№11(22)(2013)

Життєві ситуації, що трапляються з нами, завжди непередбачувані. Кожен день ми вирішуємо особисті та робочі питання, розв’язуємо різні складні ситуації та проблеми, виконуємо робочі обов’язки. Іноді ми відчуваємо себе ніби на якомусь спортивному полігоні, де треба успішно пройти смугу перешкод та дійти кінцевої мети. Бувають моменти, що сили зовсім нас покидають, організм виснажується, оскільки сучасне життя потребує великої віддачі енергії на вирішення повсякденних питань. Коли організм зовсім виснажується (а це найчастіше трапляється восени та взимку), ми починаємо хворіти. Найгірші ж наслідки настають, коли через хворобу доводиться перебувати на стаціонарному лікуванні. Багатьом відомий сюжет «мильної опери», де головний герой, знаходячись у лікарні, одночасно кликав священика та складав заповіт. Ми не замислюємось, що така ситуація може статись будь з ким.

Ми звикли до думки, що майже всі важливі, юридично значущі документи необхідно складати та посвідчувати у кабінеті нотаріуса. Але мало кому відомо, що ж робити у випадку, коли особа, котра тяжко захворіла і знаходиться на стаціонарному лікуванні, виявила бажання про всяк випадок, не гаючи часу, написати заповіт. Що робити, куди йти? А може, потрібно заздалегідь замовляти нотаріуса до лікарні або чекати одужання? А якщо це тривала хвороб? Виникає дуже багато питань з цього приводу. Але законодавець на цей випадок вже давно все продумав та передбачив різні ситуації. Знаходячись на стаціонарному лікуванні, хворий може написати заповіт і, якщо він бажає заповісти нерухоме майно, то для цього не потрібно мати при собі документи, які підтверджують право власності на таке майно, а тільки вказати, яке майно та де воно знаходиться.

Звісно, у кожного виникає питання, якщо у стандартній ситуації заповіт посвідчується нотаріусом, то яка ж особа має право посвідчувати заповіти у лікарні? Невже медична сестра? У стаціонарному закладі охорони здоров’я заповіт має право посвідчувати головний лікар, його заступник або черговий лікар лікарні. Проте одного їх підпису недостатньо, вони мають бути безпосередньо присутніми при складанні заповіту особою, що знаходиться на стаціонарному лікуванні. В заповіті обов’язково має бути вказано повністю прізвище, ім’я та по батькові особи, що його посвідчила, посада, паспортні дані та адреса реєстрації чи постійного місця проживання цієї особи. Саме через недбале ставлення до правильності посвідчення заповіту при виникненні спірних питань його можуть визнати недійсним. Так, мені відома ситуація, коли в одній з лікарень міста Києва був складений заповіт після 18:00. Головного лікаря не було на робочому місці, і заповіт був посвідчений черговим лікарем відділення лікарні. Звісно, головний лікар підписав документ наступного дня в звичайному робочому порядку. Але ця ситуація стала відомою: родичі заповідача оскаржували заповіт, і суд звернув увагу не те, що, по-перше, черговий лікар відділення не має права посвідчувати заповіт, оскільки для цього є черговий лікар лікарні, по-друге, відсутність головного лікаря при складанні та посвідчуванні заповіту теж була взята до уваги як порушення процедури посвідчення. В результаті документ був визнаний недійсним.

Отже, ще раз хочу звернути вашу увагу на правильність та додержання форми складання заповіту особи, що знаходиться на стаціонарному лікуванні: процедура має відбуватися в присутності двох дієздат­них свідків, документ складається у письмовій формі, обов’язково із зазначенням місця його складання, дати та місця народження особи заповідача, дати та часу складання.

Що стосується свідків: ними можуть бути тільки особи, що мають повну цивільну дієздатність. Не може бути свідком особа, яка є спадкоємцем за заповітом, що складається. У зв’язку з тим що свідки в обов’язковому порядку мають прочитати заповіт вголос, особа, яка не здатна прочитати чи підписати його, не може бути свідком при складанні. Крім цього, не можуть бути свідками ті особи, які є близькими родичами спадкоємця за майбутнім заповітом. Також в обов’язковому порядку в заповіті вказуються повністю прізвище, ім’я та по батькові свідка, дата його народження, реквізити паспорта.

Нерідко бувають ситуації, коли особа, що складає заповіт, знаходиться в такому стані, що не може підписати його, наприклад, через поганий зір. У такому разі він може бути підписаний у присутності свідків іншою особою, яка була уповноважена заповідачем на підпис. Законом суворо заборонено, щоб особа, на користь якої складається заповіт, була присутньою під час його підписання чи підписувала його замість особи заповідача. Якщо виникають помилки, то всі виправлення і зміни можна внести у присутності заповідача, службової особи. При цьому перед підписом особи заповідача в заповіті необхідно обов’язково зробити запис про виправлення і повторно – у кінці посвідчувального напису.

Лише після цього заповіт посвідчується посадовими особами. Засвідчується документ печаткою (у нашому випадку – гербовою печаткою лікарні). Не можна проставляти на заповіті печатки для рецептів, листків непрацездатності та довідок. Посвідчувальний напис має вчинятися в той самий день, коли й складається заповіт. Ще одним з важливих моментів є те, що після складання та посвідчення заповіту він у той самий день має бути переданий до державної нотаріальної контори за місцем проживання майбутнього заповідача або, якщо місце його проживання не відоме, – до державного нотаріального архіву для внесення відомостей про реєстрацію заповіту до Державного реєст­ру спадкових прав. Інший примірник заповіту залишається у заповідача.

У кожній лікарні існує спеціальний реєстр заповітів. Отже, кожний заповіт, що складається тут, в обов’язковому порядку має бути внесений у цей реєстр під своїм порядковим номером. У судовій практиці безліч випадків, коли заповіти, що складалися у лікарні, взагалі не були внесені до реєстру заповітів або не передавалися своєчасно до державної нотаріальної контори чи до державного нотаріального архіву, що призводило до визнання даних заповітів недійсними через порушення норм, що встановлені законодавцем.

Незалежно від місця складання, треба знати, що заповіт – це особисте розпорядження особи на випадок своєї смерті, скласти його ви маєте право у будь-який зручний для вас момент, кількість складених заповітів не обмежена, але слід пам’ятати, що кожний новий заповіт скасовує попередній. Заповідач має право як написати заповіт власноруч, так і надрукувати його будь-яким зручним для нього способом. Складання заповіту у нотаріуса чи, як у нашому випадку, особою, що знаходиться на стаціонарному лікуванні, має дуже багато схожостей, котрі закріплені на законодавчому рівні. Це стосується форми, змісту, порядку, але в кожному випадку є свої особливості, про які я наголошував раніше.
Через те що в сучасному світі злочинці постійно освоюють нові ланки легкої здобичі, за останній час з’явилося дуже багато шахрайських схем стосовно осіб, що складають заповіт, перебуваючи на стаціонарному лікуванні. Були непоодинокі випадки, коли створювалися спеціальні організовані злочинні групи, що включали в себе психологів, персонал лікарень та керівництво, які займалися пошуком одиноких осіб, котрі перебувають у тяжкому стані на стаціонарному лікуванні і мають нерухоме майно. З такими особами проводилися спеціальні бесіди, встановлювався психологічний контакт, після чого людей підштовхували до складання заповітів на користь сторонніх осіб з метою шахрайського заволодіння їхнім майном, оскільки для злочинців це дуже легка здобич. Багато хворих осіб йшли на такі кроки, навіть ті, хто мав родичів, адже в такі угрупування входили професійні психологи, які дуже добре робили свою справу та спонукали людей до складання заповіту саме у лікарні, де нема професійного юриста, який би поставив під сумнів можливі дії особи. Судова практика просто вирує позовами про визнання заповітів, складених у лікарні, недійсними, але судові процеси тягнуться роками. За цей час майно, яке заповідалося, вже було перепродано декілька разів. На жаль, таких випадків дуже багато.

Отже, складання заповіту особи, що перебуває на стаціонарному лікуванні, на мій погляд, – це дуже особ­ливий і крайній крок, але вже не такий рідкісний на сьогодні. Всі дії мають повністю відповідати чинному законодавству та встановленій процедурі, адже сам заповідач, особи, що посвідчують заповіт, і свідки повною мірою мають розуміти свою відповідальність за законність дій і ту важливу роль, яку на них поклав законодавець для захисту прав заповідача, котрий перебуває на стаціонарному лікуванні.

Сподіваюсь, мені вдалося прочинити для вас ту таємну завісу і показати, що сюжет «мильних опер» дійсно взятий з життя, й заповіт і лікарня – це два реальні поняття, які існують у нашому законодавстві. У свою чергу, хочу від щирого серця побажати всім читачам міцного здоров’я та успіхів у боротьбі й підкоренні нових юридичних верхівок прихованих айсбергів українського законодавства.