№3(14)(2013)

Володимир Путін

Президент Російської Федерації

Освіта:

У 1975 році закінчив міжнародне відділення юридичного факультету Ленінградського державного університету імені А. А. Жданова (ЛДУ)

Кар'єра:

У 1975 році за розподілом направлений на роботу до Комітету державної безпеки

З 1977 року працював по лінії контррозвідки в слідчому відділі Ленінградського управління КДБ

У 1990 році - помічник ректора Станіслава Меркур'єва з міжнародних питань у ЛДУ ім. А. А. Жданова

У 1990 -1994 роках - радник голови Ленінградської міської ради Собчака

З березня 1994 року - суміщає посаду першого заступника голови уряду Санкт-Петербурга з посадою керівника комітету з зовнішніх зв'язків

З травня 1998 року - перший заступник керівника адміністрації Президента Російської Федерації. До моменту призначення вважався однією з найвпливовіших постатей у Кремлі.

З березня 1999 року - секретар Ради безпеки Російської Федерації, зберіг за собою пост глави ФСБ

З 9 серпня 1999 року - перший заступник і виконуючий обов'язки голови уряду Російської Федерації

26 березня 2000 року обраний Президентом Російської Федерації

14 березня 2004 року обраний Президентом Російської Федерації на другий термін

8 травня 2008 року - кандидатура Путіна затверджена Думою на пост Голови уряду Росії та підписаний наказ про його призначення

7 травня 2012 року вступив на посаду Президента Російської Федерації

Сім'я:

Дружина - Людмила Путіна

Дві дочки: Марія та Катерина

ВОЛОДИМИР ПУТІН: «ТРИМАТИ СЕБЕ В РУКАХ І ПРАГНУТИ

ДО НАЙКРАЩОГО РЕЗУЛЬТАТУ»

Володимир Володимирович, рік вашого президентства ще не пройшов, однак частина міністрів вже отримали догани, а деякі навіть пішли у відставку. Новий уряд виявився некомпетентним або ваші вимоги дещо зросли? Чи не плануєте ще кого-небудь звільнити?

- Загалом роботою і прем'єра, і уряду я задоволений. Треба не забувати, що чинний прем'єр, Голова уряду, впродовж чотирьох років виконував обов'язки глави держави. Це величезна відповідальність і колосальний досвід. Хоча я по собі знаю, а не з чуток, наскільки ця робота важка. Там, що називається, прямо біля печі потрібно стояти або в забої, як гірники кажуть: безпосередня відповідальність за прийняті рішення. Щодо звільнень, то не так вже й багато було звільнено. Я оголосив догану трьом міністрам.

Адже раніше такого не було... Що змінилося?

- Раніше не було. По-перше, ситуація в країні змінилася. І нам потрібно вирішувати вже застарілі, але дуже важливі проблеми. Люди в уряді - досвідчені, більшість із них вже не один рік працюють у міністерствах, але ніколи не були в положенні перших осіб. І багатьом здається, що вони і так усе знають. Це колеги, з якими я багато років уже працювали разом, але потрібно, щоб вони розуміли, що між тим, що було заявлено в якості першочергових і середньострокових цілей під час президентської передвиборної кампанії, і тим, що уряд робить, не повинно бути ніякої різниці. Країна чекає результатів. Це має бути робота однієї злагодженої команди. І потрібно, щоб люди це остаточно усвідомили.

По-друге, я нікого не виганяв. Міністр, який пішов у відставку після перших тижнів роботи, сам почав ставити питання, що, певне, не туди потрапив. Тут немає ніякого злочину. Людина займалася внутрішньою політикою, і, в принципі, їй здавалося, що Міністерство регіонального розвитку - це щось схоже. А це зовсім інше. І нічого страшного, що людина чесно про це сказала і подала у відставку. Навіщо їй мучитися самій і когось мучити там? А в принципі, незважаючи на те що я оголосив догану, людина він цілком дієздатна, досвідчена, і я думаю, що його досвід може бути використаний в інших місцях.

Хоча криза в єврозоні минула, ситуація в світовій економіці досить напружена. Це позначилося і на економічних показниках багатьох країн, і на загальному настрої делегатів форуму в Давосі. Як вважаєте, чи загрожує нам друга хвиля кризи? Якщо так, то наскільки Росія до неї підготовлена?

- Я думаю, що зараз ми ще краще підготовлені, бо пройшли попередню хвилю кризи, і у нас є вже розуміння, що і як потрібно робити, є інструменти боротьби з кризою.

Більше того, ще в минулому році я дав доручення уряду (минулого складу) ці інструменти, наявні у нас та випробувані, удосконалювати, підготувати проекти законодавчих актів, виправити нормативну базу. Ми попросили в парламенті, і парламент погодився, виділивши певну суму грошей, 200 млрд руб., до резервного фонду для уряду. Так що в цілому у нас інструменти є.

Інструменти - це добре, а як справи з реальними економічними показниками?

- Що стосується інфляції, то минулого року вона була найнижчою за останні 20 років. І це, безумовно, є предметом нашої гордості, бо ми впродовж тривалого часу таргетували інфляцію, намагалися її придушити. Результат є. Цього року вона трохи підросла - 6,3%, але, як ви бачите, знаходиться практично в тих же самих величинах. Нагадаю, що в колишні десятиліття, з 2000 року по 2010-й, інфляція в середньому становила 12,75%.

У нас, знаєте, в минулому році і зростання економіки пристойне було: найвище у світі після Китаю та Індії - 4,2%. Середній зріст економіки в єврозоні становив 3,9%. На цей рік Світовий банк і МВФ прогнозують Європі негативне зростання - мінус 0,3%, але ми все-таки плануємо плюс, причому плюс від 4 до 5%. Ось це найголовніше умова, яке говорить нам про те, що в цілому Росія якщо й зіткнеться з проблемами, то у неї буде достатньо інструментів для боротьби з цими викликами та загрозами.

У нас позитивне сальдо торгового балансу. У 2011 році це було 198,2 млрд руб., в 2012 році - вже 164,6 млрд руб. У цьому, вважаю, буде не менше. Ми з вами розуміємо, що цифри, які я наводжу, поки попередні, вони дораховуватимуться в першому кварталі цього року.

Зазначу, що зростає капіталізація банківської системи. Що приємно, збільшуються вклади громадян Російської Федерації в нашу банківську систему, в наші фінансові установи. Зростання за рік склало 19,6%, в абсолютних цифрах це 13,1 трлн руб.

У нас стабільна ситуація в сфері фінансів. Збільшуються золотовалютні резерви, вони практично відновилися до докризового рівня. Зараз ми третя в світі країна за обсягом золотовалютних резервів після Китаю і Японії, у нас 500 з гаком мільярдів доларів. Одночасно відновлюються і резерви уряду. Є два резервних фонди уряду: Фонд національного добробуту, де $80 млрд, у перерахунку на долари, і десь $60 млрд - Резервний фонд, з якого ми фінансуємо дефіцит бюджету, якщо він виникає.

Ви говорите «якщо». Тобто на тлі масових дефіцитів у бюджетах країн ЄС і США у Росії така проблема не виникає в принципі?

- Дефіциту в нас немає. У нас із профіцитом, з невеликим, але з профіцитом, зверстаний бюджет минулого року. Але це нас абсолютно не розслабляє, ми чудово розуміємо, що найбільш каверзне у всіх цих процесах у світовій економіці в тому, що вона непередбачувано розвивається, і де виникнуть основні складності й основні загрози, передбачити майже неможливо. Тому ми дивимося уважно за тим, що відбувається в сусідніх країнах, у наших країнах-партнерах. Намагаємося допомогти щиро, по-партнерські. Тому що будь-який збій в економіці, скажімо, єврозони, болісно відбивається на нашій економіці. Це основні ринки збуту наших товарів. Якщо вони скорочуються, у нас одразу падає виробництво. Тому ми зацікавлені в тому, щоб зона євро збереглася, щоб економіка наших основних партнерів запрацювала.

Україна вже багато років балансує між Європейським і Митним союзами, ретельно зважуючи всі вигоди і нюанси від вступу до кожного з них, однак рішучих дій не робить. Як російська сторона і, зокрема, ви ставитеся до нерозв'язною української дилеми?

- Я вже говорив з цього приводу, але повторю ще раз: будь-які партнери, які хотіли б приєднатися, повинні для себе вирішити - вигідно це чи невигідно. У жодному разі ніколи Росія, та й наші партнери тепер щодо Митного союзу та Єдиного економічного простору, нікому нічого нав'язувати не будуть. Це був би найбільш контрпродуктивний крок у таких питаннях. Будь-яка країна повинна все порахувати. Це, знаєте, перш за все, економіка - порахувати свої плюси і мінуси, які вона отримує від участі в тих чи інших інтеграційних процесах.

Наші розрахунки показують, що Білорусь тільки за рахунок пониження цін на енергоносії при приєднанні до Митного союзу при його створенні отримала плюс 16% ВВП. Причому, хочу вам сказати, це далеко не тільки бонус - зниження цін на енергоносії, - це немовби загальне рішення в контексті інших питань економічного порядку. Є й інші виграші чисто системного характеру.

У нас є певні преференційні відносини, наприклад, з партнерами в Німеччині, але там все ґрунтується на глибокій кооперації. Це інша модель економічної взаємодії. Щодо України, наші фахівці з Інститутом економіки та прогнозування Академії наук України зробили висновок про те, що в разі приєднання України до Митного союзу зростання її ВВП складе від 1,5 до 6,5% залежно від глибини інтеграції.

Є ще одна обставина, на яку ми завжди звертаємо увагу, - процес інтеграції в рамках Митного союзу, ЄС йде: створюються певні умови, пишуться документи. І потім міняти ці документи для нових можливих членів цієї організації буде досить складно, якщо взагалі можливо, тому що це досить важкий переговорний процес.

Коли ми створювали Митний союз, Єдиний економічний простір - переговори йшли роками. Микола Янович, до речі, знає, він був учасником цих переговорів ще 5-7 років тому, - це складна річ. Звичайно, ми завжди в діалозі з нашими партнерами з України, вони знають, що відбувається, оцінюють ситуацію, але остаточний вибір, безумовно, за ними.

До речі, ми також звернули увагу: наші українські друзі, партнери підштовхували нас до підписання договору про зону вільної торгівлі між країнами СНД. Україна завжди була лідером у вирішенні цього питання.

Зрештою, і Президент, і Голова уряду України нас дотиснули, ми підписали і ратифікували, а Україна поки що ні. Це нас дивує. Сподіваємося, що за підтримки громадськості, засобів масової інформації це все-таки відбудеться.

На початку березня Віктор Федорович провів підсумкову прес-конференцію, на якій його засипали питаннями про україно-російські газові відносини. У ході дискусії з представниками ЗМІ Президент заявив, що скандальний газовий контракт став «петлею на шиї українського народу». Чи не час послабити петлю? На яких умовах Росія могла б переглянути «формулу ціни» на газ для України?

- Пам'ятаєте чудовий, усіма нами улюблений твір: «Можна ввечері стільці, а вранці гроші? - Можна. - А можна вранці гроші, а ввечері стільці? - Можна. Але гроші наперед!»

Є угоди, що вони підписані, вони діють. Це, перш за все, угоди корпоративного характеру. Ми домовилися і на рівні урядів, і на рівні президентів, що дамо імпульс нашим господарюючим суб'єктам - і «Газпрому», і НАК «Нафтогаз України», - щоб вони розглянули всі можливі варіанти вдосконалення своїх відносин у паливно-енергетичній сфері, в тому числі і в газовій.

Ми знаємо позицію наших партнерів, теж ставимося до неї з повагою. У нас є питання, по яких ми поки не домовилися, але хочемо досягти остаточних домовленостей. І будемо цього прагнути.

Одним з пунктів вашої передвиборчої програми був курс на деофшоризацію економіки Росії. Яким чином досягаєте наміченої мети і наскільки реально повернути офшорні капітали в Росію?

- Дуже гарне питання. Дуже вам дякую за нього. Питання чому хороше? Тому що одне з ключових для нашої економіки.

Потрібно дійсно домагатися деофшоризації, це очевидна річ. Робити це потрібно акуратно, цивілізованими способами.

І перший - суто адміністративний. А саме: потрібно так само, як багато країн, у тому числі європейських, домагатися підписання відповідних угод з офшорними зонами і розкривати податкову інформацію, розкривати інформацію про кінцевих бенефіціарів офшорних компаній. Це цілком цивілізовано, й нічого тут страшного немає.

Що стосується другого, він складніше, але, мені здається, важливіше. Потрібно вдосконалювати наше законодавство, домагатися того, щоб воно було стабільним, ефективним, захищало б інтереси власника.

І третій спосіб - покращувати інвестиційний клімат. За оцінками експертів, Росія входить до п'ятірки країн, потенційно найбільш привабливих для капіталовкладень. Наше завдання - перетворити цей потенціал на реальний приплив інвестицій, на створення нових виробництв і робочих місць. Все це великомасштабні завдання, які ми формулюємо, ставимо перед собою і виробляємо цілі плани дій, в тому числі з представниками бізнесу.

Із завданнями все гранично зрозуміло, а конкретні результати вже є?

- Ви знаєте, за пропозицією нашого бізнесу і практично всіх наших великих об'єднань, ми виробили цілий план поліпшення інвестклімату в країні. Треба сказати, що за деякими позиціями ми просуваємося вперед, і досить ефективно.

Робота по «дорожнім картам» і за регіональним стандартом поліпшення інвестклімату показала свою ефективність. Будемо й далі використовувати такий формат, щоб підтримувати постійний діалог з діловими об'єднаннями. При цьому мало створити умови для інвестицій - потрібно навчитися їх реалізувати, продати інвестору як слід, щоб він спрямував свої капітали саме в економіку нашої країни, у пріоритетні для нас галузі. Важливо освоїти ті переваги, які дає  приєднання до СОТ, включаючи розміщення в Росії виробництв, орієнтованих на експорт, наприклад, у країни АТР.

Що стосується податкового адміністрування, то ми піднялися одразу на 30 сходинок, і навіть за цим показником поставлені в шкалу рейтингу вище, ніж Сполучені Штати. Мені здається, це говорить про те, що завдання, які ми перед собою ставимо, реалізовуються. Треба тільки цілеспрямовано в цьому напрямку працювати. Ми так і збираємося вчинити.

Ні для кого не секрет, що Кіпр - найпопулярніша «затишна гавань» російського капіталу за кордоном. Як оцінюєте спробу кіпрських властей ввести додатковий податок на банківські вклади?

- Я вважаю, що таке рішення, у разі його прийняття, буде несправедливим, непрофесійним і небезпечним. Але я ж і раніше попереджав. Пригадується одразу проста російська мудрість: дружба дружбою, а тютюнець нарізно. Є всі підстави вважати, що і далі будуть посилюватися режими використання коштів, розміщених в офшорних зонах. Я не кажу, що вони завтра будуть заморожені, але якщо рішення подібного роду з різними варіаціями будуть прийматися, я прошу мене вибачити за простоту виразів, замучитеся пил ковтати, бігаючи по судах у спробах розморозити ці кошти.

Корупція - споконвічна проблема для Росії. Хоча уряд вже розгорнув активну боротьбу з хабарництвом, підписавши Національний план протидії корупції, і ввів низку жорстких законів у цьому напрямку, результати досить скромні. Розмір середнього хабара за останні роки зріс удвічі, а в рейтингу корумпованості країн, який проводить організація Transparency International, Росія піднялася з 147-го на 143-є місце. Так що все-таки заважає остаточно припинити корупцію в Росії?

- Корупція - це проблема для держави. До речі, вона в будь-якій країні присутня: і в європейських країнах, і в Сполучених Штатах. Там багато речей легалізовані. Лобіювання інтересів приватних компаній - це що, корупція чи ні? Але ніби в рамках закону, і ніби все нормально. Але це як подивитися...

Що стосується боротьби з корупцією. Зрозуміло, це одна з наших проблем. Але вона така традиційна. Я вже наводив у приклад діалог про крадіжки між Петром I і генерал-прокурором, коли Петро запропонував навіть за маленькі, невеликі злочини засилати до Сибіру і страчувати. На що генерал-прокурор йому відповів: «З ким залишишся, государю? Ми ж усі крадемо».

Це, знаєте, ніби як традиція. Але водночас питання, пов'язані з корупцією, безпосередньо стикуються з розвитком економіки і ринку. По суті кажучи, подивіться: всі країни з ринками, що розвиваються, так чи інакше вражені цією соціальною недугою. Це про що говорить? Не про те, що ми повинні плюнути і сказати: ну, це традиція, і Бог з ним, так було, і так буде завжди. Ні, боротися з цим треба, послідовно і наполегливо. Потрібно і санкції підвищувати, і домагатися того, щоб покарання за будь-яке правопорушення в цій сфері було невідворотним.

Але, з іншого боку, можу сказати, що робота-то йде. Коли говорять, що у нас не робиться в цій сфері нічого, це не відповідає дійсності. Тільки минулого року, якщо мені пам'ять не зраджує, до відповідальності притягнуто приблизно 800 тис. осіб у корупційних справах. Значна частина з них - люди, що мають особливий статус: це або чиновники високого регіонального або федерального рівня, або депутати, або співробітники правоохоронних органів.

Ви назвали досить багато причин. Але з чого ж почати? Як вважаєте, законопроект, що забороняє держслужбовцям відкривати рахунки і набувати власність по закордонах, може стати ефективним?

- Може. Цей закон ще не прийнятий, він внесений до Державної Думи. Це, звичайно, певні обмеження для громадян, які займаються державною діяльністю, тому що сьогодні відповідно з нашим законодавством будь-який громадянин Російської Федерації має право на рахунок в іноземному банку, на нерухомість. Але для чиновників, особливо чиновників високого рангу, можуть бути введені обмеження. Я тут не бачу нічого незвичайного, особливо для наших реалій і нашої дійсності.

Бо якщо людина хоче присвятити себе дійсно служінню своїй країні, своєму народу, то вона повинна погодитися, що якщо хоче мати рахунок - нехай має рахунок тут, в Росії, в тому числі в іноземному банку. Чому ні? У нас же багато філій іноземних банків працює. Відкривай рахунок тут. Навіщо обов'язково їхати до Австрії або в Сполучені Штати і відкривати там? Якщо ти зв'язуєш свою долю з цією країною, будь ласка, будь люб'язний тоді тут виявляй всі свої інтереси, в тому числі і матеріального характеру, і не ховай їх куди-небудь під сукно.

Можливо, проблема криється у відсутності прозорої та незалежної судової системи?

- Ви знаєте, я, по-перше, не згоден з тезою про те, що у нас відсутня незалежна судова система. Вона саме має місце бути.

Ми вже стільки прийняли рішень, що на якомусь етапі багато експертів почали ставити питання про те, чи не перегнули ми палицю, а саме: працівники судових органів взагалі виявилися ніби поза контролем з боку держави та суспільства. Це не моя позиція. Але ви не могли цього не чути -  правильно? - коли по них не можна проводити якихось попередніх розслідувань, здійснювати оперативну діяльність тощо, і що ми створили абсолютно непідконтрольну суспільству систему.

Я з цим теж не згоден. Багато речей, та практично основні речі, пов'язані з накладенням стягнення, відстороненням від посади, перенесення на рівень самого суддівського співтовариства і відповідних органів самоврядування цієї системи.

Ну що ще можна і потрібно зробити додатково? Якщо щось потрібно, все можна зробити. Немає жодних табу, треба тільки, щоб це були рішення зважені. І ми готові проводити таку широку дискусію з громадськістю. Єдине, з чим я не згоден, це з огульними звинуваченнями всієї нашої судової системи і кожних конкретних суддів у підкупності, у непрофесіоналізмі. Це нісенітниця, і нісенітниця повна. У нас стабільна судова система, вона розвивається. У нас хороші традиції юридичної освіти та судової діяльності.

Як і в Україні, в Росії нерідко загострюється питання захищеності журналістів, і, як правило, вже тоді, коли починаються жертви. Як ви вважаєте, яким чином правова держава може захистити своїх «сторожових псів демократії», у яких зі зброї тільки слово?

- Ви знаєте, що є професії, вибираючи які, люди так чи інакше розуміють, на що вони йдуть, - пов'язані з певною мірою відповідальності і небезпекою. І, на жаль, це стосується не лише наших країн, а й багатьох інших держав, і ваша професія входить до цього числа. І у нас, на жаль, трапляються злочини подібного роду. Чим пояснити ці злочини? На мій погляд, тільки одним: бажанням заявити про себе і залякати.

Але я впевнений, що результат буде зворотний очікуваному, тому що сумніваюся, щоб люди вашої крові, я маю на увазі професійної, всі одразу злякалися і побігли зі своїх робочих місць. Навпаки, скоріше більше знайдеться таких, які скажуть: ми не підемо. Але чи можна що-небудь зробити для підвищення захищеності? Держава зобов'язана це робити.

Водночас ми з вами чудово розуміємо: до кожного журналіста неможливо приставити охорону. Гинуть у нас і співробітники правоохоронних органів, і прокуратури, і Слідчого комітету, і релігійні діячі. Це боротьба всіх нас, всього суспільства з тероризмом і екстремізмом. Тут є жертви. Звичайно, ми повинні їх мінімізувати. Будемо всіляко до цього прагнути.

Дмитро Анатолійович якось сказав, що відповідальна влада повинна вміти визнавати свої помилки. За багаторічний стаж на посаді Президента і Прем'єра Росії ви робили помилки, які готові визнати?

- Що стосується помилок, то ... «Хто з нас без гріха або хто з вас без гріха, нехай першим кине в мене каміння» - відома біблійна істина. Напевно, помилки були. Але говорити про те, що вони були якимись системними, сказати про те, що я зараз, озираючись назад, хотів би обов'язково щось виправити... Думаю і кажу абсолютно щиро: якби таке було, я б зараз про це сказав.

Ми щось недопрацьовували, щось робили не вчасно, особливо в умовах кризи. Деякі рішення, які ми приймали, не працювали так ефективно, як ми думали і як би нам хотілося, наприклад, держгарантії. Насправді це ж важлива річ - боротьба з кризою. Ми стояли на межі скочування в рецесію, причому довгострокову, а це тягло б за собою довгограючі економічні та соціальні наслідки.

Система держгарантій не спрацювала так, як ми вважали за потрібне. Чи була це помилка або ні? Напевно, так. Треба було по-іншому вибудовувати цю роботу, але у нас були й інші інструменти, які спрацювали ефективно, і в цілому ми гідно пройшли кризу і вийшли з неї раніше, ніж інші. Подивіться, у Європі - рецесія, у нас - підйом, хоч і скромний; але все-таки набагато краще виглядає у нас ситуація, ніж у тій же благополучній колись єврозоні або навіть у Штатах. Тому не бачу таких великих системних помилок, які я б хотів сьогодні розгорнути назад або якось виправити.

Ви часто говорите про те, як змінюється Росія і її народ. А як за роки при владі змінився Володимир Путін? Чого від вас очікувати в найближчому майбутньому? Які плани? Ви, як і раніше, впряжетесь на галери?

- Що стосується рабства на галерах: ми вчора почали працювати о 10 годині ранку, закінчили - рівно о 22 годині. Приблизно так складається практично весь тиждень. Загалом, я до цього звик. Із приводу змін, то це як у чудовій відомій приказці: все тече - все змінюється. Тому і люди змінюються, ситуація змінюється. Знаєте, зараз я почну вам говорити, як я змінився - змінився, звичайно, на краще: я ж не можу сказати, що на гірше. Мені здається, що з мого боку це буде не дуже коректно, але зміни, звичайно, є, і вони пов'язані зі збільшенням і життєвого досвіду, і професійного.

Ви один з небагатьох політиків, світових лідерів, що мають колосальний досвід управління величезною країною. Вам вдається проводити масштабні реформи, тримати під контролем поліетнічний народ і вести досить цікавий, насичений спосіб життя. Чи не замислювалися про написання автобіографічної книги?

- З приводу книжок: писати, мені навіть диктувати немає коли. У нас була ідея з деякими моїми друзями, щоб я надиктував хоча б наприкінці дня або в кінці тижня просто хронологію подій, що відбуваються - я не встигаю, просто не встигаю навіть продиктувати. Навіть сам не встигаю наговорювати на диктофон, сил немає вже наприкінці дня, не до цього. Хоча було б цікаво.

Подейкують, що ви не на жарт захоплюєтеся риболовлею. Де в Росії краще клює?

- Риболовля мені близька, я її люблю і завжди із задоволенням використовую, на жаль, дуже рідкісну можливість посидіти з вудкою. Правда, іноді робота навіть допомагає. Як інакше я зміг би половити рибу в Америці, та ще в компанії двох президентів? Якщо серйозно, то найкраща риболовля в світі, згідно з моїм особистим рейтингом, в Мурманській області та в дельті річки Волги, в районі Астрахані.

З ряду ваших спортивних амбіцій яскраво виділяється пристрасть до бойових мистецтв. Захоплення східними єдиноборствами якось відбилося на вашому характері і світосприйнятті?

- Ще в дитинстві я серйозно захопився східними єдиноборствами, їх особливою філософією, культурою взаємин з суперником і правилами ведення сутички. Бойові мистецтва вчать тримати себе в руках, відчувати гостроту моменту, бачити сильні та слабкі сторони суперника, прагнути до найкращого результату. Погодьтеся, політику всі ці знання, вміння та навички просто необхідні.