№11-12(46-47)(2015)

У Державному бюджеті-2016 передбачене поетапне підвищення мінімальної заробітної плати. Її розмір пропонується встановити з січня – 1378 грн, з травня – 1450 грн, з грудня – 1550 грн. Прожитковий мінімум становитиме в середньому на одну особу відповідно до поетапного підвищення – 1330, 1399 та 1496 грн. Загалом прожитковий мінімум та мінімальна зарплата у 2016 році зростуть на 12,1 %.

Попереднє підвищення мінімальних стандартів було наприкінці 2015 року. Закон Украї­ни «Про внесення змін до Закону «Про Дер­жав­ний бюджет України на 2015 рік» (щодо підвищен­ня прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати)» народні депутати розглянули й ухвалили на початку осені. Президент України Петро Порошенко на засіданні Національної ради реформ публічно підписав документ, назвавши досягненням той факт, що підвищення відбулося не з 1 грудня, як планувалося раніше, а на кілька місяців раніше – з 1 вересня 2015 року. 

Згідно здокументом, з 1 вересня 2015 року мінімальну заробітну плату було збільшено з 1218 грн до 1378 грн, тобто на 13,1%. Зріс також і прожитковий мінімум із 1176 грн до 1330 грн. Оскільки прожитковий мінімум, відповідно до чинного законодавства, є базовим державним соціальним стандартом, на основі якого визначаються розміри основних державних соціальних гарантій, то підвищилися й розміри пенсій та державних допомог. Зокрема мінімальна пенсія стала 1074 грн замість 949 грн. Перерахунок було зроблено відповідно для 7,5 млн українських пенсіонерів.

На підвищення соцстандартів, тобто мінімальної зарплати і прожиткового мінімуму, із державного бюджету тоді виділили майже 10 млрд грн. Міністр фінансів Наталія Яресько підкреслювала, що підвищення стало можливим у зв’язку з тим, що за підсумками 8 місяців 2015 року спостерігалася стала динаміка зростання дохідної частини держбюджету. Відповідно плани міністерства з підвищення мінімалки на цьому не закінчилися.

Та чи допоможе такий крок уряду підвищити добробут українців? Невелике збільшення зарплат, стипендій і пенсій на тлі інфляції є слабкою підтримкою. Про це також свідчать дослідження міжнародних інституцій. Зокрема, у звіті GlobalWealthReport, опублікованому в жовтні швейцарським банком CreditSuisse, зазначається, що реальні доходи домогосподарств в Україні за період 2014–2015 рр. скоротилися більш ніж на 40 %. Цей показник визнано найгіршим серед країн, які охоплені дослідженням. Поряд із нашою державою за темпом зубожіння домогосподарств розташувалися Росія, Бразилія і Колумбія, але реальні доходи жителів останніх двох країн скоротилися лише на 25 %.
Виходом зі скрутної ситуації може стати перегляд самих підходів до соціальних стандартів.

Прожитковий мінімум, будучи єдиним державним соціальним стандартом в Україні, виконує головну функцію в соціальній політиці держави. Він має забезпечувати визначені Конституцією України соціальні права та державні соціальні гарантії достатнього життєвого рівня для кожного, на його основі визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров’я та освіти. 

Однак на практиці його значущість нівелюється. До цього призводить низка чинників: від формальних неточностей у Законі України «Про прожитковий мінімум» до викривленого використання в політиці соціального забезпечення. Установлений прожитковий мінімум у реальності заледве дає можливість забезпечити первинні (фізіологічні) потреби людини. До його величини не закладені життєво необхідні витрати, детерміновані сучасністю: будівництво, купівля чи оренда житла, видатки на дошкільну, шкільну та вищу освіту, оздоровлення, оплату медичних та телекомунікаційних послуг.

На законодавчому ріні закріплено, що на основі державних соціальних стандартів визначаються державні соціальні гарантії. Це – мінімальна заробітна плата, мінімальна пенсія за віком, соціальна допомога та розміри інших видів соціальних виплат. Відповідно величина соціального стандарту, тобто прожиткового мінімуму, безпосередньо впливає на величину соціальних гарантій з боку держави. Серед соціальних гарантій мінімальна заробітна плата є основою для економічного становища працюючих, які становлять найбільш економічно активну верству населення. У такому підході мінімальна заробітна плата має виступати гарантією задоволення основних потреб людини та відновлення її трудових ресурсів.

В Україні серед працюючого населення заробітну плату, меншу за прожитковий рівень, та мінімальну заробітну плату отримують 3,1 % працівників. Проте ті, хто має до 1500 грн, також балансують на межі мінімальної заробітної плати, оскільки після вирахування податків у них виходить сума, менша за прожитковий мінімум. Отже, кількість тих, хто отримує мінімальну заробітну плату, становить 13,7 % працюючих. І хоча вже кілька років спостерігається тенденція зменшення кількості працівників, оплата праці яких нижча за мінімальну заробітну плату (у 2010 році – 7,1 %), проте вона не супроводжується збільшенням кількості працівників, які отримують заробітну плату, більшу за прожитковий мінімум. У такій ситуації можна стверджувати, що неспроможність прожиткового мінімуму забезпечувати достатній рівень життя громадян повністю стосується і мінімальної заробітної плати.

Упродовж 2010–2013 рр. спостерігалося покращення розрахунків з виплати заробітної плати, але у 2014‑му відбулося значне зростання обсягів боргу. Так, загальна сума заборгованості збільшилася більш ніж утричі, або на 1683,8 млн грн, і на 1 січня 2015 року становила 2436,8 млн грн. При цьому показник реальної заробітної плати вперше за 5 років у 2014 році знизився на 6,5 % порівняно з попереднім роком, а показники грудня 2014-го до грудня 2013 року – на 13,6 %. І хоча фіксується тенденція сталого підвищення показника номінальної заробітної плати, реальна заробітна плата стає все меншою. Так, за даними Держстату України, середньомісячна заробітна плата штатних працівників за січень-серпень 2015 року становила 3975 грн, що на 16,9 % більше, ніж у відповідному періо­ді 2014-го. Водночас індекс реальної заробітної плати у порівнянні із серпнем 2014 року становив 80,8 %. На її зменшення також вказує індекс споживчих цін, який, наприклад, у вересні 2015-го відповідно до вересня 2014 року зріс на 51,9 %.

У такій ситуації визначена державою мінімальна заробітна плата, яку отримує 13,7% працівників, не може гарантувати достатній життєвий рівень. З цього погляду можна поставити під сумнів визначення мінімальної заробітної плати на основі прожиткового мінімуму, оскільки в нинішніх умовах прожитковий мінімум не виконує функції державного соціального стандарту, бо не здатний задовольнити основні потреби громадян у всіх соціальних групах на фізіологічному та соціальному рівнях. Особливо на це впливає застарілий перелік товарів та послуг, які входять до споживчого кошика для працездатних осіб. Це, у свою чергу, значно занижує його вартість, що в кінцевому підсумку визначає прожитковий мінімум (і мінімальну заробітну плату) на такому низькому рівні.

Від величини прожиткового мінімуму залежить величина індексації грошових доходів населення, у тому числі й заробітної плати. Індексація при заниженому прожитковому мінімумі не покриває реального підвищення споживчих цін. У цьому питанні слід звернути увагу на зміну підходу до індексації, зокрема її проведення пропорційно зростанню цін залежно від рівня доходів. Завдяки цьому буде покращено економічний стан осіб із низькими доходами, оскільки індексація для них проводитиметься раніше, аніж для осіб із середніми та високими доходами.

Окремою темою є податок із доходів фізичних осіб. Він є обов’язковим і значно впливає на кінцеву суму, яку отримує «на руки» працівник. Проте у Законі України «Про прожитковий мінімум» Конституційним Судом визнано, що має виконуватися положення щодо збільшення прожиткового мінімуму на суму обов’язкових платежів та на розмір ставки податку з доходів фізичних осіб, які відповідно до законодавства підлягають обов’язковому державному соціальному страхуванню. Однак ця обставина не береться до уваги, і в розрахунках споживчого кошика для працездатних осіб не закладається оподаткування прибутку, що у підсумку призводить до отримання доходу, який ледве забезпечує задоволення фізіологічних потреб працівника та членів його сім’ї.

Все це означає, що прожитковий мінімум у тому вигляді, який існує тепер, не тільки не може забезпечити державного стандарту достатнього життєвого рівня, а й негативно впливає на економічне становище працюючих, особливо в бюджетній сфері. За таких умов заробітна плата також втрачає свої головні функції – відтворювальну та стимулюючу, адже не відбувається забезпечення працюючого та його сім’ї необхідними життєвими благами для відновлення витраченої в процесі виробництва робочої сили. З цього випливає втрата мотивації працівника у покращенні результатів своєї діяльності, оскільки заробітна плата не може гарантувати йому ані гідного рівня життя, ані мінімального, базового достатку.

По суті, нині працюючі залишаються соціально незахищеними державою перед роботодавцями, оскільки встановлений гарантований рівень заробітної плати є економічно вигідним для роботодавця. Це сприяє поширенню нелегальної діяльності та вторинної зайнятості серед працівників. Отримуючи встановлену мінімальну заробітну плату, люди фактично залишаються бідними, що можна розцінити і як приниження їхньої гідності. Окрім цього, через відсутність ефективних робочих місць та гідної оплати праці відбувається відтік робочої сили за кордон.

Яким чином можна вплинути на ситуацію? Високий рівень державного соціального стандарту та соціальних гарантій стануть досяжні за умови виключення з практики соціального управління системи соціальних мінімумів та впровадження якісної системи соціальних стандартів з позиції забезпечення нормальної життєдіяльності та гідності людини. При такому підході прожитковий мінімум як державний соціальний стандарт має забезпечувати достатній рівень життя людини, бути вихідним, базовим, який гарантується державою, а не рівнем мінімального виживання, адже у кінцевому підсумку прожитковий мінімум справляє значний вплив на стан суспільства:

Вважаю, що необхідно переглянути основні уявлення про соціальні стандарти і гарантії оплати праці. Потрібно встановити розмір мінімальної заробітної плати з урахуванням єдиного соціального внес­ку та податку на доходи фізичних осіб, тобто величину мінімальної заробітної плати після її оподаткування. Давно назріла необхідність перезатвердити продовольчий набір та набори товарів і послуг для праце­здатних осіб з додаванням до номенклатури витрат на актуальні товари та послуги. І, звичайно, слід провести поетапне збільшення показника мінімальної заробітної плати таким чином, щоб досягти і перевищити величину фактичного прожиткового мінімуму.