№3(2012)

Ярослава Базилюк, заві­дувач відділу міжнародних фінансів і фінансової безпеки відділення розвитку та конкурентоспроможності фінансового сектора Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління», доцент, кандидат економічних наук, підкреслює, що насамперед ідеться про поглиблення макрофінансових дисбалансів у переважній більшості країн світу, гальмування темпів економічного зростання, які призводять до збільшення боргового навантаження; погіршення стану державних і корпоративних фінансів.
– Прогнозні передбачення розвитку світової економіки та фінансів на 2012 рік і середньострокова перспектива вказують на вагомі глобальні макроекономічні дисбаланси, які на тлі значного боргового навантаження на державний і корпоративний сектори формують найбільш загрозливі виклики розвитку національних економік, – наголошує Ярослава Базилюк.
– Загальна проблема заборгованості, з урахуванням секторів домогосподарств, нефінансових і фінансових інституцій, демонструє вагомішу проблему фінансової стійкості національних систем. Зокрема, цей показник відношення боргу до валового внутрішнього продукту для Японії складе 512%, Великобританії – 507%, Іспанії – 363%, Франції – 346%, Італії – 314 %. Висока заборгованість недержавних елементів економіки зберігає на середньострокову перспективу значні ризики трансферту кризи на сектор державних фінансів, як це практикувалося у 2008-му. Велика ймовірність поширення даного процесу зберігається на тлі загальних прогнозів зниження економічної активності у 2012 році.

Що ж заявляє з цього приводу одна з найбільш впливових МФО – Міжнародний валютний фонд? Олександр Лапко, старший науковий співробітник відділу міжнародних фінансів та фінансової безпеки відділення розвитку та конкурентоспроможності фінансового сектора Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління», зауважує, що, згідно з прогнозами МВФ, основним сценарієм економічної діяльності у 2012 році стане гальмування темпів розвитку в Єврозоні внаслідок накопичення боргів, нестачі кредитування реальної економіки через слабкість банківського сектора та результати додаткової фіскальної консолідації. У поточному році глобальна економіка залишатиметься під тиском низки негативних чинників, зокрема фінансової розбалансованості та значної волатильності ключових сировинних біржових ринків.
Так, МВФ понизив прогноз зростання світової економіки у 2012‑му році до 3,5 з 4% відносно очікуваних у вересні 2011‑го. Істотно погіршено прогнози динаміки ВВП Єврозони на 2012-2013 роки. У поточному році очікується рецесія економіки регіону (внутрішній валовий продукт скоротиться на 0,3% попри раніше очікуваного зростання на 1,1%), при цьому найбільший спад прогнозується для Італії та Іспанії – на 1,9 і 1,8% відповідно. За прогнозом МВФ негативна економічна ситуація в цих країнах збережеться і в 2013 році: погіршення економіки
Італії складе 0,3%, Іспанії – зросте на незначні 0,1%.

На думку Дмитра Венцковського, провідного наукового співробітника відділу міжнародних фінансів та фінансової безпеки відділення розвитку та конкурентоспроможності фінансового сектора Державної навчально-наукової установи «Академія фінансового управління», прогнози іншої впливової міжнародної фінансової інституції – Світового банку – аналогічні до передбачень МВФ.

– Світовий банк прогнозує уповільнення зростання світової економіки в 2012 році до 2,5% на тлі європейських боргових проблем і відзначає негативний вплив боргової кризи на держави, що розвиваються, – підкреслює Дмитро Венцковський. – У 2013-му зростання світової економіки очікується на рівні 3,1%. Для держав із високим рівнем доходів СБ знизив темпи розвитку в 2012 році до 1,4%, а для країн, що розвиваються, – до рівня 5,4%. Хоча бюджетні дефіцити у більшості розвинених держав зменшилися впродовж минулого року, у 2012-му також планується їхнє подальше зниження.
Провідні міжнародні експерти відзначають, що ключовий ризик для багатьох урядів у поточному році буде пов’язаний із проблемами рефінансування боргів державного та корпоративного секторів, а також генеруванням на цій основі низки інших
кризових явищ.

Окреслюючи прогнози для нашої держави, Ярослава Базилюк зазначає, що для України серед зовнішніх викликів у 2012 році варто відзначити посилення національного диспаритету в міжнародному фінансовому та економічному співробітництві, і як наслідок – нагромадження макрофінансових дисбалансів. Насамперед, це пов’язано з дією зовнішніх чинників: гальмуванням зовнішньоторговельного співробітництва внаслідок помірних можливостей глобального економічного зростання; посиленням волатильності курсів валют і цін на ключові біржові товари на міжнародних ринках; підвищенням імовірності настання фіскальних криз та ескалації подій через незабезпеченість боргових зобов’язань у розвинених країнах – ключових торговельних партнерах України.

Враховуючи нестабільність міжнародного фінансово-економічного середовища, Світовий банк також погіршив окремі прогнозні оцінки перспектив української економіки. Так, зростання реального ВВП у 2012 році очікується на рівні 2,5% попри 5% у попередніх звітах. Прогнози вітчизняного валового продукту на рівні 4% протягом 2013-2014 років пов’язуються Світовим банком із результативністю реформ, як і поліпшення інфляційних очікувань із 10,0 до 9,4% із перспективою подальшого уповільнення до 7,1%.

Водночас Дмитро Венцковський відзначає високу оцінку СБ змін у сфері державних фінансів: зменшення частки бюджетного перерозподілу ВВП (з 41,3% у 2012 році до 40% у 2014-му) та зниження рівня бюджетних видатків (з 43,8% у 2012 році до 41,7% у 2014-му). На цьому фоні очікується суттєве скорочення (до 1,7% у 2014 році) дефіциту державного бюджету, зробленого з урахуванням балансу НАК «Нафтогаз України», що засвідчує перспективи додаткового зменшення даного показника за умов успішної реструктуризації держкомпанії. Проте залишаються ризики збереження дефіциту платіжного балансу України, який у 2012 році складе 4,9% до ВВП.
Прогнозне скорочення цих даних у 2013-2014 роках на 0,7 в.п. до 4,2% до валового продукту є не стільки наслідком позитивних зрушень у структурі зовнішньої торгівлі, скільки передбаченням зменшення заборгованості та відповідним зниженням частки боргу у ВВП.

Які ж механізми співпраці задіють МФО, зокрема Міжнародний валютний фонд, у таких умовах? Олександр Лапко в даному контексті вказує на посилення ролі МВФ у сучасних умовах невизначеності середньострокової перспективи розвитку світового фінансового середовища, що проявляється у розширенні використання механізмів стабілізації фінсистем низки країн. Серед таких засобів можна зазначити угоди Stand-By (SBA), систему розширеного фінансування (EFF), гнучку кредитну лінію (FCL), кредитування підтримки ліквідності (PLL). На сьогодні обсяг узгодженого кредитування за цими фінансовими механізмами становить 163,3 млрд SDR, із яких 116 млрд SDR
(або 71%) залишаються невикористаними, оскільки було запроваджено новий механізм. У рамках таких інструментів за останні три роки МВФ започаткував і відновив співробітництво із 24 державами, у тому числі Україною. Сукупна накопичена заборгованість перед Міжнародним валютним фондом на 31 січня 2012 року склала 66,7 млрд SDR.

На традиційні фінансові механізми допомоги країнам (угоди Stand-By (SBA), систему розширеного фінансування (EFF) МВФ зарезервував понад 55% ресурсів загального фонду кредитування. Загалом Stand-By (SBA) є найбільш поширеним у практиці Міжнародного валютного фонду. Сукупно за цим механізмом сформовано 65% загальної заборгованості країн перед МВФ, а рівень вибірки ресурсів становить понад 50%.

Водночас дедалі більшого впливу набуває спосіб гнучкої кредитної лінії, розробка якого стала одним із найважливіших антикризових рішень Міжнародного валютного фонду. На відповідний механізм МВФ уже передбачив 43,1% загального фонду кредитування і на кінець січня 2012 року досяг домовленостей із Польщею, Колумбією та Мексикою. Але зазначений спосіб кредитування дотепер не набув практичної реалізації, оскільки виділені для цього ресурси не витрачалися, і на сьогодні їхній обсяг становить 60,6% усіх невикористаних резервів МВФ. Тим часом у результаті глобального поширення фінансової кризи лише за чотири роки сума резервованих МВФ коштів під кредитування збільшилася в 21,8 рази – з 7,48 до 163,3 млрд SDR. На початок 2008 року майже 100% кредитів надавалося через механізм угоди Stand-By (SBA) та охоплювало лише сім країн.

Водночас Міжнародний валютний фонд демонструє невизначеність у термінах відновлення співпраці з нашою державою за кредитною програмою. Експерти вважають, що зі свого боку український уряд також не буде форсувати події. Директор департаменту зовнішніх зв’язків МВФ Геррі Райс каже, що від України досі очікують виконання всіх поставлених раніше вимог для відновлення кредитної угоди Stand-By (SBA). Зокрема, йдеться про заходи у сфері фіскальної політики, реформи енергетичного та фінансового секторів. Природно, основним каменем спотикання є питання підвищення тарифів на газ для населення, і без розв’язання цієї проблеми не варто очікувати чергового кредиту.

У нещодавньому інтерв’ю агентству Bloomberg новопризначений міністр економічного розвитку і торгівлі Петро Порошенко зауважив, що Україні слід розблокувати програму кредитування Stand-By для залучення інвестицій і стимулювання економічного зростання. Він визнав, що для цього нам потрібно піти на деякі поступки, непопулярні серед населення. «Я глибоко переконаний, що МВФ є єдино можливим способом проводити реформи. Тарифи (на газ для населення) має бути підвищено. Давайте поговоримо про прозорі механізми компенсації», – наголосив міністр.

Співпраця з Міжнародним валютним фондом за кредитною програмою Stand-By вже поновлювалася в середині 2010 року, коли була затверджена загальна сума допомоги Україні в розмірі 10 млрд SDR ($15,6 млрд). Тоді надійшов перший транш у розмірі SDR1 (25 млрд), а вже наприкінці 2010-го МВФ вирішив виділити другий кредит у розмірі 1 млрд SDR. Передбачалися ще вісім траншів, починаючи з середини березня 2011 року, однак фонд відклав розгляд даного питання до моменту, коли будуть виконані вимоги щодо впровадження пенсійної реформи (яка була прийнята пізніше) і підвищення тарифів на газ для населення.

Водночас експерти вважають, що кредитна програма з МВФ буде поновлена не раніше закінчення виборів до українського парламенту, після яких можна починати втілення непопулярних реформ. До цього моменту уряд в змозі й без зовнішньої допомоги обслуговувати попередні позики. Нагадаємо, що в поточному році Україна має погасити $3,7 млрд боргу з урахуванням відсотків, із яких
$0,9 млрд – із держбюджету.

Аналітики Академії фінансового управління переконані, що, зважаючи на умови надання кредитів, нашій державі варто переглянути перспективи співробітництва з МФО.

– Нині перед Україною постає серйозна потреба у пере­осми­сленні майбутньої спів­праці з міжнародними фінансовими структурами, зокрема напрямів реалізації такої діяльності, – зауважує Ярослава Базилюк. – Адаптація нашої країни до змін міжнародного фінансового середовища вимагає формування сучасної фінстратегії розвитку держави. Водночас пріоритети, орієнтири та практичний інструментарій мають враховувати низку системних ризиків, обумовлених посиленням ролі МФО у міжнародному фінансовому просторі. Зокрема, йдеться про часткову втрату Україною свободи у прийнятті фінансово-економічних рішень внаслідок висунення жорстких умов і вимог з боку міжнародних фінансових організацій щодо практичної реалізації державної політики країнами-позичальниками; нарощення боргового тиску, що не забезпечується перспективами економічного відтворення, а його негативний вплив посилюється ознаками рецесії світової економіки; підвищення уразливості системи фінансової безпеки держави в результаті заміщення національних інтересів цілями наднаціональних структур.

Враховуючи вагомість системних загроз, доцільно чітко визначити орієнтири стратегічного плану фінансового розвит­ку України у розбудові співробітництва з МФО. Насамперед, на думку аналітиків, поглиблення співпраці з міжнародними інституціями потрібно вибудовувати на основі паритетного визнання національних інтересів, що гарантуватиме можливість забезпечувати належний стан їхньої захищеності для України. Залучення фінансових ресурсів міжнародних організацій повинне сприяти системній трансформації національної моделі економічного розвитку, зокрема через широку апробацію фінансових механізмів МФО, зниження залежності вітчизняної економіки від зовнішніх чинників росту та попиту, а також посилення ролі ресурсів внутрішнього ринку.
– Аналіз ситуації свідчить, що співпраця має будуватися за кількома стратегічними напрямами, – зауважує Олександр Лапко. – По-перше, потрібно розширити конкурентну альтернативу серед МФО. Для України є важливою активізація співробітництва з Європейським інвестиційним банком, що дасть можливість знизити залежність держави від капіталу СБ та ЄБРР. Фінансово-ресурсний потенціал ЄІБ дає змогу розраховувати на втілення проектів, масштабніших за рівень інших організацій. Водночас співробітництво у форматі ЄІБ має євроінтеграційні ознаки, що відповідає стратегічним пріоритетам України.
По-друге, повинна відбутися трансформація діалогу з МВФ стосовно забезпечення консультативної моделі спів­праці. Тут важливо розпочати консультації про перспективи поширення дії на Україну нових фінансових механізмів МВФ, зокрема зниження ролі угод Stand-By (SBA) та відкриття гнучкої кредитної лінії (FCL).
– По-третє, – додає Дмитро Венцковський, – доцільним стане узгодження формату моніторингу ризиків і загроз, що генеруються у сфері міжнародних фінансів. Спостереження, контроль та оперативне реагування як базові елементи фінансової безпеки України є практичним кроком у відповідь на посилення кризових явищ у міжнародному фінансовому середовищі. Трансфер досвіду МФО у запровадженні та розробці на основі дослідження компенсаторних заходів реагування на випадок погіршення світової кон’юнктури є стратегічним елементом прогресивного реформування націо­нальної фінансової системи.
По-четверте, потрібно розв’я­­зати проблеми зміцнення інв­ес­­­ти­ційного потенціалу фінансового сектора України під потреби розвитку реального сектора економіки. Важливу інституційну підтримку даному процесу забезпечить розширення консультативного співробітництва з МФО з метою посилення ролі фондового ринку в мобілізації внутрішнього фінансового потенціалу для розвитку виробництва (інтенсифікація діяльності інституційних інвесторів – страхових і пенсійних фондів; залучення заощаджень громадян тощо).
– По-п’яте, – зазначає Олександр Лапко, – необхідна адап­тація прогресивних фінан­сових механізмів мобілізації ресурсів внутрішнього фінансового ринку. Тут буде доцільна реалізація сумісних проектів із МФО (ЄІБ, ЄБРР) щодо імплементації в умовах вітчизняного фінансового ринку механізмів формування Фондів спільного фінансування. Сучасний досвід вказує на реальну можливість досягнення частки недержавних активів у таких фондах у 3-15 разів більше за державний внесок. Подібні механізми дозволять підвищити результативність фінансування вітчизняного реального сектора, в тому числі для збільшення обсягів випуску адекватної сучасним потребам імпортозамінної продукції. У цьому аспекті буде доцільним створення тимчасових або ж постійно діючих фінансових інститутів за участю держави та МФО (з рівноцінною фінансовою участю у статутному капіталі) для забезпечення довгострокового грошового забезпечення пріоритетних проектів (насамперед машинобудування, у тому числі сільськогосподарського, модернізаційні проекти ЖКГ тощо).

На думку Ярослави Базилюк, головною при цьому має стати орієнтація міжнародних інституцій на заходи щодо сприяння розвитку та стимулювання малого та середнього бізнесу. Із метою практичної трансформації внутрідержавної моделі економічного розвитку підлягають опрацюванню можливості запровадження Національної програми гарантування кредитів, яка б передбачала використання державних гарантій для спеціальних фінансових установ, що беруть участь у формуванні «довгих» кредитних ресурсів на ринку, а також розбудови моделі бізнес-фінансового партнерства для створення спільного фонду держави та приватних небанківських інвесторів, зокрема МФО, для фінансування спеціальних бізнес-проектів. Як свідчить практика Світового банку, втілення таких засобів є дієвою та перспективною альтернативою Фондам спільного фінансування. При цьому держава отримує дистанцію для маневру в умовах високої плинності та непередбаченості перспектив світових фінансів.