№3(2012)

Після проголошення незалежності Україна стала активним учасником міжнародної сфери охорони інтелектуальної власності. Так, наша держава першою серед республік колишнього СРСР заявила про дію на своїй території Паризької конвенції з охорони промислової власності, Договору про патентну кооперацію (Договір РСТ), Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, а з грудня 1993-го стала учасником Всесвітньої конвенції про авторське право 1952 року. Будучи членом ООН, Україна є однією з держав-фундаторів Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ).До головних документів вищезазначеної сфери належать наступні. Так, засади правового використання авторського права в ЄС закріплені у Бернській конвенції 1967 року про охорону літературних і художніх творів і Всесвітній конвенції з авторського права, підписаній у Женеві 6 вересня 1952 року. Основним джерелом регулювання суміжних прав є Міжнародна конвенція «Про охорону інтересів артистів-виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення», підписана в Римі у 1961 році. Договори ВОІВ з авторського права та з виконання і фонограм, укладені з метою розширити правове поле, задане чинними міжнародними документами та конвенціями, були підписані 1996 року в Женеві.
Із розвитком ІТ-технологій питання правомірного використання об’єктів авторських прав на інтернет-сайтах для вільного (платного чи безплатного) доступу, завантаження в мобільні телефони, публічний показ у кафе, барах, ресторанах безкоштовно або за певну суму (без сплати закладом роялті) і т.д. є досить актуальним. Сьогодні найчастішими порушеннями у сфері інтелектуальної власності є незаконне споживання і розповсюдження виключних майнових прав авторів.
В Україні зазначеними питаннями займається Державний департамент інтелектуальної власності (ДДІВ), який є урядовим органом і діє у складі Міністерства освіти і науки. Основна мета даного органа – це забезпечення у межах своєї компетенції реалізації державної політики в області авторського права, прогнозування і визначення перспектив і пріоритетних напрямків розвитку даної сфери, а також організація охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності. Основним нормативним документом, який регулює правовідносини авторського і суміжних прав на національному рівні, є Закон України «Про авторське право і суміжні права» (далі по тексту – Закон).

Розглянемо використання опублікованих із комерційною метою фонограм, відео­грам, їх примірників та зафіксованих у них виконань у торговельних (кафе, ресторанах, барах) та інших публічних закладах.
Відповідно до пп. 3, 4 ст. 426 Цивільного Кодексу України, «використання об’єкта права інтелектуальної власності іншою особою здійснюється з дозволу особи, яка має виключне право дозволяти використання об’єкта права інтелектуальної власності, крім випадків правомірного використання без такого дозволу, передбачених ЦКУ та іншим законом». Згідно зі ст. 1 Закону, публічне виконання – це подання за згодою суб’єктів авторського і (або) суміжних прав творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї або близьких знайомих цієї сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці та в один і той самий час або в різних місцях і в різний час.

Закон дозволяє без згоди (але за умови виплати винагороди) виробників фонограм (відеограм) і виконавців, чиї виступи зафіксовані у цих фонограмах (відеограмах), пряме або опосередковане комерційне використання зазначених об’єктів інтелектуальної власності у випадках, якщо це:
публічне виконання фонограми або її примірника чи публічна демонстрація відеограми або її примірника;
публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, в ефір;
публічне сповіщення виконання, зафіксованого у фонограмі чи відеограмі та їх примірниках, по дротах (через кабель).
Збирання винагороди за використання фонограм (відеограм), зазначених у ч. 1 ст. 43 Закону, і контроль за їх правомірним споживанням здійснюються визначеними ДДІВ уповноваженими організаціями колективного управління, які знаходяться на обліку в Державному департаменті інтелектуальної власності. Отримані кошти розподіляються між цими установами на основі договорів, укладених з усіма організаціями колективного управління, які, у свою чергу, виплачують одержану винагороду в таких пропорціях: виконавцям – 50%, виробникам фонограм (відео­грам) – 50%.
Відповідно до ст. 45 Закону, суб’єкти авторського і суміжних прав можуть керувати своїми правами:
особисто
через повіреного
через організацію колективного управління.
Повноваження на передачу будь-яким особам невиключних прав на використання творів мають організації колективного управління, яких суб’єкти авторського права уповноважили керувати своїми майновими авторськими правами.
Законом також передбачений обов’язок осіб, які використовують твори, виконання, програми мовлення, примірники фонограм (відеограм), надавати організаціям колективного управління точний перелік спожитих об’єктів інтелектуальної власності разом із документально підтвердженими даними про одержані прибутки від їх використання та виплачувати зазначеним органам винагороду у відповідний термін і в обумовленому розмірі.
Відповідно до ст. 48 Закону, повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб’єктами авторського і (або) суміжних прав на основі договорів, укладених у письмовій формі.
Ці організації також мають право керувати на території України майновими правами іноземних суб’єктів авторського і (або) суміжних прав на підставі угод з аналогічними закордонними установами, в тому числі про взаємне представництво інтересів. На основі отриманих повноважень організації колективного управління надають будь-яким особам шляхом укладання з ними договорів невиключні права на використання об’єктів інтелектуальної власності.
До числа суб’єктів, які здійснюють комерційне споживання фонограм і (або) відеограм, належать театри (у тому числі театри-студії, аматорські самодіяльні театри), концертні та циркові об’єднання, філармонії, цирки, клуби, будинки і палаци культури, кіноконцертні зали, дискотеки, танцювальні та концертні майданчики, будинки офіцерів, а також парки, стадіони, спортивні зали, кінотеатри і відео­салони, казино, нічні клуби, салони (зали) ігрових автоматів, бари, кафе, ресторани та інші підприємства громадського харчування, пансіонати, будинки відпочинку, санаторії, готелі, особи, які здійснюють публічне сповіщення (у тому числі повторне) шляхом трансляції і ретрансляції фонограм, відеограм, виконань у передачах ефірного, супутникового, кабельного телебачення та радіомовлення або через мережу Інтернет, підприємства та організації торгівлі, побутового обслуговування, пасажирського транспорту тощо.
Отже, питання комерційного використання фонограм, відео­грам врегульовано нормами чинного законодавства. Але на практиці організації колективного управління досить часто висувають безпідставні вимоги до суб’єктів господарювання (кафе, ресторанів, барів та інших публічних закладів), зловживаючи наданими їм повноваженнями та «забуваючи» про мету своєї діяльності, яка спрямована на розподіл зібраних коштів (винагороди) виконавцям і виробникам фонограм. Непоодинокі випадки, коли ці організації загрожують судовим розглядом, якщо з ними не будуть укладені відповідні договори. Здебільшого суб’єкти господарювання нехтують правовими аспектами та приймають запропоновані їм умови співпраці. Розглянемо деякі особливості, на які все ж таки необхідно звертати увагу при підписанні угоди.
По-перше, з’ясуйте, чи наділені організації колективного управління повноваженнями надавати дозвіл на використання об’єктів авторських прав (зазвичай, ці установи уповноважені лише збирати винагороду, незалежно від наявності чи відсутності у них договорів із суб’єктами суміжних прав). Для цього організація колективного управління повинна мати необхідну угоду, укладену в письмовій формі з авторами та іншими суб’єктами інтелектуальної власності.

По-друге, сплачувати винагороду потрібно лише за умови використання (або присутності відповідного наміру) об’єкта авторського права. Сам факт наявності у суб’єкта господарювання торговельного закладу (кафе, бару, ресторану та ін.) не зобов’язує укладати договір з організацією колективного управління про сплату коштів за споживання опублікованих із комерційною метою фонограм та відеограм. При вирішенні спірної ситуації в судовому порядку вищезазначена установа повинна апелювати відповідними доказами.

По-третє, підписувати угоду з організацією колективного управління треба лише в тих випадках, якщо суб’єкт авторських і (або) суміжних прав не надав особистого дозволу на використання своїх творів. Тобто існує можливість взаємодії безпосередньо з суб’єк­том інтелектуальної власності для впевненості, що саме він отримає сплачувані кошти.
Звичайно, використання об’єк­тів авторських прав потребує певної винагороди, укладання відповідних договорів. Але така співпраця має бути прозорою, на підставі закону, нормативних процедур, повноважень, а не ґрунтуватися на бажаннях та диктатурі осіб, які дуже часто «нехтують» визначеними правилами.

Вирішуючи питання використання фонограм (відеограм), необхідно пам’ятати, що обраний Україною курс на інтеграцію з ЄС передбачає розв’язання низки проблем у сфері авторського і (або) суміжних прав. Так, наша держава повинна виконати умови, закріплені в офіційних документах Європейського Союзу:
мати дієздатну національну систему охорони авторського і (або) суміжних прав у рамках спільного ринку ЄС;
дотримуватися норм і регулюючих принципів, діючих на території Співдружності.
Із метою забезпечення всебічного входження країни у європейський політичний, економічний і правовий простір і створення пере­­д­умов для набуття членства у ЄС, було затверджено Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу.
Серед основних засад даного курсу зазначена адаптація вітчизняного законодавства до правової системи ЄС, що передбачає реформування та поступове приведення у відповідність із європейськими стандартами чинних законів про інтелектуальну власність та інші визначені галузі, а також створення ефективної системи охорони інтелектуальної власності.
Таким чином, серед головних, обраних Україною стратегічних напрямів інтеграції в галузі авторського і (або) суміжних прав, можна назвати наступні:
наближення законодавства про авторське і (або) суміжні права до норм і правил ЄС;
забезпечення правомірного використання об’єктів авторського і (або) суміжних прав;
розвиток та вдосконалення інституційної бази охорони авторського і (або)суміжних прав та механізмів її впровадження.
Україна прагне подолати традиційну недооцінку в економічному та суспільному житті країни значення об’єктів авторського і (або) суміжних прав, забезпечити належний, безумовно надійний та ефективний рівень їхньої охорони.