№2(2012)

У правовій системі України податкове законодавство є одним з найбільш складних і нестабільних. Із набуттям чинності кожного наступного нормативного акта встановлюються нові норми регулювання податкових правовідносин, мета яких стати більш прийнятними для української економіки та бізнесу. Необхідною передумовою досягнення поставленої задачі є зрозумілість щодо правильності застосування в обліку норм та положень податкового законодавства. Практика показала, що через складність та незрозумілість виникає імовірність різночитання норм та положень податкового законодавства.
До 1 січня 2011 року платники податків на підставі Закону України від 21.12.2000 р. №2181 «Про порядок погашення зобов’я­зань платників податків перед бюджетами та державними цільо­­вими фондами» отримували від центрального податкового органа узагальнюючі податкові роз’яснення офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції. Крім того, платник податків, який використовував таке роз’яснення у своїй діяльності, на підставі пп. 4.4.2 ст. 4 вищенаведеного закону не притягувався до відповідальності та міг бути звільнений від штрафних санкцій у випадку, якщо точка зору податкових органів у майбутньому змінювалася.
Із 1 січня 2011 року перестав діяти Закон №2181 і набрав чин­ності Податковий кодекс України (ПКУ), який у первісній редакції не передбачав надання узагальнюючих податкових роз’яснень, а лише зберіг можливість отримання індивідуальних консуль­тацій. На практиці Державна податкова служба продовжувала активно «консультувати». Особ­ливою популярністю користувалася «безіменна» База єдиних податкових знань, де можна було отримати дві протилежні відповіді на одне і те ж питання, а індивідуальні письмові консультації обмежувалися відпискою із цитуванням відповідних пунктів ПКУ, не надаючи конкретної відповіді на поставлене питання.
У серпні 2011 року на підставі Закону України від 07.07.2011 р. №3609-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» в ПКУ з’явилось поняття «узагальнююча письмова податкова консультація» (пп. 14.1.173 ст. 14 ПКУ), а ст. 52 ПКУ було доповнено п. 52.6: «Центральний орган контролюючого органу проводить періодичне узагальнення податкових консультацій, які стосуються значної кіль­кості платників податків або значної суми податкових зобов’язань, та затверджує наказом узагальнюючі податкові консультації, які підлягають оприлюдненню».
Таким чином, починаючи з серпня 2011 року центральний податковий органи знов отримав право надавати узагальнюючі письмові консультації, але скористатися цим правом відповідні державні установи не квапились. Протягом шести місяців платники податків отримали лише одну узагальнюючу кон­сульта­цію, зат­вер­дже­ну наказом ДПСУ від 16.12.2011 р. №258, щодо екологічного податку, що справляється за розміщення побутових відходів. У лютому 2012 року платники податків отримали одразу 11 узагальнюючих податкових роз’яснень.
Перше, що хотілося б відзна­чити, – це лаконічність і кон­крет­­­ність відповідей на постав­­лені питан­ня, а деякі консультації навіть містять конкретні приклади. В отриманих роз’ясненнях, як це не дивно, ДПСУ висловила зовсім не фіскальне трактування більшості норм законодавства.

Такі роз’яснення, надані контролюючими органами в межах їх повноважень, визначених законодавством, відіграють важливу та суттєву роль для правильного розуміння прав та обов’язків усіх платників податків при обрахуванні суми податкових зобов’язань. Здавалося б, отримуючи такі лояльні роз’яснення, платник повинен радіти і чекати наступних. Проте в деяких із 11 наданих консультацій позиція ДПСУ у трактуванні норм податкового законодавства суперечить чинному законодавству.
Як відомо, правові акти можуть бути нормативно-правовими, індивідуальної дії та інтерпретаційними. За своєю правовою природою узагальнююча податкова консультація до жодного із вищевказаних правових актів відношення не має, оскільки є лише допомогою контролюючого органа платнику податків, не створює правових наслідків і носить виключно рекомендаційний характер.
Як приклад розглянемо узагальнюючу податкову консультацію від 16.02.2012 №129 щодо окремих питань пропорційного від­не­сення сум податку до податкового кредиту в разі використання придбаних та/або виготовлених товарів/послуг, необоротних активів частково в оподатковуваних операціях,
а частково – ні.

Надана відповідь не відповідає ані нормами Податкового кодексу України (п. 199.4 ст. 199) «Перерахунок частки використання необоротних активів в оподатковуваних операціях здійснюється за результатами 12, 24 і 36 місяців їх використання», ані п. 4.5 р. V Порядку «Про затвердження форм та Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість» від 25.11.2011 р. №1492 «Результати перерахунку сум податкового кредиту відображаються у податковій декларації за звітний (податковий) період, на який припадає 12-й, 24-й чи 36-й місяць використання необоротних активів».

Запропонований консультацією порядок проведення перерахунку всіх основних засобів, придбаних в різні періоди один раз на рік
(у грудні), на які припадають 12, 24, 36 місяці їх використання, значно простіший, ніж передбачено вищенаведеними нормативно-правовими актами, особливо для підприємств, де багато основних засобів, які придбані в різні періоди.
Отже, якщо надана узагальнююча консультація суперечить положенням законодавства, а платник податку хоче скористатися запропонованим методом, вважаю за доцільне звернутись до органа ДПС за індивідуальним роз’ясненням. Якщо в майбутньому позиція Податкової служби відносно трактування даного питання зміниться, отримана консультація виконає свою захисну функцію під час проведення апеляційних процедур.