідної країни підлягає оподаткуванню в цій країні на підставі постійного місцеперебування (місця проживання) або на іншій підставі;
– назва компетентного органу відповідної країни;
– прізвище та підпис уповноваженої особи компетентного органу, яка засвідчує підтвердження;
– дата видачі довідки та податковий рік, на який вона поширюється.
Довідка дійсна в межах календарного року, в якому вона видана. У разі неподання нерезидентом довідки, доходи нерезидента із джерелом їх походження з України підлягають оподаткуванню відповідно до податкового законодавства України.
Нагадуємо, що Україна є учасником Гаазької конвенції від 05.10.1961 р., що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів.
Єдиною позначкою, що засвідчує чинність документа на території держави – учасниці Гаазької конвенції, є штамп Apostille (апостиль), який проставляється відповідним податковим органом тієї держави, в якій був складений документ.
Офіційні документи резидента держави – учасниці Гаазької конвенції, засвідчені штампом Apostille, не потребують будь-якого подальшого засвідчення (легалізації) в інших компетентних органах.
Україна є також учасником багатосторонньої Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22.01.1993 р., яка продовжує застосовуватись до набуття чинності Конвенцією про правову допомогу від 07.10.2002 р.
У листі Міністерства доходів і зборів України від 03.01.2012 р. № 38/6/12-0016 вказано, що документи податкових установ іноземних держав, які є учасниками договорів про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, на територіях договірних сторін повинні прийматися без будь-якого додаткового засвідчення.
Звертаємо увагу також на лист Міністерства доходів і зборів України від 23.01.2014 р. № 1535/7/99-99-12-01-03-17, де наведено вичерпний перелік країн, з якими укладено угоди про уникнення подвійного оподаткування, а також перелік країн, для яких не потрібно легалізувати довідки компетентних органів(достатнім є штамп Apostille) або взагалі відсутня необхідність у легалізації.
Довідки про статус податкового резидента, видані податковими органами таких держав, як Росія, Білорусь, Казахстан, Молдова, Болгарія, Польща, Румунія, Чехія, використовуються в Україні без будь-якого додаткового засвідчення (без легалізації та без завірення апостилем) на підставі міжнародних договорів України про правові відносини і правову допомогу в цивільних і кримінальних справах. Таким чином, платнику дивідендів необхідно сплатити авансовий внесок з податку на прибуток за ставкою 19 % та утримати з суми виплачених дивідендів суму податку на репатріацію, обчислену за ставкою 15 або 5 % (залежно від наявності оригінала довідки про податковий статус власника корпоративних прав – отримувача дивідендів).
Main
