№10(33)(2014)

Органи державного управління в Україні стикаються з багатьма бюджетними, кадровими й технічними обмеженнями, які не дозволяють їм ефективно розв’язувати соціально-економічні проблеми на місцевому, регіональному та державному рівнях. Подолати ці обмеження цілком можливо, залучивши відповідні структури, потенціал яких спрямований на формування матеріальної бази місцевого врядування і, власне, розвитку територіальних громад – основи громадянського суспільства в Україні.

В умовах низького рівня усвідомлення громадянами можливостей самостійного управління державними справами, відсутності достатніх ресурсів для ефективного здійснення державної влади – власності й кадрового забезпечення структур управління – розподіл відповідальності між державою, підприємницькими структурами та населенням може стати одним із реальних шляхів для забезпечення майбутнього української державності. Для цього важливо знайти такі рішення, які б сприяли узгодженню інтересів держави та суспільства, а також дозволили закласти фундамент для формування громадянського суспільства в Україні.

У цьому контексті важливим є визначення стратегії подальшого розвитку суспільства, а також нових методів управління. Однак в умовах, коли роль держави намагаються звести до стороннього спостерігача за економічними процесами, покладаючи сподівання здебільшого на саморегулюючий механізм ринкових відносин, доводиться констатувати, що ігнорування пропозицій мешканців населених пунктів стосовно формування економічної стратегії і тактики подальшого розвитку створює прецеденти для невдоволення на місцях державною політикою та економічними реформами, які намагаються застосувати без урахування думки суспільства.

Необхідно також акцентувати увагу на тому, що скільки б не йшлося про вільний ринок, без планування у сфері економіки належне функціонування держави та цивілізований розвиток суспільства можна поставити під сумнів. Виходячи з цього, досить непереконливою є аргументація деяких науковців щодо наявних можливостей залучення підприємницьких структур до розв’язання соціальних проблем і розвитку громад в Україні. І зовсім незрозуміло, за якими критеріями відбуватиметься оцінка відповідальності бізнесу та здійснення практичних кроків щодо розвитку соціального бізнесу в Україні.

У зв’язку з цим доцільно на державному рівні продумати систему пільг і преференцій для тих фінансових інституцій, які братимуть участь у фінансуванні розвитку мереж соціального бізнесу. Держава також має виступати гарантом, контролюючим органом і регулятором цих відносин. Таким чином підприємницькі структури будуть зацікавлені долучатися до розв’язання соціальних проблем та розвитку територіальних громад в Україні. Держава, у свою чергу, стає головним партнером мережі соціального бізнесу.

Безумовно, виникнуть запитання, на які ще слід отримати конкретні та змістовні відповіді. Зокрема, яким чином та за якою мотивацією передбачається залучити фінансові організації, що видаватимуть позики (мікрокредити) під гарантії місцевих органів влади або вповноваженого мережі соціального бізнесу, на якого буде покладено функції взаємодії з фінансовими інституціями? Виходячи з цього, наступним питанням є дотримання процедури видачі позик і гарантій, якщо враховувати, що на рівні органів місцевого самоврядування майже втрачена матеріальна основа – комунальна власність, яка була б гарантією забезпечення кредитів, адже інших можливостей для того, щоб підтвердити фінансову спроможність представницького органу, немає.

При цьому слід враховувати, що після фактичного знищення комунальної власності на місцевому та регіо­нальному рівнях реальним напрямом формування власності громади є її створення за рахунок внесків і майна мешканців населених пунктів. Однак без активної участі громадян у цьому процесі та за відсутності структур публічного управління на місцевому рівні цей шлях для України є досить проблематичним. Іншим напрямом може бути створення громадівської власності за рахунок передачі майна державної власності, що стане важливим кроком на шляху до консолідації суспільства і новим етапом розвитку суспільних відносин між суб’єктом та об’єктом державного управління.

Цей важливий крок з боку держави дозволить пришвидшити перехід до громадівсько-державного управління, за яким логічно почнеться наступний етап − налагодження тісних управлінських взаємовідносин держави та суспільства в Україні. Процес передбачає застосування нових структур публічного управління, за допомогою яких здійснюватимуться організаційні заходи для залучення громадян до управління власністю громади й вирішення інших питань життєдіяльності в контексті майбутнього розвитку на засадах поєднання державного та громадівського управління.

Наскільки виправданий цей крок із позиції перспектив подальшого розвитку української держави та становлення громадянського суспільства, покаже практика впровадження нових елементів у систему державного управління. Однак можна з упевненістю зазначити, що на тлі фактичного знищення матеріальної основи держави – державної власності й матеріальної основи територіальних громад – комунальної власності не виникає жодних сумнівів, що налагодження тісних управлінських взаємовідносин держави та суспільства в Україні відбудеться із застосуванням запропонованих новацій.

Важливо також створити належні умови для практичного застосування новацій у сфері взаємовідносин держави та суспільства в управлінні. У зв’язку з цим виникає необхідність розв’язання проблем у сфері фінансового забезпечення та створення нових структур публічного управління. Потребує більш чіткого пояснення, якими конкретними заходами можна забезпечити належне функціонування системи взаємовідносин держави та суспільства в управлінні. Відповіді на ці питання мають стати основою для розробки стратегії подальшого розвитку держави та суспільства в Україні.

Майбутній розвиток важко уявити без створення самодостатніх територіальних громад – основи громадянського суспільства в Україні. З позиції управлінського аспекту без структуризації дійти до такого рівня самій громаді дуже проблематично, проте можливо за певних умов – насамперед, у разі наявності власності громади. Якщо на рівні громад немає таких можливостей, то реальні передумови для формування громадянського суспільства відсутні. У цьому випадку називати суспільство громадянським – видавати бажане за дійсне. Однак від зміни назви нічого не зміниться в самому суспільстві.

Разом із тим без спільної участі держави та суспільства цей процес може розтягнутися на невизначений термін. Усе буде набагато результативнішим, якщо застосувати нові форми участі громадян в управлінні державними справами та впровадити нові структури публічного управління – громадівські ради, за допомогою яких держава спільно з територіальними громадами доведе його до логічного завершення. Механізм участі держави та суспільства в цьому процесі має бути побудований на паритетних засадах в управлінні та принципах партнерських взаємовідносин в економічному, політичному, духовному аспектах, а також розглядатися неодмінною умовою під час формування нових підходів до державного управління.

Громадівська рада є добровільним об’єднанням громадян, яке представлятиме їхні інтереси у відносинах з органами місцевого самоврядування, місцевими органами виконавчої влади, посадовими та службовими особами, правоохоронними органами, прокуратурою, а також у судах усіх інстанцій. Перевага громадівських рад над іншими структурами управління полягає в тому, що вони не належать до жодних політичних структур.

Громадівські ради не слід плутати з громадськими радами. Вони схожі за назвою, але мають кардинальні відмінності щодо переліку функцій і рівня відповідальності перед громадою. Якщо громадські ради утворюють при центральних та місцевих органах виконавчої влади з метою налагодження спів­праці з громадськістю, то громадівські ради створюються безпосередньо мешканцями населених пунктів для провадження управлінської діяльності. Детальна інформація про створення та функціонування громадівських рад є в усіх обласних бібліотеках і провідних ВНЗ України.

Про доцільність створення нових структур публічного управління свідчить те, що коли виникали складні проблеми, за допомогою громадівських рад мешканцям населених пунктів вдалося відстояти інтереси громади. Взірцем практичної діяльності новостворених структур публічного управління, поряд із появою перших об’єктів житлово-комунального господарства, стало будівництво об’єктів духовного призначення, віднесених до громадівської власності. Тим самим практично підтверджено визначальну роль економічного та духовного напрямів у налагодженні управлінських взаємовідносин держави та суспільства.

Отже, з появою структур публічного управління – громадівських рад – виникли аргументовані підстави вважати, що суспільство в особі територіальних громад поступово перетворюється на конструктивного партнера держави. У зв’язку із цим можна говорити про початок нового етапу суспільного розвитку. Він полягає в тому, що, намагаючись за допомогою структур публічного управління налагоджувати тісні взаємовідносини з державою, суспільство в особі територіальних громад заявляє про свої наміри виступати активним суб’єктом державного управління.