№1-2(48-49)(2016)

За даними найновішого опитування, проведеного 2015 року компанією GFK-Україна на замовлення Міжнародної організації з міграції (МОМ), понад 500 тис. громадян України одномоментно перебувають за кордоном на заробітках. Причому 40 % – без офіційного оформлення трудових відносин. За оцінками, періодично практикують виїзди на роботу за кордон від 1,5 до 3 млн українців. Прагнуть у найближчому майбутньому знайти роботу в інших країнах понад 7 % громадян працездатного віку. За нинішніх соціально-економічних умов трудова міграція зростає. Наприклад, лише в Польщі для виконання тимчасових робіт (до 6 місяців упродовж року) 2014 року зареєструвалися 359 тис. українців, тоді як 2013-го – лише 134 тис.

Трудових мігрантів «узаконили»

Із 1 січня 2016 року набув чинності Закон України «Про зовнішню трудову міграцію», який входить до пакету законів, необхідних для лібералізації візового режиму з ЄС. Цим документом держава фактично вперше дала сигнал своїм громадянам за кордоном про готовність захищати їхні інтереси, запевнила у зацікавленості в співпраці з ними та їх поверненні на Батьківщину.

Потреба в такому законодавчому акті назріла давно, адже трудова міграція за кордон набула в Україні масового поширення. З одного боку, вона є результатом соціально-економічних негараздів трансформаційного періоду, формою самоорганізації громадян та пошуку ними шляхів виживання, з іншого – помітним чинником впливу на соціально-економічну ситуацію в країні, рівні добробуту, бідності та розшарування населення.

Щойно ухвалений Закон України «Про зовнішню трудову міграцію» містить низку важливих для трудових мігрантів норм. Зокрема, окремою статтею у ньому прописано порядок оподаткування доходів трудових мігрантів. Воно має здійснюватися в порядку та розмірі, встановлених державою перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. Резиденти України, з урахуванням норм міжнародних договорів, мають право на зарахування податків і зборів, сплачених за межами України, під час розрахунку податків і зборів в Україні відповідно до норм Податкового кодексу України.

Закон, однак, не містить прямої заборони подвійного оподаткування грошових доходів заробітчан, не вказує, як чинити у випадку якщо з країною працевлаштування мігранта не укладена міждержавна угода про уникнення подвійного оподаткування. Незрозумілим залишається також і те, чи мають право на урахування сплачених за кордоном податків громадяни, які отримали кошти від нерезидентів, наприклад, старенькі батьки, що є адресатами переказів від дітей, які працюють за кордоном. Адже внутрішні сімейні трансферти не повинні обкладатися податками незалежно від того, де були зароблені відповідні кошти. Однак це питання потребує чіткого роз’яснення у ПКУ, внесення до нього відповідних змін.

Так само подальших роз’яснень потребує положення Закону щодо сприяння створенню умов для здійснення грошових переказів трудових мігрантів на Батьківщину, зокрема в частині відкриття кореспон­дентських ра­хун­ків банків Укра­їни в іноземних бан­ках, проведення консультацій з основними міжнародними платіжними системами з метою зменшення вартості переказів. Ця вкрай важлива і для мігрантів, і для економіки України та добробуту її населення норма мала б бути доповнена вказівкою на відповідальний за її виконання орган та механізм реалізації.

Скільки грошей дають мігранти Україні

Згідно з доповіддю Міжнародного фонду сільсько­господарського розвитку (IFAD), яка ґрунтується на даних Світового банку, Україна 2014 року вийшла в лідери серед країн, у які мігранти з Європи надіслали найбільше грошей, – $7,587 млрд. За даними Національного банку України, обсяги приватних валютних переказів в Україну впродовж двох десятиліть стабільно зростали і в 2013 році перевищили $8,5 млрд. Однак 2014-го сума переказаних коштів скоротилася на 24 % і становила $6,5 млрд. Попри це на фоні стрімкого падіння економіки частка переказів у ВВП сягнула майже 5 %. Хоча остаточних статистичних даних за 2015 рік ще немає, інформація Національного банку дає підстави для висновку про продовження тенденції до зменшення приватних переказів в Україну. Так, за перший квартал 2015 року приватними особами було переказано $1,03 млрд, що на 33 % менше, ніж за аналогічний період минулого року. Причому найвідчутніше скоротилися перекази з Росії – на 18 %. З Німеччини, Італії та США – на 2 %.

Така динаміка – прямий наслідок війни та економічної нестабільності, а певною мірою – і непродуманих рішень Національного банку, який спробував 2014 року встановити виплату валютних переказів у гривнях, причому за нижчим від ринкового курсом. Вказаний порядок проіснував лише місяць, проте підірвав й без того невисоку довіру мігрантів до фінансових інститутів держави. Все частіше вони воліють переправляти гроші неформальними каналами, тобто через знайомих, водіїв автобусів тощо. За оцінками Національного банку України, це щонайменше 14–16 % приватних трансфертів з-за кордону. Проте у Світовому банку підрахували, що сума неофіційних переказів може становити від чверті до половини тих, що обліковуються.

Водночас скорочення переказів може мати й іншу причину. Оскільки чисельність мігрантів не зменшується, а навпаки, вірогідно, зростає, воно засвідчує продовження строків перебування частини мігрантів за кордоном, а то й відмову від повернення на Батьківщину, вказує на об’єднання сімей в інших державах. За даними опитувань українських мігрантів у країнах перебування, все більше з них робили заощадження, купували нерухомість не в Україні, а за кордоном, що свідчить про поступове переміщення туди їхніх життєвих інтересів.

Якщо тенденція до скорочення обсягів переказів з-за кордону зберігатиметься, це може мати негативні наслідки для економіки. Адже значення зароблених українцями за кордоном коштів для платіжного балансу країни доволі помітне. За даними НБУ, у 2009–2012 рр. сума переказів була зіставною із сумою валового притоку прямих іноземних інвестицій, а 2013 року навіть перевищила її. У деяких регіонах мігранти перетворилися на основних інвесторів. Наприклад, у Тернопільську область за 2013 рік надійшло всього $4 млн інвестицій, а переказів − приблизно $612 млн, що у 153 рази більше. І це лише офіційні дані. Тож саме час задуматися, яким чином не втратити приплив заробітків мігрантів в Україну, ефективно використати їх в інтересах розвитку держави та підвищення добробуту населення.

Як витрачають зароблене

За даними масштабного обстеження населення щодо трудової міграції, проведеного Державною службою статистики України 2012 року, середньомісячний заробіток трудового мігранта становив $930, що на той час було майже втричі більше, ніж у середньому на одного штатного працівника в Україні. Аналіз даних про зарплату, тривалість роботи за кордоном, а також рівень витрат мігрантів у країнах перебування дають змогу припустити, що один працівник у середньому переказував або привозив із собою в Україну до $4 тис. на рік. Зароблені за кордоном гроші становили понад половину сукупних доходів у 53,3 % домогосподарств, у складі яких були мігранти, тобто мали для них вирішальне значення.

Головним чином ці кошти спрямовували на щоденне споживання в 77,5 % домогосподарств, 40,9 % опитаних купували товари тривалого використання. Приблизно кожне третє домогосподарство (29,0 %) будувало, реконструювало або ремонтувало житло, а кожне п’яте (22,2 %) – робило заощадження.
Інвестиційне використання зароблених за кордоном грошей незначне. За даними обстежень, проведених у середені 2000-х, лише трохи більше 8 % заробітчан вкладали кошти у відкриття чи розширення власного бізнесу. Переважно інвестували в торговельні підприємства, кафе, ресторани, готелі. Якщо додати до цього інвестиції у власне присадибне господарство, може йтися про 10–15 % зароблених за кордоном коштів, які витрачалися на виробництво. Причина – у недостатніх для інвестицій сумах заробітків, недоступних дешевих кредитах, несприятливому для малого бізнесу інвестиційному кліматі в країні. Не менше значення має неготовність самих мігрантів до започаткування власного бізнесу: погана поінформованість щодо ситуації на Батьківщині, зокрема бізнесових можливостей і законодавчих вимог, втрата соціальних зв’язків, недостатні знання у сфері підприємництва, а також особистісні характеристики значної частини мігрантів, які повертаються, вже досягши пенсійного віку чи отримавши проблеми зі здоров’ям.

Економічний вплив переказів

Перекази справляють позитивний вплив на платіжний баланс країни, зменшуючи платіжний дефіцит, виступають важливим джерелом фінан­сування імпорту. Вони вигідно відрізняються від інших джерел зовнішніх фінансових надходжень, таких як іноземна фінансова допомога, кредити та прямі іноземні інвестиції, оскільки не вимагають повернення та обслуговування боргу, не пов’язані з реалізацією інвестиційних проектів з високою присутністю іноземних інтересів. В умовах економічних криз, коли іноземні інвестиції та допомога скорочуються, перекази мігрантів справляють вагомий антициклічний вплив, оскільки у відповідь на погіршення ситуації вдома заробітчани не припиняють, а навіть збільшують свою допомогу родинам. Перекази є ефективним інструментом боротьби з бідністю. Аналіз, проведений Міжнародним валютним фондом у 101 країні світу, довів, що десятивідсоткове збільшення переказів у розрахунку на душу населення забезпечує зменшення бідності на 3,5 %.

Хоча більшість зароблених за кордоном коштів витрачається на споживання, вони справляють певний вплив на розвиток підприємництва. Наприклад, обстеження домогосподарств мігрантів прикордонних областей України, проведене на піку зростаючої популярності трудової міграції на початку третього тисячоліття, показало, що серед осіб із міграційним досвідом частка самозайнятих була в 1,5 раза більшою, а частка роботодавців – на третину більшою, ніж серед зайнятого населення загалом. Завдяки цьому позитивний вплив міграції на ринок праці не обмежується лише зменшенням напруги на ньому внаслідок працевлаштування частини працівників за кордоном. Адже мігранти-підприємці не лише створюють робочі місця для себе чи членів своєї родини, а й наймають інших працівників. За розрахунками фахівців Інституту демографії НАНУ, за відсутності трудових міграцій рівень безробіття в Україні у 2000-ні рр. міг би бути в 1,6 раза вищим за фактичний. 

Варто наголосити, що економічний ефект мають також кошти, спрямовані на споживання. Вони сприя­ють підвищенню добробуту населення, тобто впливають на розвиток економіки, підвищуючи платоспроможний попит. На матеріалах багатьох країн походження мігрантів підраховано, що на $1 переказів з-за кордону виробництво на батьківщині зростає на $2.

Такий ефект заробітків мігрантів можна проілюструвати на прикладі будівельної галузі України. Значні житлові інвестиції заробітчан зумовили швидке зростання введення житла в експлуатацію в регіонах зі значною трудовою міграцією за кордон, показники якого значно перевищували середньоукраїнський рівень. Ці капіталовкладення, вочевидь, спричинили зростання зайнятості, що вкрай важливо для сільської місцевості, де ця проблема стоїть особливо гостро. Хоча левова частка цієї зайнятості має неформальний характер, вона, тим не менш, забезпечує і необхідний соціальний статус, і доходи. До того ж масштабне житлове будівництво (реконструкція або ремонт старого житла) зумовлює зростання попиту на будівельні матеріали, сантехніку, меблі тощо, що в сукупності позитивно впливає на економічну ситуацію в країні.

Згідно з висновками деяких дослідників, які базуються на економіко-математичному моделюванні, без переказів Україна втратила б 7,1 % економічного потенціалу. Найбільше б постраждали галузі легкої та харчової промисловості, де виробництво могло б скоротитися на 17 і 14 % відповідно. Споживання б зменшилося на 18 %, а доходи домогосподарства – на 14–21 %.

Економічне значення мають й інвестиції в людський капітал, зокрема освіту та медицину, поліпшення якості життя сімей мігрантів. Крім покращення перспектив економічного розвитку, накопичення людського капіталу зумовлює розвиток певних галузей, зокрема освіти. Так, у західних областях України, охоплених масовою еміграцією, зростання кількості вищих навчальних закладів, їхніх студентів і випускників відбувалося швидшими темпами, ніж загалом по Україні.

Не лише позитив…

Вплив переказів мігрантів на розвиток країни все ж не є однозначно позитивним. Так, надіслані з-за кордону гроші, якщо їх приплив на споживчий ринок не супроводжується адекватним збільшенням виробництва, здатні сприяти зростанню цін, інфляції. Зокрема, в Україні саме перекази значною мірою сприяли стрімкому й економічно невиправданому зростанню цін на нерухомість у першій декаді 2000-х рр. Фінансова підтримка мігрантів у деяких випадках призводить до знеохочення членів їхніх сімей до продуктивної праці, оскільки заробітки в Україні є значно нижчими, ніж щомісячні перекази від заробітчан. Поліпшення умов життя не убезпечує від руйнування сімей, пияцтва, девіантної поведінки дітей, що негативно впливає на трудовий потенціал.

На основі аналізу ситуації в багатьох країнах-реципієнтах переказів мігрантів дослідники звернули увагу на зумовлені ними політико-економічні проблеми. Оскільки перекази є джерелом доходів, незалежним від внутрішньої економічної ситуації, отримуючи їх, громадяни втрачають мотивацію до контролю над діяльністю своїх урядів, які не здатні забезпечити в країні нормальне життя. Непоодинокими є випадки, коли наслідки провальної економічної політики частково пом’якшуються мігрантами, які з погіршенням ситуації на Батьківщині починають переказувати сім’ям більше коштів. Таким чином, перекази гальмують необхідні реформи, і внаслідок зниження тиску на уряди, і внаслідок послаб­лення соціальної напруги, запобігання сус­пільним кризам, які ведуть до змін. Більше того, зовнішні надходження, які спрямовуються домогосподарствами на споживання, у тому числі купівлю соціальних послуг, наприклад медичних, розв’язують уряду руки, дають змогу нехтувати соціальним захистом громадян. Перекази розбещують неефективну владу, збільшуючи податкову базу і тим самим забезпечуючи додаткові кошти, які можна перерозподілити на користь можновладців, фінансування неефективного державного апарату. На думку дослідників, незаслужено отримані державою кошти можуть сприяти погіршенню якості управління, зростанню корупції, використанню влади в інтересах збагачення, що призводить до консервації важкої для населення економічної ситуації і продовження еміграції.

То що ж робити?

Упродовж останнього двадцяти­­річчя дослідники, а за ними й політики-практики, все частіше наголошують на значному позитивному потенціалі міжнародної міграції. Як стверджує Світовий банк, вона забезпечує більші переваги, передусім для країн, що розвиваються, ніж міжнародна торгівля. За результатами здійснених підрахунків, збільшення чисельності міжнародних мігрантів на 8 % забезпечить зростання глобального доходу на 0,6 %, у тому числі для населення країн, що розвиваються, – на 1,8 %, а для населення розвинутих країн – на 0,4 %. Тобто міграція сприяє не лише накопиченню багатства, а й більш рівномірному його розподілу.

Однак про автоматичне отримання бажаних результатів не йдеться. Для використання міграції як рушія розвитку необхідна цілеспрямована та дієва державна політика. Водночас на заваді її позитивним результатам – недовіра до влади, корупція, бюрократія, затягування реформ тощо.

Щойно прийнятий Закон України «Про зовнішню трудову міграцію» дає надію на вдосконалення політики України щодо трудової міграції та її використання в інтересах розвитку. Проте його прий­няття – це лише перший крок, що передбачає велику нормотворчу роботу з приведення у відповідність до нового Закону чинного законодавства, розробки нових нормативно-правових актів, необхідних для його реалізації. Вносити зміни і доповнення, очевидно, знадобиться і в текст щойно прийнятого Закону.Зокрема, з метою поліпшення умов для акумуляції заробітків мігрантів в українських банках було б доцільно запровадити державні гарантії на валютні депозити заробітчан, продумати перспективи поширення серед мігрантів спеціальних державних облігацій. Варто вивчити можливість зменшення мита на ввіз мігрантами інструментів та устаткування для започаткування власного бізнесу в Україні, запровадити схеми надання кредитів на основі накопичувальних рахунків мігрантів для набуття освіти, розв’язання житлового питання, відкриття малого бізнесу, продумати систему подат­кових пільг для мігрантів, які повертаються та вкладають зароблені за кордоном кошти у власну справу. З метою найефективнішого використання зароблених українцями за кордоном коштів у їхніх інтересах та в інтересах усього суспільства необхідно розробити загальнодержавну, а також регіональні, для регіонів, охоплених найбільш масовою міграцією, програми конкретних дій, де передбачити: механізми реалізації суспільно значущих бізнесових проектів за рахунок емігрантських коштів та за підтримки держави; різні форми надання мігрантам необхідної інформації та консультацій щодо працевлаштування, започаткування бізнесу, інших питань; спрощені процедури визнання набутої за кордоном кваліфікації; програми для учнів та студентів, спрямовані на полегшення для них продовження навчання в Україні.