№3(2012)

Уявіть, мої шановні колеги, таку ситуацію. Жила собі одна людина, мала хатинку, присадибну ділянку, невеличке господарство, з чого й проживала. Були в цього чоловіка родичі в місті, не те щоб дуже круті, але люди поважні та при власному бізнесі.
Одного разу запросили вони цю людину до себе додому, пригостили шампанським, цукерками та звернулися з такою пропозицією: «А переїжджай ти, чоловіче, до нас жити. Свою хатинку продавай, гроші вкладай у наш бізнес. Ми тебе приймемо в учасники нашого товариства, надамо роботу, будеш отримувати зарплату, дивіденди і заживеш зовсім по-іншому».
Чоловік і погодився. Приїхав іще раз, склали протокол загальних зборів про прийняття нового учасника, договір про купівлю-продаж корпоративних прав, пішли до нотаріуса та завірили нову редакцію статуту.
Після цього чоловік хатинку продав, переїхав до родичів і став обживатися. Місяць живе, другий живе, різні доручення по бізнесових справах виконує. Знову родичі запрошують на збори, але цього разу вже без шампанського та цукерок, і кажуть щось приблизно таке: «Ми відзиваємо свої підписи під рішенням про прийняття тебе до складу учасників товариства. Нам не подобаються твої жарти, твої манери, ти не вмієш ходити, піднімаючи ноги, човгаєш по коридорах і до того ж багато чаю п’єш. Таке постійне з твого боку порушення етичних норм нас не влаштовує, ми пропонуємо тобі у два дні залишити наш дім».
Що там і казати, чоловік був просто шокований, але оговтався досить швидко, і каже: «Звичайно, не збираюся бути насильно милим, але я співвласник вашої фірми, то давайте розглядати питання про мій вихід зі складу її учасників». На що родичі йому відповідають: «Ніякий ти не співвласник. Ми не здійснили державну реєстрацію змін до установчих документів, тому все, що напідписували, ніякої юридичної сили немає, це просто папірці. А щодо грошей, то їх просто немає».

Моя історія зовсім інша, але не менш цікава.
Зареєструвала я в 1997 році аудиторську фірму, «Тимлар-Аудит» називається. Вона працювала, потихеньку нарощувала обсяги аж до серпня 2010-го, коли я отримала запрошення від Зацерковної Т. М., генерального директора аудиторської компанії «СейЯ-Кірш-Аудит», об’єднатися для створення потужної аудиторської фірми (подібної до компаній великої четвірки).
Я довго думала та швидко погодилася. На сьогодні злиття аудиторських фірм відповідає вимогам дня, до того ж мені здалося приємним у всіх відношеннях подружжя Зацерковних, а те, що я буду партнером із
Кіршом О. В., який також є учасником «СейЯ-Кірш-Аудит», було сприйнято мною як несподіваний подарунок долі. Слід зазначити, що з давніх часів моїм основним виданням був журнал «Бухгалтер», а повага до принциповості та дотепності його редактора була безмежною.
Та ось рішення про об’єднання аудиторських фірм прийнято, шукаємо назву. Перебрали кілька варіантів – і «Сейлар», і «СейЯ-Кірш-Тимлар», але ні на чому не могли зупинитися. Тут із Харкова надходить пропозиція від шановного Кірша: «Із метою економії коштів назву «СейЯ-Кірш-Аудит» не змінювати у зв’язку з тим, що не є брендовою назва жодної з двох компаній, які об’єднуються».
Мені залишається тільки додати, що злитися класичним способом ми не могли, тому що в «Тимлар-Аудит» на той час був такий собі кредит на придбання нерухомості, яка виявилися проблемною – забудовник не поспішав її віддати. Щоб уникнути довгих погоджувальних процедур із банком, вирішили всіх працівників перевести з «Тимлар-Аудит» на «СейЯ-Кірш-Аудит» та всі договори першої переоформити на другу (у вересні 2010 року «Тимлар-Аудит» було укладено 21 договір, у тому числі на здійснення аудиту звітності найбільших страхових компаній України, торговців цінними паперами, ІСІ).
Таким чином, «Тимлар-Аудит» фактично припиняла свою роботу та повинна була впоратися із кредитом до остаточної ліквідації.
ГОЛОВНА ЧАСТИНА
Як вирішили, так і зробили. Наприкінці вересня з семінаром до Києва прибув шановний Кірш, після цього поїхали до нотаріуса, підписали всі документи про введення мене до складу учасників «СейЯ-Кірш-Аудит», передачу корпоративних прав та нову редакцію статуту.
Зацерковна Т. М. чемненько прийняла на себе обов’язки здійснити державну реєстрацію прийнятих змін, про що зазначалося в Протоколі загальних зборів, з чим я і була ознайомлена, поставивши свій підпис під цим Протоколом.
Після того заїхали в буфет Будинку профспілок, що на Майдані Незалежності, випили по келиху за процвітання нашої спільної аудиторської фірми. Тут мені б і второпати, що непогано мати такий собі меморандумчик про домовленість між нами: я переводжу працівників та договори до «СейЯ-Кірш-Аудит», а її керівництво здійснює державну реєстрацію щойно підписаного та нотаріально завіреного статуту. Вистачило би простої записки на серветочці, тільки щоб підписи були розбірливими.
Нічого такого я не зробила, тільки дивилися на Кірша та думала, чи схожий він на свій портрет на обкладинці журналу (ну там, де з виделкою та огірком).
Із 1 жовтня всі мої співробітники перейшли до «СейЯ-Кірш-Аудит». Я почала переоформляти договори, надіславши своїм партнерам урочисті листи про об’єднання аудиторських фірм із метою надання відповідних послуг на світовому рівні. Наприкінці жовтня розірвала свій договір оренди та переїхала з речами до офісу «СейЯ-Кірш-Аудит».
Із 1 жовтня кошти на рахунок «Тимлар-Аудит» не надходили, а йшли прямісінько на рахунок «СейЯ-Кірш-Аудит». Шановні Зацерковні займалися державною реєстрацію нової редакції статуту, але часу в них на таку рутинну роботу постійно не вистачало, а 15 січня 2011 року мені було повідомлено, що підписи під рішенням про введення мене до складу учасників «СейЯ-Кірш-Аудит» ними відзиваються, я звільняюся з «СейЯ-Кірш-Аудит» та маю два дні, щоб залишити офіс.

От майже і все. Отримати будь-які зрозумілі пояснення щодо прийнятого рішення, як і дійти згоди про виплату мені компенсації у зв’язку з тим, що договори «Тимлар-Аудит» були переоформлені, а кошти надійшли на рахунок «СейЯ-Кірш-Аудит», мені не вдалося. «Грошей нема», – сказала шановна Зацерковна, але дозволила мені забрати свої договори.
Від такої пропозиції я відмовилася. По-перше, не вважала за доцільне вдруге звертатися до замовників із проханням переукласти договори, могла тільки повідомити їм про форс-мажорну для мене ситуацію та надати змогу самим визначати свої подальші дії. По-друге, я не знала, скільки знадобиться часу для відновлення працездатності моєї фірми: у «Тимлар-Аудит» закінчувався термін дії свідоцтв про внесення в необхідні для здійснення аудиту страхових компаній та ІСІ реєстри.
Тоді ж у січні я зателефонувала шановному Кіршу О. В., надіслала листа про події, що відбуваються. «А в ответ тишина», і донині. Може, Олександр Вікторович був дуже зайнятий, а може, захищати все людство йому більше подобається, ніж розбиратися з проблемами однієї людини, навіть якщо ці негаразди пов’язані з його власною фірмою...
Далі був суд першої інстанції, апеляційний суд, які я програла.
Не вистачало мені отієї серветочки з підписами, яку я мала б оформити замість того, щоб розглядати Олександра Вікторовича в профіль та анфас.
Представники «СейЯ-Кірш-Аудит» передали до судового розгляду заперечення на мій позив, де зазначалося, що усна домовленість про об’єднання зусиль існувала, але ніяким чином не була оформлена письмово, тому вважається за проект.
Виходить, що і вересневі загальні збори у 2010 році, де я була прийнята до складу учасників «СейЯ-Кірш-Аудит», і похід до нотаріуса щодо завіряння статуту – все було проектом. Чому ж ви мені про це не сказали, шановні?
До речі, суду був наданий Протокол загальних зборів учасників «СейЯ-Кірш-Аудит», яким скасовувалося вересневе рішення про прийняття мене до складу учасників, датований 15 листопада 2010 року, тобто на два місяці раніше, як мені про це повідомили. Ці два місяці я продовжувала переоформляти договори, ми працювали поруч, і я була впевнена, що процес державної реєстрації досі триває.
На запитання в суді, чому мені не сказали про дане рішення, щойно воно було прийняте, я і мій адвокат отримали відверту відповідь, що так було вигідно. Ось така професійна етика.
А журнал «Бухгалтер» я більше не читаю. Навіщо? Хіба мало інших видань для бухгалтерів?

ЗАКЛЮЧНА ЧАСТИНА
А наш чоловік повернувся до рідних місць. Побідкався він чимало, але люди допомогли, не дали пропасти. Із часом усе владналося, він навіть викупив свою хатинку. Вгамувався біль, стихла образа, незламною залишилася довіра до людей, незламним залишився він сам.