№1(12)(2013)

Яке ж це щастя - жити і працювати в правовій державі. Як добре, коли встановлені законом правила зрозумілі, незмінні і трактуються всіма однаково. Чудово, коли свобода слова і відсутність цензури - не порожній звук, а реально працюючі демократичні принципи. І чудово, коли кожен громадянин своєї країни може розраховувати на справедливість і захист лише тому, що перед законом усі рівні. Але дуже шкода, що всього цього в нашій країні поки немає. І справа навіть не у вибірковому правосудді та всюдипроникаючій корупції. Це слідства. Причину, швидше за все, потрібно шукати в загальному рівні культури нашого суспільства. Адже, як казав професор Преображенський, «розруха не в клозетах, а в головах». І доки рішення будуть прийматися в головах, що ставлять особисте вище суспільного, годі очікувати поліпшення ситуації.

Це у Загальній декларації прав людини зазначено, що кожна людина має право на свободу переконань і на їх вільне вираження. Це Конституція України забороняє цензуру і гарантує кожному право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Це Закон України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» передбачає право кожного громадянина вільно і незалежно шукати, одержувати, фіксувати, зберігати, використовувати і поширювати будь-яку відкриту за режимом доступу інформацію за допомогою друкованих ЗМІ. Це в Законі України «Про інформацію» закріплено норму про те, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Але на практиці все це може бути запросто проігноровано, а гуманні та справедливі суди ухвалюють рішення, які суперечать не тільки зазначеним нормам, але й здоровому глузду. Саме «розрухою в головах» і пояснюються такі кричущі прояви правового нігілізму. Дякуючи тим, кому абсолютно неважливо, що написано в законі, ситуація в Україні більше нагадує антиутопію Джорджа Оруелла «Скотний двір»: всі тварини рівні, але деякі тварини рівніші за інших.

У журналі «Незалежний АУДИТОР» №2 за березень 2012 року була опублікована стаття «Технологія обману, або Як стати членом АПУ», в якій була викладена авторська оцінка останніх подій в аудиторській професії, в тому числі масштабних фальсифікацій і підтасувань, які супроводжували вибори в Аудиторську палату України у 2007 та 2012 роках.

Через сім місяців після публікації статті АПУ подала до Печерського районного суду міста Києва позов, ні мало ні багато, про спростування відомостей, що не відповідають дійсності та ганьблять ділову репутацію Аудиторської палати України. Вже сам позов можна вважати «шедевром» юридичної думки, адже для підготовки позовної заяви на 34 сторінках і 230 сторінок додатків до неї потрібно мати неабияку старанність. Виконана по-справжньому колосальна робота. Були отримані виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, а також з Державного реєстру друкованих засобів масової інформації. Із залученням професійних перекладачів були перекладені українською мовою Рішення Єврокомісії 2008/627/ЕС і найперша угода між АПУ та Міжнародною федерацією бухгалтерів (МФБ) щодо перекладу Міжнародних стандартів аудиту (МСА). Були отримані два висновки фахівців Київського науково-дослідного інституту судових експертиз. Варто додати, що за наявності в АПУ штатних юристів до цієї роботи був залучений адвокат з великої юридичної компанії. Як бачимо, АПУ не економила на засобах при підготовці позову. Однак на пряме питання до голови Аудиторської палати, навіщо він при нібито дефіцитному бюджеті АПУ витрачає стільки аудиторських грошей на суди з аудиторами (адже плата, що збирається з аудиторів та аудиторських фірм, - основне джерело фінансування АПУ), І. І. Нестеренко відповів, що АПУ нічого не платила і платити не буде. Це, звичайно ж, брехня. Хоча хто знає, можливо, АПУ розрахувалася сертифікатами аудитора з усіма учасниками процесу щодо захисту ефемерної «ділової репутації АПУ».

Безглуздість і абсурдність самого позову обумовлена ​​тим, що чинне законодавство України не містить однозначного визначення поняття «ділова репутація юридичної особи», оскільки воно відноситься до морально-етичних категорій. Трактування даного поняття можна зустріти лише в одному з постанов пленуму Верховного Суду України, в законах «Про банки і банківську діяльність», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» та ... у рішенні самої Аудиторської палати України, якою затверджено Порядок сертифікації аудиторів банків. При цьому не існує єдиної думки, чи можна взагалі говорити про ділову репутацію юридичної особи, яка не здійснює підприємницьку діяльність. Поширена інформація, аби вважатися такою, що ганьбить ділову репутацію, повинна бути безпосередньо або побічно пов'язана зі здійснюваної діяльністю або мати негативні наслідки для неї. В іншому випадку незрозуміло, в чому може виражатися шкода, завдана діловій репутації, якщо неможливо оцінити реальний збиток або втрачену вигоду. Саме тому в ряді країн, у тому числі у наших найближчих сусідів - в Росії та Білорусі, захист ділової репутації юридичної особи можливий лише в тому випадку, коли її утиск впливає на здійснення підприємницької діяльності. Суди відмовляють у позовах організаціям, що не беруть участі в діловому обігу. Це логічно: не отримуєш прибутку - не може бути і шкоди у вигляді збитку або втраченої вигоди. АПУ ж, відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність», є неприбутковою організацією. Клієнтів як таких немає, і прибутку, в тому числі недоотриманого, просто бути не може. Про моральну шкоду юридичної особи у вигляді душевних страждань або фізичного болю говорити якось смішно.

Але навіть якщо пофантазувати і припустити зворотне: хіба бажаючі отримати сертифікат аудитора перестануть звертатися до АПУ, якщо звернутися за цим більше немає куди? Хіба суб'єкти аудиторської діяльності припинять платити за включення до реєстру або аудитори перестануть щорічно проходити обов'язкове платне підвищення кваліфікації, прочитавши статтю? Або, може, аудитори не придбають програму для подачі обов'язкової звітності у фірми, що належить родині одного з функціонерів АПУ? У чому ж полягає погіршення ділової репутації Аудиторської палати? На жаль, відповіді на це запитання не знають ні сама АПУ, ні суддя, що був зворушений таким горем Аудиторської палати і прийняв незаконне рішення. Якось інакше складно оцінити відсутність хоч якоїсь вказівки на реальні або потенційні ознаки погіршення ділової репутації АПУ як у позовних вимогах Аудиторської палати, так і в рішенні суду.

На додаток до вищевикладеного варто відзначити, що АПУ - це колегіальний орган, сформований із представників десяти державних органів і десяти аудиторів, що обираються на з'їзді аудиторів. У статті, яка стала предметом судового розгляду, йшлося про фальсифікації на виборах в Аудиторську палату, скоєні організаторами з'їзду - конкретними людьми, аудиторами, які за допомогою брехні та підтасовок повторно захопили владу в АПУ. Позов же про захист ділової репутації від колегіального органу може свідчити не тільки про тонку душевну організацію «всенародно обраних» ошуканців з Аудиторської палати, а й про їх банальне бажання встановити цензуру. Ну не подобається панам із АПУ те, що їх дії критикують та оцінюють негативно. Ось і подають безглузді позови і намагаються, прикриваючись «діловою репутацією», сказати, що вони не фальсифікували вибори в АПУ, позбавивши аудиторів права голосу.

Більш того, діячі з Аудиторської палати є вже мало не гуру в питаннях репутації, оскільки досягли значного успіху в даному напрямку. Так, мотивуючи свої рішення нанесеним збитком для репутації вже цілої професії, дисциплінарна комісія АПУ, що включає практично всіх організаторів сфальсифікованого з'їзду, винесла рішення про застосування стягнень до аудиторів, що наважилися протистояти безцеремонним порушенням. Для цього навіть було переписано Положення про дисциплінарну комісію Аудиторської палати, з якого видалили норму про те, що дисциплінарні стягнення виносяться на підставі рішень, які містять мотивований висновок і аргументовані пропозиції з даного питання. Також змінено процедуру проведення засідань: тепер достатньо трьох членів дисциплінарної комісії, щоб прийняти рішення. Така собі «трійка НКВС» та «розстріл без суду і слідства». Якщо ти просто неугодний всемогутнім членам АПУ, критикуєш чи подаєш негативну оцінку їх рішенням і діям - ти обов'язково завдаєш шкоди чиєїсь репутації: або Аудиторської палати, або всієї професії. І винних у цьому неподобстві АПУ неодмінно прагне покарати всіма можливими способами. А якщо приводу покарати не буде, його просто створять на порожньому місці. Так і дисциплінарне провадження було порушено на підставі заяв, що написані як під копірку і містять однакові вимоги. Цей розгляд перейшов до судів, й Аудиторська палата навіть виграла суперечки в першій інстанції. Звичайно ж, «АПУ нічого не платила і не платитиме». Але один публічний і яскравий член АПУ, який організував перед з'їздом аудиторів неправомірне рейтингове висунення делегатів списком, якось сказав, що несе витрати на суди по Аудиторській палаті. Мабуть, цей стратег по-своєму розуміє сенс зовнішніх зв'язків та інформаційного забезпечення аудиторської діяльності, тому оплачує прийняття потрібних рішень зі своєї кишені, інакше складно оцінити дане висловлювання. Може бути, саме тому він так мріє оподаткувати всіх аудиторів України даниною у вигляді відсотка від виручки - суди з непокірними аудиторами нині коштують недешево.

Але повернемося до позову про захист ділової репутації АПУ. Крім автора статті, претензії Аудиторської палати були висунені до видавництва журналу «Незалежний АУДИТОР» і до аудиторської фірми, яка є власником сайту видання. Позивач просив суд визнати не відповідними дійсності і недостовірними окремі фрази зі статті і зобов'язати опублікувати спростування цієї інформації в журналі і на сайті, а також забрати всю статтю (!) з сайту. На підтвердження своєї правоти АПУ доклала до позову масу документів, що не мають жодного стосунку до змісту публікації. Мабуть, для обсягу і солідності.

В цілому дуже складно давати оцінку витівці АПУ із захистом своєї «ділової репутації». Адже предмета спору немає через те, що вся стаття є думкою автора, про що було зазначено в тексті. А думка не може бути достовірною або недостовірною. Думки належать до оціночних суджень, що як вираз суб'єктивних поглядів не можуть перевірятися на предмет їх відповідності дійсності. Тому думки не підлягають доведенню їх правдивості та спростуванню. Вражаючим є той факт, що підтвердження цьому містилося навіть у висновку експертного психолого-лінгвістичного дослідження, проведеного фахівцями Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за заявою адвоката АПУ. Експерти КНДІСЕ тричі відзначили у своєму висновку, що стаття являє собою оціночні судження і критичні зауваження.

Інше дослідження, проведене вже на прохання відповідача центром лінгвістичних досліджень в Україні - Інститутом мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, також підтвердило те, що думки автора, викладені в статті, є його оціночними судженнями в розумінні ст. 30 Закону України «Про інформацію». Лінгвістичний аналіз публікації проводив заступник директора Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні, доктор філологічних наук, професор Бріцин В. М., який має досвід наукової роботи в галузі російського мовознавства з 1973 року. Філолог дійшов висновку, що «заявлені в позові вибіркові частини статті Клімова А. В. не можна розглядати окремо від повного тексту статті Клімова А. В. не тільки тому, що ці частини є складовими тексту статті, але й тому, що повне розуміння їх можливо лише на тлі всього тексту».

Представником АПУ на суді було висловлене твердження, що стаття не містить модальних слів. Модальними вважаються слова і вирази, що відображають суб'єктивне ставлення й оцінку автором свого висловлювання з точки зору ставлення того, хто повідомляє, до об'єктивної дійсності. Однак стаття буквально в кожному абзаці містить модальні слова і вирази, такі як «мабуть», «швидше», «звичайно», «дійсно», «правда», «тобто», «навряд чи», «здавалося б», «на жаль», «хіба що» тощо. Але кожен бачить те, що хоче побачити. І якщо потрібно ввести в оману суд, можна і модальні слова не помітити.

Варто відзначити, що АПУ змогла сформулювати свої вимоги лише з третьої спроби. Претензії, що містилися в первісному позові, двічі зменшувалися до останнього судового засідання у справі - спочатку за обсягом, а потім за кількістю пунктів. А оскільки в АПУ часу на підготовку позову було більш ніж достатньо, зазначений факт можна пояснити тільки необхідністю узгодження формулювань для прийняття потрібного Палаті рішення. У результаті суддя не взяв до уваги ні експертизу КНДІСЕ, надану самою АПУ, ні експертизу Інституту мовознавства. Мабуть, були якісь інші незаперечні докази, якими керувався суддя і про які можна тільки здогадуватися. І не важливо, що купа макулатури, подана адвокатом АПУ в суд разом із позовною заявою, не тільки не містила в собі доказів надуманих позовних вимог, але і прямо суперечила їм, підтверджуючи викладену в статті думку автора.

Які ж саме частини тексту статті, вирвані з контексту, Аудиторська палата вважає такими, що ганьблять її ділову репутацію? Щоб продемонструвати творчий підхід АПУ, подальші цитати зі статті «Технологія обману, або Як стати членом АПУ» виділені курсивом, а остаточні позовні вимоги підкреслені.

1. Тоді в зал «випадково» потрапили люди, що не були делегатами з'їзду. Це були співробітники великих аудиторських фірм міста Києва, деякі з них на той момент навіть не були сертифікованими аудиторами.

Йшлося про з'їзд аудиторів 2007 року. На доказ того, що всі присутні в залі були сертифікованими аудиторами, АПУ надала копії списків учасників з'їзду. Але жодні списки не можуть стати доказом того, що інших людей в залі не було. Ніхто не стверджував, що списки формувалися не з аудиторів або під час реєстрації не перевірялися документи. Просто після початку з'їзду в зал загадковим чином потрапили молоді люди, які очікували до цього у вестибюлі. У 2007 році організатори з'їзду ще не здогадалися поставити на вході озброєну охорону. Вони до цього прийшли лише через п'ять років, мабуть, побоюючись, щоб ніхто не скористався їх маленькою хитрістю.

2. Палата періодично підвищувала вартість сертифікації аудиторів, включення до Реєстру аудиторських фірм та аудиторів, обов'язкового підвищення кваліфікації аудиторів. АПУ незмінно піднімала ціну на обов'язкові для застосування Міжнародні стандарти аудиту, продовжуючи продавати книги через пов'язану з нею комерційну структуру і повністю обмежуючи безкоштовний доступ до електронної версії документа.

АПУ в позовній заяві навіть не намагалася спростувати факт підвищення вартості своїх послуг або Міжнародних стандартів аудиту. Мабуть, «діловій репутації» Палати шкодить навіть те, що АПУ сама ж не розміщувала електронну версію стандартів у вільному доступі. При цьому на сайті Міжнародної федерації бухгалтерів була інформація про те, що стандарти доступні на сайті Аудиторської палати. За два дні до з'їзду аудиторів 2012 року ситуація змінилася: треба ж було організаторам з'їзду виявити турботу про аудиторів перед виборами. І тепер МСА доступні, але тільки вільним доступом це назвати складно. Документ не можна ані роздрукувати, ані скопіювати частину тексту, можна тільки читати з монітора. Купівлю книг ніхто не скасовував.

3. У 2010 році Палата пішла ще далі й упровадила для аудиторів «безкоштовну» звітність, для створення якої потрібно купити програму в іншої комерційної структури, яка належить родині одного з функціонерів АПУ.

У своєму позові Аудиторська палата спростовує «твердження автора про те, що АПУ змушує купувати програмні продукти для подачі обов'язкової звітності». Але такого твердження не було в статті, це чергова брехня. Ніхто нікого не змушує. Адже АПУ не займається рекетом. Просто потрібно купити, інакше покарають. Ось усі добровільно і платять. На підтвердження власної правоти АПУ доклала три своїх інформаційних листи про перенесення строків подання звітності, в кожному з яких міститься попередження про санкції з боку Аудиторської палати і вказані контактні дані розробника програми.

4. МФБ прагне забезпечити широку доступність своїх стандартів і не обмежує безкоштовне розповсюдження електронної версії документів. Всі роки АПУ отримувала право на переклад стандартів і при цьому «випадково» забувала опублікувати їх на своєму сайті. Але водночас не забувала щороку інформувати аудиторів про те, що потрібно купити нову книгу зі стандартами, за недотримання яких АПУ буде суворо карати.

На доказ того, що АПУ всі роки не забувала опубліковувати стандарти аудиту на своєму сайті, в суд була подана роздруківка з сайту Палати від 13.10.2012 р. Звичайно, можна розмістити зашифровані стандарти аудиту на своєму сайті 28.02.2012 р. і сказати, що вони там були завжди. Але це навіть не брехня. Це нахабна брехня.

5. Європейський Союз визнав, що орган регулювання аудиту в нашій країні не відповідає Рішенню Єврокомісії 2008/627/ЕС і виключив Україну зі списку країн, робота аудиторів яких визнається в Європейському Союзі.

Незрозуміло, що намагалася довести АПУ подачею до суду перекладеного українською мовою Рішення Єврокомісії 2008/627/ЕС від 29.07.2008 р. Адже перехідний період для України не продовжили Рішенням Єврокомісії 2011/30/EU від 19.01.2011 р., що і було зазначено в статті з посиланням на текст рішення на сайті Єврокомісії. Тут, звичайно, можна погодитися з тим, що зазначені рішення - це великий удар по репутації не тільки Аудиторської палати, а й усієї країни в очах світової громадськості. А люди, покликані регулювати аудит, продовжують стверджувати, що в Рішенні Єврокомісії 2008/627/ЕС «жодного слова немає про виключення України зі списку країн, робота аудиторів яких визнається в ЄС». Кого вони намагаються обдурити?

6. Однак часто членами АПУ від держави стають люди, які навіть не є штатними співробітниками цих органів. Так, так можна, тому що законом не встановлено, що саме повинні робити чиновники в Палаті і які інтереси держави відстоювати. Тому і штатні співробітники державних органів часто не надто зацікавлені в діяльності АПУ і дозволяють собі не брати участь в її роботі, пропускаючи засідання Палати.

На спростування цього позивачем було зазначено, що «представники державних органів відвідували переважну більшість засідань АПУ». Також були надані дві довідки про відвідування представниками державних органів засідань АПУ. Цю цинічну брехню можна навіть оформити у вигляді таблиці.

Навіть складно щось коментувати. Виявляється, що деякі представники державних органів «відвідували переважну більшість засідань» і при цьому не відвідали жодного засідання. Дивне у голови АПУ розуміння «переважної більшості», щось на кшталт середньої температури по лікарні. Як скажете, Іване Івановичу, будемо вважати, що члени державних органів засідання АПУ не пропускають.

7. Тут варто нагадати, що реєстр виданих сертифікатів є внутрішньою закритою інформацією АПУ. І яким чином Палата розподіляла аудиторів по регіонах - за реєстрацією місця проживання, за місцем здійснення аудиторської діяльності або просто підкиданням монетки - залишається загадкою. Але деякі аудитори з цієї причини були просто не допущені на регіональні збори, і, відповідно, їм було відмовлено в участі в з'їзді аудиторів.

8. За алгоритмом розрахунку, відомому одній лише Аудиторській палаті, було встановлено, що від Києва у з'їзді аудиторів України повинні брати участь 136 делегатів.

Уточнивши свої позовні вимоги, АПУ відмовилася від спочатку висунених претензій у тому, що реєстр виданих сертифікатів є внутрішньою закритою інформацією. Адвокатом Палати було зроблено твердження, що аудитори просто не дочитали або не зрозуміли того, що написано в Порядку скликання та проведення з'їзду аудиторів. А в ньому зазначено, що «на збори запрошуються всі сертифіковані аудитори, які зареєстровані, згідно з даними АПУ, у відповідному регіоні». Й аудитори можуть тільки здогадуватися про те, що міститься в «даних АПУ», як би добре вони не читали або розуміли.

9. У день проведення київських зборів організатори заявили про рейтингове (!) висування делегатів з'їзду. Тобто люди, більшість з яких ніхто не бачив і не знає, потрапили в початок загального списку кандидатів у делегати з'їзду тільки тому, що їх висунули кілька аудиторських фірм на прохання АПУ, в тому числі фірми, що належать членам АПУ. Чи варто говорити, що ніяке рейтингове висування не передбачено жодним нормативно-правовим актом.

На підтвердження завдання шкоди своїй діловій репутації Аудиторська палата стверджує в позові, що «в жодному з регламентних документів АПУ не зазначено про рейтингове голосування, тому взагалі незрозуміло, що мав на увазі автор оскаржуваної статті». Саме це і мав на увазі. Не тільки в документах АПУ, а взагалі в жодному нормативно-правовому акті нічого не сказано про рейтингове висунення кандидатів у делегати з'їзду. І оцінюється це як одна з основних фальсифікацій, вчинених організаторами з'їзду аудиторів.

10. Але організатори з'їзду вирішили все переграти по-своєму. Загальний список кандидатів вони розділили на три частини: список, підготовлений АПУ, список тих, хто висунув свою кандидатуру до зборів, і список тих, хто висловив бажання бути учасником з'їзду на самих зборах. Як і належить виборному процесу, було проведено голосування. Тобто формально була створена видимість виборів, яких насправді не було. Чому не було? Та тому що організатори поставили на голосування тільки один список - свій. Так «випадково» вийшло. Два інших списки навіть не ставилися на голосування. Як результат більшість аудиторів столиці не змогли взяти участь у з'їзді аудиторів тільки тому, що так вирішили вчинити з ними організатори з'їзду.

На підтвердження правомірності своїх дій АПУ подала в суд витяг із протоколу київських зборів аудиторів, складеного і підписаного самими організаторами з'їзду. У цьому витязі міститься тільки список «правильних аудиторів» та інформація про те, що вони були обрані делегатами з'їзду. У документі, звичайно ж, нічого не сказано ні про те, що члени лічильної комісії не підписали протокол, ні про масові протести аудиторів проти фальсифікацій, ні про те, що вибухнув скандал, спровокований організаторами з'їзду. Збори аудиторів пройшло чесно, спокійно і демократично. Для такої брехні навіть епітет підібрати важко.

11. Але й цього здалося недостатньо організаторам з'їзду. Забігаючи наперед, можна сказати, що список делегатів з'їзду від Києва, розміщений згодом на сайті Палати, відрізнявся від того, який організатори сфабрикували на київських регіональних зборах. Колеги з АПУ пішли на те, щоб змінити список вже після зборів. Мабуть, «випадково» не всіх своїх до нього включили. Виникає питання: навіщо взагалі потрібно було проводити регіональні збори? Навіщо потрібен з'їзд аудиторів України? Могли б просто зібратися вузьким колом, вписати в табличку прізвища співробітників своїх фірм і провести з'їзд-міжсобойчик. Навіщо турбувати аудиторів всієї країни з таких дрібниць, як майбутнє професії?..

Маніпуляції організаторів з'їзду зі списками активно обговорювалися аудиторами в соціальних мережах. І АПУ врешті-решт взагалі видалила списки зі свого офіційного сайту. На цьому сайті до його повної реконструкції можна було побачити повідомлення про те, що опубліковані списки не були коректними. Самі організатори з'їзду заплуталися в «даних АПУ».

12. Проти нахабного нехтування прав аудиторів виступили громадські організації бухгалтерів та аудиторів, керівники яких брали участь у зборах і були свідками безчинств оргкомітету з'їзду. Розгорівся скандал, який згодом переріс у судовий розгляд. Але члени Аудиторської палати винними не залишилися і перейшли на особисте переслідування колег. На тих аудиторів, які найбільш активно висловлювали свою незгоду з порушеннями, було заведено дисциплінарне провадження. Це щоб усі пам'ятали, що АПУ регулятором не є, але покарати і викинути з професії запросто може. Крім того, Палата опустилася до дріб'язкового поширення через свій офіційний сайт наклепницьких анонімних матеріалів, написаних з метою кинути тінь на бездоганну репутацію шанованих в Україні керівників громадських організацій, які, у свою чергу, об'єднують кілька тисяч професіоналів у сфері бухгалтерського обліку та аудиту.

Про переслідування аудиторів через дисциплінарне провадження вже було сказано вище. Що ж стосується поширення наклепницьких анонімних матеріалів, то АПУ просто інформувала всіх, що не має відношення до публікацій, і при цьому розмістила на своєму офіційному сайті гіперпосилання на один із сайтів з цими публікаціями. Це все одно, що сказати, що АПУ не має відношення, наприклад, до дитячої порнографії, та розмістити на офіційному сайті Палати відповідні матеріали, щоб усі бачили, до чого ж саме не має відношення Аудиторська палата.

Але все стає на свої місця, якщо відомо, що офіційний сайт АПУ знаходиться на сервері з IP-адресою 193.239.255.166. Крім того, на вказаному сервері знаходиться один із сайтів, що розмістили брехливі й образливі матеріали, а також сайти компаній, що належать голові Комісії АПУ з зовнішніх зв'язків та інформаційного забезпечення аудиторської діяльності А. В. Гачковському, відповідальному за підтримку функціонування сайту Аудиторської палати. Це, звичайно ж, черговий «випадковий» збіг. АПУ не має до цього ніякого відношення.

Цікаво, що одна з компаній шановного Олексія Володимировича навіть послуги з управління репутацією надає. Досвід, отриманий членами АПУ в боротьбі з аудиторами і незалежною пресою, не марнується.

13. До залу, в якому відбувався з'їзд, не були допущені представники ЗМІ. Для цього за тиждень до з'їзду АПУ прийняла відповідний порядок акредитації журналістів, згідно з яким представникам ЗМІ необхідно надати інформації не менше, ніж для того, щоб потрапити на засідання Верховної Ради України.

У номері журналу «Незалежний АУДИТОР», в якому була опублікована стаття, що викликала невдоволення фальсифікаторів з'їзду аудиторів, був розміщений і матеріал про те, що на з'їзд не допустили журналістів видання. Там же були опубліковані коментарі учасників з'їзду, які стали цьому свідками.

14. Незважаючи на численні прохання учасників з'їзду, в зал не були допущені деякі аудитори, що балотувалися в Палату. Людям просто не дали можливість виступити, оголосити свою передвиборчу програму та відповісти на питання делегатів з'їзду. У залі після перших же висловлювань учасників з'їзду були відключені мікрофони, щоб можна було чути тільки організаторів. При цьому організатори з'їзду дозволили собі спілкування з присутніми аудиторами в грубій і образливій формі, за що, правда, згодом вибачалися, усвідомивши, що «перебрали міру». Голосування по членах рахункової комісії проходило в улюбленому форматі Аудиторської палати - списком. Звичайно, це був заздалегідь підготовлений список Палати. Кандидатури до лічильної комісії, висунуті делегатами з'їзду, навіть не виносилися на голосування. При цьому один із членів оргкомітету практично весь час керував роботою лічильної комісії, мабуть, навчаючи сертифікованих аудиторів правильно рахувати.

На підтвердження недостовірності цієї інформації АПУ обмежилася в позові цитатою Порядку скликання та проведення з'їзду аудиторів. Звичайно ж, це доводить, що голова АПУ не ображав колег на з'їзді. А 257 аудиторів, які були присутні на з'їзді і стали цьому свідками, напевно, просто погано читали порядок або нічого з нього не зрозуміли.

15. Голосування проходило з грубими порушеннями порядку, прийнятого самою ж Аудиторською палатою. Рішення про таємне голосування щодо кандидатів у члени АПУ (що і без того передбачене порядком) було прийнято більшістю учасників з'їзду. Однак організатори повторно поставили це питання на голосування, щоб провести відкрите голосування мандатами. При цьому практично всі пропозиції із залу були проігноровані оргкомітетом з'їзду і взагалі не поставлені на голосування.

У своєму позові АПУ переконувала суд, що цього не було, оскільки в протоколі з'їзду аудиторів написано інше. А протокол самі організатори з'їзду і склали. Коло брехні замкнулося.

16. Таким чином, аудитори України стали свідками здійсненого групою осіб за попередньою змовою повторного захоплення влади шахрайським способом. Наші колеги взяли на озброєння обман як джерело влади. Обман аудиторів України, обман професійних об'єднань, обман органів державної влади, обман міжнародних організацій. І це в професії, в якій чесність є основоположним принципом. Так можна далеко сягнути. Але кожна брехня рано чи пізно розкриється. Невже мета виправдовує будь-які засоби, які ведуть до її досягнення? І чого очікувати від цих людей далі?

Ця стаття відображає думку автора стосовно останніх подій в аудиторській професії. Остаточну крапку у вирішенні розглядуваних питань ще треба буде поставити суду. Але до моменту, поки компетентні державні органи не почнуть давати лад у регулюванні аудиторської діяльності, ситуація навряд чи істотно зміниться.

Тут, як то кажуть, коментарі просто зайві. Мабуть, члени АПУ, які прийшли до влади за допомогою обману, вважають, що «діловій репутації» Палати завдає величезної шкоди твердження про те, що чесність є основоположним принципом професії. Звичайно, адже малоймовірно, щоб за них проголосували аудитори, яких вони віроломно позбавили права голосу.

Показовим також є те, що деякі фрази зі статті АПУ спочатку намагалася спростувати, а потім виключила з позовних вимог.