№9(32)(2014)

Важливим напрямом діяльності в банківській системі в сучасних умовах є управління банківськими ризиками, від якості якого залежить стабільність і результативність роботи банків. Ризики вимірюються показниками, які прогнозують подію та її вплив на результати банківської діяльності.

Банківська система за своєю діяльністю характеризується високою ризикованістю порівняно з іншими видами діяльності. Діяльність банків різноманітна: залучення коштів, випуск і купівля цінних паперів, видача кредитів, факторинг, лізинг, забезпечення клієнтів коштами та інше. Виконання будь-якої банківської операції пов’язане з можливістю реалізації декількох ризиків та відповідним впливом на результати діяльності. Кількісно ці впливи можна оцінити з певною ймовірністю.

Діяльність операційних підрозділів та обов’язковість використання високотехнологічних систем супроводжується низкою функціональних ризиків. Жорстке регулювання діяльності банків з боку держави, Національного банку України також породжує нові ризики, що тягне за собою ризики у фінансовій системі держави, оскільки ці системи тісно пов’язані між собою. Така особливість обумовлюється специфікою функцій, що здійснює банк. Він має значну кількість партнерів, клієнтів, позичальників, фінансовий стан яких безпосередньо впливає на їх становище. Оскільки уникнути ризиків повністю неможливо, ними потрібно управляти. При цьому варто пам’ятати, що всі ризики взаємопов’язані, і їх рівень постійно змінюється під впливом різних факторів.

Ризики в банках бувають зовнішніми та внутрішніми. Зовнішні ризики безпосередньо не залежать від діяльності банку. Це, зокрема, політичні, правові, соціальні та загальноекономічні ризики, що виникають у випадках загострення економічної кризи, введення ембарго, відміни імпортних ліцензій, стихійного лиха, приватизації, націоналізації, неадекватного правового регулювання тощо. Їхній вплив на діяльність банку великий, а управління складне й часто навіть неможливе. Внутрішні ризики залежать від активності банку, числа клієнтів, партнерів, банківських операцій, зв’язків, послуг тощо.

Банківські ризики поділяються на фінансові, функ­ціональні та інші. Фінансові ризики пов’язані з непередбаченими змінами в обсягах прибуткової вартості та структури активів і пасивів. Функціональні виникають у процесі створення будь-якого фінансового продукту чи послуги в результаті неможливості контролювати постійно в повному обсязі всю фінансово-господарську діяльність. Фахівці вважають, що серед фінансових ризиків найбільш вагомим і впливовим є кредитний ризик банку, в основі якого лежить виникнення подій, які унеможливлюють виконання контрагентом банку взятого на себе зобов’язання. Із цими ризиками пов’язані інвестиційні операції, гарантійні послуги, послуги кредитного характеру тощо.

Окрім фінансових, на діяльність банків впливають функціональні ризики.

Основними з них є:

• стратегічний – міра невизначеності щодо можливості неправильного формування цілей банку, ресурсного забезпечення їх реалізації, неправильного підходу до управління ризиками;
• технологічний – міра невизначеності щодо можливості понесення втрат унаслідок усунення помилок та несправності в роботі банківського обладнання;
• операційний – міра невизначеності щодо можливості понесення втрат через шахрайство або неуважність службовців банку;
• ризик неефективності банку – міра невизначеності щодо можливості невідповідності між витратами банку на здійснення своїх операцій та їхньою прибутковістю;
• ризик впровадження банками нових продуктів і технологій – міра невизначеності щодо досягнення запланованої окупності нових банківських продуктів, послуг, операцій, підрозділів, технологій.

На діяльність банків впливають також зовнішні нефінансові ризики.

Серед них:

• репутаційний – міра невизначеності щодо можливості втрат банком довіри до себе з боку клієнтів унаслідок невиконання банком своїх зобов’язань, поширення негативних чуток про банк або участь його в сумнівних операціях;
• політичний – міра невизначеності щодо впливу політичної ситуації на діяльність банку. Цей ризик пов’язаний із нестабільністю або ускладненням політичної ситуації в державі, зміною керівництва;
• соціально-економічний – міра невизначеності щодо можливості погіршення економічної ситуації в державі, падіння життєвого рівня населення, розвитку інфляційних процесів, що може негативно позначитися на діяльності банків;
• форс-мажорний – міра невизначеності щодо можливості виникнення стихійних лих, катастроф, які можуть призвести до фінансових втрат банку.

Для оцінки ризиків і забезпечення інформацією підрозділів, фахівців, що здійснюють ризик-менеджмент, можуть використовуватися різні методи. Зокрема, для здійснення кількісного аналізу кредитного ризику банку застосовуються методи фінансових коефіцієнтів, статистичні та експертні методи.

Для оцінки кредитного ризику серед статистичних методів може використовуватися метод дискримінантного аналізу, який дає змогу розбивати позичальників на класи. Його недоліком є те, що використання цього методу потребує значних обсягів інформації, яку іноді неможливо знайти. Для оцінки функціональних ризиків практикують переважно експертні методи, які ґрунтуються на обробці суджень фахівців банківської сфери щодо ймовірності виникнення різних значень збитків або тієї чи іншої несприятливої події в процесі банківської діяльності. Для оцінки політичних ризиків використовуються логічні методи.

В умовах поширення й розвитку негативних процесів у політичному житті України, в економічній діяльності та інших сферах суспільного життя, їхнього впливу на фінансову, банківську систему та з метою зменшення негативних наслідків ризиків на результати діяльності банків та фінансову систему держави зростає актуальність удосконалення управління в банках. Засобом, що дає змогу ухвалювати достатньо обґрунтовані рішення, є ризик-менеджмент, який нині успішно впроваджується в низці банків і став важливим елементом їхнього успішного функціонування.

Банківський ризик-менеджмент – це діяльність, яка спрямована на оцінку ризиків, що виникають у діяльності банків. Шляхом вироблення відповідних рекомендацій і прийняття управлінських рішень він забезпечує зменшення (зниження) негативних наслідків реалізації ризиків. Ризик-менеджмент повинен стати самостійною формою банківської діяльності, мета якої – зменшення впливу ризиків на результати банківської діяльності. Він може бути складовою частиною ринкових відносин. Держава в цьому випадку має сприяти розробці, розвитку та впровадженню методів управління ризиком через різні механізми впливу.

Посилення регулювання банківської діяльності та розвиток ризик-менеджменту пов’язані з підвищенням вимог до якості оцінки ризиків як Національного банку України, так і керівництва банків. Також збільшилася кількість ризиків, які потрібно враховувати під час прийняття управлінських рішень, та вартість прийняття необґрунтованих управлінських рішень. Окрім цього, посилилися негативні впливи на банківську діяльність рішень, які не враховують існуючі ризики, та виникла необхідність створення в кожному банку системи управління ризиками для підтримання стійкості банків і їх стабільної діяльності.

Нині ставиться вимога, щоб усі рішення, які прий­маються в діяльності банку, ураховували ризики. У сучасних політичних, економічних умовах України успішність банківської діяльності та функціонування фінансової системи держави загалом потребує розробки та впровадження ризик-менеджменту, який може та повинен стати важливим інструментом забезпечення стійкості й ефективності роботи банків.

Водночас у банківській системі України, незважаючи на ускладнення соціально-економічної ситуації в державі, цілісного підходу до управління ризиками в діяльності банків не існує. Відсутні стратегія та концепція банківського ризик-менеджменту, які б визначали цілі, методи управління ризиками, забезпечували вирішення теоретичних і проблем впровадження ризик-менеджменту. Окрім того, багато керівників банків усвідомлює, що при відсутності ефективних методів оцінки ризиків, ефективних результатів покращення діяльності банків неможливо досягти. У таких умовах неефективна діяльність щодо впровадження та результативності ризик-менеджменту призведе лише до збільшення витрат. Тому невипадково, що при вирішенні питань про створення структурних підрозділів, які займатимуться ризик-менеджментом, постає питання про відповідність витрат на оцінку ризиків і отриманих результатів.

Незважаючи на це, ризик-менеджмент у банківській системі України може та повинен розвиватися. Ситуація прискорюватиметься з укрупненням банків, збільшенням їх капіталізації тощо. Враховуючи це, можна зробити висновок, що управління ризиками є винятково важливим напрямом фінансового менеджменту в банках.

Оцінюючи ситуацію в банківській сфері, наявність у ній факторів, які породжують значне число ризиків у банківській діяльності, необхідність забезпечення стабільності у функціонуванні банківської системи держави, а через неї – стабільності у фінансовій системі, можна зробити узагальнений висновок про необхідність розробки та впровадження в діяльність банків ризик-менеджменту. Це важливий засіб забезпечення стабільності банківської системи загалом, конкретних банків, фінансової системи й економічного розвитку України.

За оцінками фахівців, управління банківськими ризиками повинно ґрунтуватися на таких принципах:

• свідоме прийняття управлінських рішень із метою отримання запланованого прибутку та інших результатів;
• здійснення управління визначеними та врахованими ризиками;
• забезпечення негативного впливу ризиків;
• незалежність управління окремими ризиками;
• співставлення рівня врахованих ризиків із рівнем дохідності банківських операцій;
• урахування часового фактору при управлінні ризиками;
• урахування загальної стратегії банку в процесі управління ризиками;
• урахування можливості передачі частини ризиків на контрагентів банку.

При управлінні ризиками потрібно постійно враховувати економічну складову такої діяльності. Для цього фахівці рекомендують використовувати методи уникнення ризиків, мінімізації ризиків (не допускати їх виходу за встановлений рівень); хеджування, диверсифікацію ризиків шляхом розподілу активів і пасивів за різними компонентами; розподіл ризиків через передавання їх частини партнерам, самострахування.

Для запровадження ризик-менеджменту й забезпечення його ефективної діяльності керівникам відповідних органів державної влади та банків варто вжити низку заходів:

• забезпечити вдосконалення законодавчої регулятивної бази для більш ефективного захисту кредиторів і вкладників банку;
• удосконалити системи банківського регулювання та нагляду;
• забезпечити постійний моніторинг та оцінку ризиків;
• запобігти ухваленню неконтрольованих і нерегламентованих рішень, пов’язаних із банківськими ризиками;
• удосконалити методики формування банками резервів на покриття ризиків під активні операції;
• забезпечити створення ефективної системи збереження, обміну та використання інформації;
• запровадити додаткові диференційні ставки регулятивного з банків до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб;
• запровадити проведення регулярної оцінки фінансової стабільності з метою забезпечення своєчасного реагування відповідно до даних системи моніторингу;
• забезпечити зниження ризиків, що виникають у фінансовій системі, шляхом посилення захисту прав споживачів на ринках фінансових послуг та забезпечення прозорості діяльності учасників фінансового ринку, що сприятиме збільшенню обсягу інвестицій;
• впровадити нову систему макропруденційного нагляду за фінансовими установами з метою запобігання системним ризикам на фінансовому ринку;
• підвищувати ефективність та результативність менеджменту установ, що належать до сфери управління Міністерства фінансів України;
• забезпечувати імплементацію кращих світових методів і практик з урахуванням вітчизняних особливостей, що забезпечить прийняття більш ефективних рішень.

Застосування ризик-менеджменту в банківській сфері як засобу забезпечення стабільності фінансової системи держави, на наш погляд, має значні переваги. Зокрема, це сприятиме запровадженню нової системи іпотечного кредитування населення України з використанням нових фінансових інструментів (іпотечні деривативи), а також забезпечить відкритість та рівний доступ до системи рефінансування всіх банків України. Окрім того, це дає можливість відмінити копіювання документів, що посвідчують особу, при здійсненні валюто-обмінних операцій. Ідентифікація клієнтів не призводить до зменшення об’ємів купівлі-продажу іноземної валюти, а веде лише до збільшення тіньового валютного ринку та несанкціонованого використання копій документів. Вдасться також узгодити та вдосконалити законодавство у сфері валютного контролю; декларування валютних цінностей резидентів, що знаходяться за межами України; кредитів, отриманих від нерезидентів.

Ризик-менеджмент у банківській сфері також сприятиме вдосконаленню нормативної бази валютного контролю щодо проведення валюто-обмінних перевірок головних офісів, безбалансових та інших відокремлених підрозділів банків; дасть можливість розробити механізми, які унеможливлять конфлікт інтересів службовців та посадових осіб під час здійснення контролю, інспекційних перевірок і нагляду за діяльністю банків України. Це допоможе посилити кредитування малих, невеликих, приватних підприємств банками України, забезпечити здійснення постійного моніторингу та оцінки ризиків, запобігти прийняттю неконтрольованих і нерегламентованих рішень, пов’язаних із банківськими ризиками, загалом вжити заходів для зниження систем операційних ризиків банківської системи України.

Для забезпечення реального сектора економіки фінансова система повинна сприяти підвищенню конкурентоспроможності суб’єктів економічної діяльності на основі фінансового стимулювання та забезпечення інновацій, зростанню рівня насиченості економіки фінансовими активами та послугами, залученню прямих іноземних інвестицій та підтриманню стабільної вартості національної грошової одиниці.

Основою забезпечення стабільності фінансової системи держави мають стати також висока норма накопичення та капіталізація фінансового сектора, низькі регулятивні витрати, збалансоване з потребами економічного розвитку фіскальне навантаження, що не стримує інвестиційний процес, невисокі темпи інфляції та передбачуваний валютний курс, збалансованість грошового попиту на внутрішні та зовнішні ресурси, працюючі механізми перерозподілу капіталу між секторами економіки, ефективна система моніторингу за системними ризиками, дієва система державної підтримки та фінансування пріоритетних напрямів економічної діяльності.

Таким чином, розбудова механізму забезпечення фінансової стабільності в банківській системі України, впровадження ризик-менеджменту в діяльності банків дозволять зміцнити стабільність фінансової системи держави та стимулювати реструктуризацію реального сектора економіки, стабілізувати темпи роз­витку вітчизняної економічної системи.